вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2369/20
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянувши у попередньому засіданні
заяви 1) Приватного підприємства «Юс-Агро», м. Київ
2) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», м. Київ
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер глобал плюс», м. Київ
4) ОСОБА_1 , м. Київ
5) Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус», м. Київ
про визнання кредиторських грошових вимог у справі
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 16, ідентифікаційний код 16477069)
У попередньому засіданні брали участь:
представник ТОВ «Нафтаукртранс»: Григоренко Ю.С. (посвідчення адвоката №002787 від 16.03.2016, ордер АА 1014607 від 13.08.2020);
представники ОСОБА_1 : Санніков С.Г. (посвідчення адвоката №2941 від 31.05.2007, ордер КВ 482884 від 10.01.2021); Проскуріна Н.С. (особисто, паспорт №004387519 від 26.12.2019);
представник ТОВ «Інтер глобал плюс»: Марчук В.Р. (свідоцтво серії ЗР №21/2033 від 23.04.2019; довіреність №12/11 від 20.11.2020);
представник АТ «КБ «Глобус»: Касімова Я.А. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8349/10 від 08.10.2019, довіреність б/н від 09.10.2020);
інші учасники справи у попереднє засідання не з'явились
Ухвалою Господарського суду Київської області (далі - суд) від 19.10.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (далі - ТОВ «МВП «Релос», боржник), введено процедуру розпорядження майном ТОВ «МВП «Релос», призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Назаренка С.А. (свідоцтво № 563 від 10.04.2013), визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаукртранс» (далі - ТОВ «Нафтаукртранс») у розмірі 2 062 558,55грн - основна сума заборгованості, 1 197 984,51грн - штрафні санкції; 21020,00грн - судовий збір, призначено попереднє засідання суду на 30.11.2020 та вирішено інші процесуальні питання у справі.
З метою виявлення всіх кредиторів з вимогами до боржника, суд за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» 19.10.2020 здійснив офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «МВП «Релос» на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в мережі Інтернет, номер публікації якого 65369 (т. 1 а.с. 170).
Так, у порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс) до суду засобами поштового зв'язку звернулись:
1) 11.11.2020 Приватне підприємство «Юс-Агро» (далі - заявник-1, ПП «Юс-Агро») із заявою б/н від 11.11.2020 (вх. №24937/20 від 12.11.2020) про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 259 291,26грн;
2) 16.11.2020 Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - заявник-2, АТ КБ «Приватбанк») із заявою б/н від 16.11.2020 (вх. №25561/20 від 18.11.2020) про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 248 583,71грн;
3) 18.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер глобал плюс» (далі - заявник-3, ТОВ «Інтер глобал плюс») із заявою б/н від 18.11.2020 (вх. №25839/20 від 20.11.2020) про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 197 241,59грн;
4) 18.11.2020 ОСОБА_1 (далі - заявник-4, ОСОБА_1 ) із заявою б/н від 18.11.2020 (вх. №25569/20 від 19.11.2020) про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 3 671 985,75грн;
5) 19.11.2020 Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» (далі - заявник-5, АТ «КБ «Глобус») із заявою №3203 від 18.11.2020 (вх. №25816/20 від 20.11.2020), в якій просить суд включити до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги заявника у розмірі 893 653,50грн.
Ухвалами суду від 17.11.2020 та від 23.11.2020 відповідні заяви ПП «Юс-Агро» та ТОВ «Інтер глобал плюс» призначені до розгляду у попереднє засідання на 30.11.2020. Разом з цим, ухвалами суду від 23.11.2020 заяви АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 та АТ «КБ «Глобус» залишені без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.
На підставі ст. 216 ГПК України у попередньому засіданні оголошено перерву до 11.01.2021, про що судом постановлено ухвалу від 30.11.2020.
Після усунення заявниками -2, -4, -5 недоліків своїх заяв, останні призначені до розгляду у попереднє засідання на 11.01.2021 (ухвали суду від 03.12.2020, 08.12.2020, 10.12.2020).
На підставі ст. 216 ГПК України, з урахуванням положень ст.ст. 45, 47 Кодексу, у попередньому засіданні неодноразово оголошувалась перерва. Чергове засідання призначено на 06.05.2021.
У попереднє засідання розпорядник майна не з'явився, проте, направив на електронну пошту суду клопотання №02-01/107 від 05.05.2021 (вх. №10428/21 від 05.05.2021) про проведення засідання без його участі, яке судом на підставі ст. 42 ГПК України було задоволено.
Крім того, у попереднє засідання також не з'явились представники ПП «ЮС-Агро», АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «МВП «Релос», про причини неявки суд не повідомили, про час та місце засідання були повідомлені належним чином та своєчасно. Водночас, явка зазначених осіб обов'язковою не визнавалась, а тому, ураховуючи положення ст. 42 ГПК України, суд визнав за можливе провести попереднє засідання без участі представників зазначених заявників та боржника.
Так, абз. 11 ч. 1 ст. 1 Кодексу визначено, зокрема, що кредитор - юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
У свою чергу, абз. 5 ч. 1 ст. 1 Кодексу визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як зазначалось вище, офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «МВП «Релос» здійснено 19.10.2020, отже, граничною датою пред'явлення грошових вимог є 19.11.2020.
Ураховуючи зазначене та те, що заявники звернулись до суду із відповідними заявами у період з 11.11.2020 по 19.11.2020, суд дійшов висновку про дотримання ПП «Юс-Агро», АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Інтер глобал плюс», ОСОБА_1 та АТ «КБ «Глобус» строку, встановленого ч. 1 ст. 45 Кодексу.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 47 Кодексу у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/479/18, від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494), від 29.03.2021 у справі №916/3743/19).
У свою чергу, суд зазначає, що обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18, від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 17.04.2019 у справі №43/75-15/7-б).
При цьому, обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15).
До того ж, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, відповідні заяви з кредиторськими вимогами розглядаються із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №908/401/18, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 21.10.2020 у справі №924/995/19).
Проаналізувавши зазначене та положення ч. 1 ст. 45 Кодексу, суд дійшов висновку, що законодавцем покладено обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство саме на кредитора. До такого обов'язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора.
Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У свою чергу, докази, відповідно до ст.ст.76-79 ГПК України, повинні бути:
належними - на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
допустимими - підтверджують обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;
достовірними - створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
вірогідними - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, розглянувши письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, суд зазначає наступне.
1. ПП «Юс-Агро» (ідентифікаційний код 34473201) у своїй заяві б/н від 11.11.2020 (вх. №24938/20 від 12.11.2020) просить суд, зокрема, визнати грошові вимоги у розмірі 263 685,26грн, з яких: 259 291,26грн - сума основного боргу; 4 394,00грн - судовий збір. Заяву обґрунтовує наявністю у ТОВ «МВП «Релос» відповідної заборгованості, яка підтверджена рішенням Господарського суду Київської області від 29.07.2020 у справі №911/2659/19 (т. 3 а.с. 1-12).
На виконання положень ч. 5 ст. 45 Кодексу розпорядником майна розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-1 у зазначеному розмірі (т. 1 а.с. 185-186, 191-192). У свою чергу, відомості від боржника щодо результатів розгляду останнім вимог ПП «Юс-Агро» як від самого боржника так і від розпорядника майна та заявника-1 до суду не подавалися.
Дослідивши вказану заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.
1.1. Відповідно до ч. 1 ст. 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Положення вищевказаної статті визначають, що преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням суду від 29.07.2020 у справі №911/2659/19, яке набрало законної сили 01.09.2020, стягнуто з ТОВ «МВП «Релос» на користь ПП «Юс-Агро» 253 044,00грн боргу, 3 795,66грн судового збору та 2 451,60грн судових витрат (т. 3 а.с. 3-12) .
У свою чергу, на виконання зазначеного рішення 08.09.2020 судом було видано наказ №911/2659/19, термін пред'явлення до виконання якого встановлено до 01.09.2023. Проте, відповідно до інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчих проваджень (посилання https://asvpweb.minjust.gov.ua/), вказаний виконавчий документ не пред'являвся заявником-1 до виконання. Доказів добровільного погашення зазначеної заборгованості учасниками справи суду також надано не було.
Ураховуючи зазначене та те, що відповідний розмір заборгованості ТОВ «МВП «Релос» перед заявником-1 підтверджений зазначеним рішенням Господарського суду Київської області та є непогашеною, суд дійшов висновку, про наявність підстав для визнання кредиторських вимог ПП «Юс-Агро» у розмірі 259 291,26грн.
1.2. Щодо вимоги заявника-1 про визнання кредиторських вимог у розмірі 4 394,00грн - судовий збір, який був сплачений під час звернення із відповідною заявою до суду (квитанція №0.0.1900764828.3 від 11.11.2020 (т. 3 а.с.13), то суд, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», дійшов висновку, що включенню до реєстру вимог кредиторів підлягає вимога саме у розмірі 4 204,00грн. При цьому, суд зазначає, що ПП «Юс-Агро» не позбавлене права, у встановленому законом порядку, звернутись із клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.
2. АТ КБ «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570) у своїй заяві б/н від 16.11.2020 (вх. №25561/20 від 18.11.2020) просить суд визнати грошові вимоги у розмірі 248 583,71грн, з яких: 197 372,82грн - заборгованість за кредитом; 2 638,05грн - заборгованість за процентами; 3 752,80грн - заборгованість за комісією; 1 440,00грн - заборгованість за комісією по інкасації; 43 380,04грн - заборгованість за процентами за договором фінансового лізингу. Заяву обґрунтовує неналежним виконанням боржником зобов'язань в частині: повернення кредитних коштів за договором банківського обслуговування; своєчасної сплати процентів за договором фінансового лізингу (т. 4 а.с. 1-6).
На виконання положень ч. 5 ст. 45 Кодексу, розпорядником майна розглянуто вищевказану заяву та відхилено грошові вимоги заявника-2 у повному обсязі з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували заборгованість ТОВ «МВП «Релос» перед АТ КБ «Приватбанк» (т. 7 а.с. 78-79, 83-85). У свою чергу, відомості від боржника щодо результатів розгляду останнім вимог АТ КБ «Приатбанк» як від самого боржника так і від розпорядника майна та заявника-2 до суду не подавалися.
Дослідивши зазначену заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.
2.1. 17.12.2013 ТОВ «МВП «Релос» в особі директора ОСОБА_2 (далі - Сапак О.В.) підписав заяву АТ КБ «Приватбанк» про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, в якій зазначено, що підписавши цю заяву погоджується із умовами та правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті банка www.pb.ua), тарифами банка, які разом із цією заявою складають договір банківського обслуговування. Своїм підписом приєднується та зобов'язується виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послу, тарифах Приватбанка - договору банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішувати як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією/погодженням по банківському обслуговуванню з клієнтом через web-сайт банка (www.pb.ua або через інший Інтернет -/SMS-ресурс, зазначений банком (т. 4 а.с. 7).
Цього ж дня, ТОВ «МВП «Релос» в особі директора ОСОБА_2 підписав заяву на відкриття поточного рахунка у АТ КБ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 (т. 4 а.с. 8).
Як зазначає АТ КБ «Приватбанк» у своїй заяві, та вказане не заперечується боржником, банком установлений кредитний ліміт на вказаний рахунок у розмірі 200 000,00грн.
На підтвердження зазначеної обставини, а також використання боржником кредитних коштів, АТ КБ «Приватбанк» надав суду відповідну виписку по рахунку за період з 24.06.2019 по 29.10.2020 із змісту якої вбачається, що боржником використано всього 16 922 208,98грн та повернуто 16 724 836,16грн. Залишок становить 197 372,82грн (т. 4 а.с. 29-114).
2.1.1. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).
Судом встановлено, що укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «МВП «Релос», шляхом підписання відповідних заяв, Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного суду учасниками справи надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом ст. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам, зокрема, поточні рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» виконав взяті на себе договірні зобов'язання та надавав боржнику у користування кредитні кошти у відповідному розмірі. Водночас, ТОВ «МВП «Релос» своє зустрічне зобов'язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково, у зв'язку з чим у останнього виникла відповідна заборгованість.
Ураховуючи зазначене та те, що боржник взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково, суд дійшов висновку, що у заявника-2 наявне право вимагати повернення частини кредитних коштів, що залишилася, а саме, у розмірі 197 372,82грн.
2.1.2. Разом з цим, як зазначалось вище АТ КБ «Приватбанк» у своїй заяві просить суд визнати грошові вимоги до боржника у розмірі 2 638,05грн - заборгованість за процентами; 3 752,80грн - заборгованість за комісією; 1 440,00грн - заборгованість за комісією по інкасації. Всього на загальну суму 7 830,35 грн. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно ч. 4 ст. 1068 ЦК України клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Із змісту заяви АТ КБ «Приватанк» вбачається, що в обґрунтування грошових вимог у цій частині заявник-2 посилається на Умови та правила надання банківських послуг, Тарифів банку (далі - Умови), що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://pb.ua, які, у сою чергу, були долучені до матеріалів його заяви (т. 4 а.с. 9-27).
Проте, АТ КБ «Приватбанк» не подано до суду доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, того, що саме ці Умови розумів боржник, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Договір (заяву) про приєднання до відповідних Умов. Крім того, заявником-2 також не надано доказів того, що вказані Умови, на момент підписання відповідної заяви, взагалі містили положення щодо сплати процентів та комісій.
При цьому, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови.
Крім того, за змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Разом з цим, суд зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 916/2755/18, від 24.11.2020 у справі №910/9908/19).
Проаналізувавши зазначене, суд вважає, що ті Умови, які були надані АТ КБ «Приватбанк», та які не містять підпису боржника, не можна розцінювати як частину відповідного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, а відтак, вказані Умови судом до уваги не приймаються.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань та сплати відповідних комісій.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання грошових вимог до боржника у розмірі 7 830,85грн.
2.2. Окрім цього, АТ КБ «Приватбанк» просить суд визнати грошові вимоги до боржника у розмірі 43 380,04грн - заборгованість за процентами за договором фінансового лізингу. Проаналізувавши документи, надані заявником-2 на підтвердження вказаної заборгованості, судом встановлено наступне.
02.03.2018 між ТОВ «МВП «Релос» (лізингоодержувач) та ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) укладено договір фінансового лізингу №K5CVFLOWWTDEB (далі - Договір лізингу), відповідно до п. 1.1 якого, зокрема, банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Автосаміт ЛТД» (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (т. 4 а.с. 120-128, 142).
Відповідно до п. 2.1 Договору лізингу загальна вартість майна становить 1 460 016,00грн та складається з: суми авансового платежу 413 971,00грн; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 1 046 045,00грн згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку №2 що є невід'ємною частиною цього договору.
Лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5 цього договору, згідно додатку 2: винагороду за користування майном у розмірі 19% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у розі, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного місяця (пп. 2.3.2 п. 2.3 Договору лізингу).
Згідно п. 3.1 Договору лізингу, зокрема, передача банком і прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна, що є невід'ємною частиною цього договору, не пізніше 5 календарних днів після внесення авансового платежу.
Пунктами 11.1, 11.2 Договору лізингу, серед іншого, передбачено, що строк дії лізингу становить з дати підписання цього договору до 28.02.2023. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії договору обумовлений строком лізингу.
Разом із підписанням Договору лізингу, між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «МВП «Релос» підписано специфікацію майна, із змісту якої вбачається найменування останнього, а саме: Toyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort (т.4 а.с. 129).
13.03.2018 між банком та лізингоодержувачем підписано акт прийому-передачі майна, в якому зазначено, що відповідно до Договору лізингу АТ КБ «Приватбанк» передав, а ТОВ «МВП «Релос» прийняв у лізинг майно - Toyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort (т. 4 а.с. 136-138).
У подальшому, 13.07.2020 між банком та лізингоодержувачем укладено додаткову угоду №1 до Договору лізингу, в п. 1.2 якої сторони, зокрема, домовились, що при користуванні предметом лізингу банк встановлює пільговий період зі сплати заборгованості з 01.03.2020 по 31.07.2020 за час якого не сплачується заборгованість за основним боргом, процентами. Заборгованість за процентами, несплачена в пільговий період, зазначеній в цій додатковій угоді, сплачується в наступний місяць за пільговим періодом (серпень 2020 року) в дату наступного обов'язкового платежу.
Указані вище документи підписані між сторонами Договору лізингу із використанням електронного цифрового підпису: з одного боку АТ КБ «Приватбанк» та з іншого - ТОВ «МВП «Релос» в особі керівника Сапака О.В. (т. 4 а.с. 133-135, 137-138, 145-146).
Із змісту наданої АТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку за період з 02.03.2018 по 19.10.2020 вбачається, а ТОВ «МВП «Релос», у свою чергу, зазначене не спростовано, що заявником-2нараховані у відповідності до пп. 2.3.2 п. 2.3 Договору лізингу проценти у загальному розмірі 438 678,67грн, а боржником сплачено 395 298,63грн. Таким чином, залишок становить 43 380,04грн.
Як зазначалось вище, у відповідності до положень ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Як вбачається із змісту Договору лізингу, останній підписаний за допомогою електронного цифрового підпису з одного боку АТ КБ «Приватбанк» та з іншого - ТОВ «МВП «Релос» в особі керівника Сапака О.В.
Відповідно до п.п. 8, 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Згідно ч. 4 ст. ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.
Проаналізувавши зазначене та наданий позивачем витяг з он-лайн сервісу перевірки кваліфікованого електронного підпису, суд дійшов висновку, що сторонами підписано відповідний Договір лізингу із дотриманням вищевказаних положень Закону, а тому є таким, що укладений у письмовій формі. Доказів протилежного учасниками справи суду подано не було.
Крім того, судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковими для виконання сторонами. Доказів протилежного сторонами суду надано не було.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
У свою чергу, загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України «Про фінансовий лізинг» відповідно до ч. 2 ст. 1 якого, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.
Із матеріалів заяви вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» виконав свої договірні зобов'язання в частині передачі відповідачу предмета лізингу, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна від 13.03.2018.
Так, п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Отже, проаналізувавши умови Договору лізингу та додаткову угоду до нього, судом встановлено, що ТОВ «МВП «Релос» зобов'язаний сплатити АТ КБ «Приватбанк» лізингові платежі, а саме, відсотки у загальному розмірі 438 678,67грн, тоді як боржником сплачено лише 395 298,63грн, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 43 380,04грн. Доказів погашення зазначеної заборгованості учасниками справи суду надано не було.
Ураховуючи зазначене та те, що боржник взяті на себе зобов'язання зі сплати лізингових платежів виконав лише частково, суд дійшов висновку, про наявність у боржника зобов'язання щодо сплати залишку відповідної заборгованості у розмірі 43 380,04грн.
2.3. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання кредиторських вимог АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 240 752,86грн (197 372,82 + 43380,04 = 240 752,86).
3. ТОВ «Інтер глобал плюс» (ідентифікаційний код 43097810) у своїй заяві б/н від 18.11.2020 (вх. №25601/20 від 18.11.2020) із урахуванням заяви б/н від 06.01.2021, просить суд визнати грошові вимоги у розмірі 132 241,59грн. Заяву обґрунтовує неналежним виконанням боржником умов договору поставки скрапленого газу №ІГП280120-15 від 28.01.2020 в частині здійснення оплати за поставлений товар (т. 2 а.с. 7-8, 66).
На виконання положень ч. 5 ст. 45 Кодексу, розпорядником майна розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-3 у повному обсязі (т. 1 а.с. 185-186, 187-188). У свою чергу, відомості від боржника щодо результатів розгляду останнім вимог ТОВ «Інтер глобал плюс» як від самого боржника так і від розпорядника майна та заявника-3 до суду не подавалися.
Дослідивши зазначену заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.
28.01.2020 між ТОВ «Інтер глобал плюс» (постачальник) та ТОВ «МВП «Релос» (покупець) укладено договір поставки скрапленого газу №ІГП280120-15 (далі - Договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та платити скраплений газ (газ скраплений ДСТУ EN 589:2017) в асортименті, кількості і за цінами відповідно до умов цього договору (т. 2 а.с. 9-11).
Загальна кількість продукції по цьому договору визначається відповідно до видаткових накладних (п. 1.2 Договору поставки).
У п. 2.1 Договору поставки сторони домовились, що оплата продукції здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу, при цьому повний розрахунок з постачальником проводиться не пізніше 2-ох банківських днів з дня отримання покупцем продукції, що підтверджується видатковою накладною.
Ціна договору складається з вартості всіх поставлених партій продукції згідно рахунків-фактур та видаткових накладних, складених протягом строку дії цього договору (п. 2.6 Договору поставки).
Згідно п. 8.1 Договору поставки, зокрема, цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, а у частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами умов цього договору.
На виконання умов Договору поставки у період з квітня по жовтень 2020 року ТОВ «Інтер глобал плюс» поставлено ТОВ «МВП «Релос» відповідний товар на загальну суму 351 502,10грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, підписаним сторонами без зауважень та скріпленими їх печатками (т. 2 а.с. 12-35), а саме: № 9 від 15.04.2020 на суму 12 792,00грн (ТТН №11 від 15.04.2020); №124 від 22.04.2020 на суму 21 975,41грн (ТТН №102 від 22.04.2020); №167 від 24.04.2020 на суму 18288,00грн (ТТН №184 від 24.04.2020); №307 від 02.05.2020 на суму 16 812,00грн (ТТН №14 від 02.05.2020); №444 від 08.05.2020 на суму 19 944,00грн (ТТН №134 від 08.05.2020); №539 від 13.05.2020 на суму 13 608,00грн (ТТН №213 від 13.05.2020); №670 від 19.05.2020 на суму 23 544,00грн (ТТН №315 від 19.05.2020); №838 від 26.05.2020 на суму 27 297,10грн (ТТН №535 від 26.05.2020); №1082 від 02.10.2020 на суму 31 968,00грн (ТТН №26 від 02.10.2020); №1083 від 02.10.2020 на суму 54 240,00грн (ТТН №27 від 02.10.2020); №1310 від 13.10.2020 на суму 56 013,59грн (ТТН №226 від 13.10.2020); №1336 від 14.10.2020 на суму 55 020,00грн (ТТН №242 від 14.10.2020).
Як зазначає заявник-3 у своїй заяві, та вказане не заперечується ТОВ «МВП «Релос», останнім у період з 15.04.2020 по 26.05.2020 було частково оплачено поставлений ТОВ «Інтер глобал плюс» товару на суму 154 260,51грн. Таким чином, залишок станом на 18.11.2020 (день звернення заявника-3 до суду) становив 197 241,59грн.
Водночас, після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «МВП «Релос» останнім, усупереч ч. 3 ст.41 Кодексу, здійснено часткову оплату поставного заявником-3 товару на суму 65 000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №1449 від 17.11.2020 на суму 20 000,00грн; №1464 від 01.12.2020 на суму 20 000,00грн, №1477 від 11.12.2020 на суму 20 000,00грн; №1494 від 28.12.2020 на суму 5 000,00грн (т. 2 а.с. 67-70). Отже, залишок неоплаченого товару становить 132 241,59грн. Доказів протилежного учасниками справи надано не було.
Як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Як встановлено судом, укладений між ТОВ «Інтер глобал плюс» та ТОВ «МВП «Релос» Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Із наведеною нормою узгоджується ч. 1 ст. 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, ст. 691 ЦК України передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Інтер глобал плюс» виконав свої договірні зобов'язання у частині поставки товару боржнику, що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими їх печатками видатковими та товарно-транспортними накладними на загальну суму 351 502,10грн.
У той час, ТОВ «МВП «Релос» взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого заявником-3 товару виконав частково на суму 219 260,51грн, доказів протилежного, на час постановлення зазначеної ухвали, суду не надав. З огляду на те, що своєчасна оплата поставного ТОВ «Інтер глобал плюс» товару є одним з основних обов'язків ТОВ «МВП «Релос» належне виконання якого вимагається Договором та законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість грошових вимог заявника у розмірі 132 241,59грн (351 502,10-219 260,51 = 132 241,59), у зв'язку із чим останні підлягають визнанню у повному обсязі.
4. ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у своїй заяві б/н від 18.11.2020 (вх. №25659/20 від 19.11.2020) просить суд визнати грошові вимоги у розмірі 3 671 985,75грн, з яких: 1 534 258,80грн (борг), 62 278,77грн (інфляційні втрати), 378 763,35грн (пеня), 55 250,20грн (3% річних) за неналежне виконання боржником умов договору №15/08/01/19 від 15.08.2019; 686 735,20грн (борг), 10 939,67грн (інфляційні втрати), 29 247,39грн (3% річних), 226 588,17грн (пеня) за неналежне виконання боржником умов договору №21/05/19/1 від 21.05.2019; 309 011,00грн (борг), 4 948,87грн (інфляційні втрати), 29 476,20грн (3% річних), 59 941,10грн (пеня) за неналежне виконання боржником умов договору №24/09/18/1 від 24.09.2018. Указує, що право вимоги за вказаними договорами перейшло до заявника-4 на підставі договору відступлення права вимоги №28/05/2020 від 28.05.2020.
На виконання положень ч. 5 ст. 45 Кодексу, розпорядником майна розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-4 частково на суму 477 814,56грн, у зв'язку із неправильністю здійснених розрахунків та відсутністю доказів, які б підтверджували усі обставини, зазначені у заяві (т. 1 а.с. 185-186, 187-188). У свою чергу, відомості від боржника щодо результатів розгляду останнім вимог ОСОБА_1 як від самого боржника так і від розпорядника майна та заявника-4 до суду не подавалися.
Крім того, ТОВ «Нафтаукртранс» на підставі абз. 1 ч. 6 ст. 45 Кодексу подав свої заперечення на відповідну заяву, в яких просив відмовити заявнику-4 у визнанні його кредитором у даній справі з таких підстав: договір відступлення права вимоги №28/05/2020 від 28.05.2020 є договором факторингу, а оскільки ОСОБА_1 не є фінансовою установою, то договір є недійсним; відсутність первісних договорів унеможливлює встановлення строків виконання зобов'язань боржника та розмір заборгованості; ОСОБА_1 під час укладення договору №28/05/2020 від 28.05.2020 діяла в особистих інтересах, оскільки була керівником ТОВ «Форвард Промтрейд» (т. 5 а.с. 99-101, 124-125).
Дослідивши зазначену заяву та додані до неї документи, наявні заперечення учасників справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
4.1. Так, на підтвердження наявності у боржника заборгованості у розмірі 1 534 258,80грн перед заявником-4, останнім надано суду:
договір поставки нафтопродуктів №15/08/01/19 від 15.08.2019 (далі - Договір №15/08/01/19) підписаний між ТОВ «Релос» (покупець) та ТОВ «Форвард Промтрейд» (постачальник) відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором (т. 5 а.с. 16-19);
видаткову накладну №42 від 22.08.2019 на суму 1 534 258,80грн, підписану між ТОВ «Форвард Промтрейд» та ТОВ «МВП «Релос» (т. 5 а.с. 32).
4.1.1. Як зазначалось вище, відповідно до положень ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Так, із змісту Договору №15/08/01/19 вбачається, що його сторонами є ТОВ «Форвард Промтрейд» та ТОВ «МВП «Релос», а отже, зазначений договір є двостороннім та спрямований на встановлення відповідних прав та обов'язків саме між вказаними особами.
Доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження наявності у ОСОБА_1 , зокрема, права вимоги до ТОВ «МВП «Релос» за невиконання ним саме умов Договору №15/08/01/19 заявником-4 суду надано не було, а відтак, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених грошових вимог у розмірі 1 534 258,80грн (основний борг), у зв'язку із чим останні підлягають відхиленню.
4.1.2. Щодо нарахованих заявником-4 інфляційних втрат у розмірі 62 278,77грн, пені у розмірі 378 763,35грн, 3% річних у розмірі 55 250,20грн за порушення боржником умов Договору №15/08/01/19, то суд зазначає, що вказані вимоги є похідними, оскільки залежать від задоволення основної вимоги.
Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог у розмірі 1 534 258,80грн (основна вимога), то нараховані штрафні та фінансові санкції у загальному розмірі 496 292,32грн також не підлягають визнанню.
4.2. На підтвердження наявності у ТОВ «МВП «Релос» зобов'язання зі сплати основної заборгованості у розмірі 995 746,20грн заявнику-4, останнім надано суду:
договір про переведення боргу №24/09/18/1 від 24.09.2018, податкові накладні та видаткові накладні №14 від 12.09.2018 на суму на суму 501 273,50грн; №15 від 13.09.2018 на суму 494 398,89грн; №17 від 17.09.2018 на суму на суму 493 253,12грн; виписки по рахунку із відповідної фінансової установи (т. 5 а.с. 26-28, 38, 39, 41, 43-44, 58-64, 163)
договір про переведення боргу №21/05/19/1 від 21.05.2019, податкові накладні та видаткові накладні №29 від 25.10.2018 на суму 418 905,00грн; №30 від 26.10.2018 на суму на суму 439 907,00грн; №23 від 17.05.2019 на суму 449 154,05грн; №24 від 17.05.2019 на суму 437 581,15грн (т. 5 а.с. 23-25, 34, 36, 46-49, 111-112, 114);
договір відступлення права вимоги №28/05/2020 від 28.05.2020 (т. 5 а.с. 89-91).
Проаналізувавши надані докази, судом встановлено наступне.
4.2.1. 24.09.2018 між ТОВ «Дейнеко груп» (первісний боржник), ТОВ «МВП «Релос» (новий боржник) та ТОВ «Форвард Промтрейд (кредитор) підписано договір №24/09/18/1 про переведення боргу (далі - Договір №24/09/18/1) згідно п. 1.1 якого, даним договором регулюються відносини, пов'язані із заміною первісного боржника у зобов'язаннях, що виникли відповідно до підписаних покупцем (первісним боржником) видаткових накладних, які підтверджують факт здійснення господарської операції купівлі-продажу товару та обов'язку щодо здійснення розрахунку за нього, а саме:
видаткової накладної №14 від 12.09.2018, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «Дейнеко груп» (первісним боржником) на суму 501 273,50грн (в т.ч. ПДВ 83 545,58грн);
видаткової накладної №15 від 13.09.2018, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «Дейнеко груп» (первісним боржником) на суму 494 398,89грн (в т.ч. ПДВ 82 399,82грн);
видаткової накладної №17 від 17.09.2018, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «Дейнеко груп» (первісним боржником) на суму 493 253,12грн (в т.ч. ПДВ 82 208,85грн). Усього на загальну суму 1 488 925,51грн.
Первісний боржник переводить на нового боржника основний борг (грошове зобов'язання) на загальну суму 630 758,51грн, що виникла на підставі документів зазначених у п. 1.1 договору (п. 1.2 Договору №24/09/18/1).
Відповідно до п. 1.3 Договору №24/09/18/1 кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником у зобов'язаннях, що виникли за видатковими накладними №14 від 12.09.2018, №15 від 13.09.2018 та №17 від 17.09.2018.
Новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 1.2 цього договору протягом 90 робочих днів після підписання цього договору, але не пізніше 30.08.2019 (п. 1.4 Договору №24/09/18/1).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (п. 5.1 Договору №24/09/18/1).
На виконання умов зазначеного Договору, ТОВ «МВП «Релос» сплачено на корить ТОВ «Форвард Промтрейд» грошові кошти у загальному розмірі 220 758,51грн, що підтверджується виписками по рахунку із відповідної фінансової установи (т. 5 а.с. 58-64).
4.2.2. 21.05.2019 між ТОВ «ЕК трейд» (первісний боржник), ТОВ «МВП «Релос» (новий боржник) та ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитор) підписано договір №21/05/19/1 про переведення боргу (далі - Договір №21/05/19/1) згідно п. 1.1 якого, даним договором регулюються відносини, пов'язані із заміною первісного боржника у зобов'язаннях, що виникли відповідно до підписаних покупцем (первісним боржником) видаткових накладних, які підтверджують факт здійснення господарської операції купівлі-продажу товару та обов'язку щодо здійснення розрахунку за нього, а саме:
видаткової накладної №29 від 25.10.2018, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «ЕК трейд» (первісним боржником) на суму 418905,00грн (в т.ч. ПДВ 69 817,50грн);
видаткової накладної №30 від 26.10.2018, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «ЕК трейд» (первісним боржником) на суму 439907,00грн (в т.ч. ПДВ 73 317,83грн);
видаткової накладної №23 від 17.05.2019, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «ЕК трейд» (первісним боржником) на суму 449154,05грн (в т.ч. ПДВ 74 859,01грн);
видаткової накладної №24 від 17.05.2019, виданої ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитором), підписаної покупцем ТОВ «ЕК трейд» (первісним боржником) на суму 43781,15грн (в т.ч. ПДВ 72 930,19грн). Усього на загальну суму 1 745 547,20грн.
Первісний боржник переводить на нового боржника основний борг (грошове зобов'язання) на загальну суму 686 735,20грн, що виникла на підставі документів зазначених у п. 1.1 договору (п. 1.2 Договору №21/05/19/1).
Відповідно до п. 1.3 Договору №21/05/19/1 кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником у зобов'язаннях, що виникли за видатковими накладними №29 від 25.10.2018, №30 від 26.10.2018, №23 від 17.05.2019 та №24 від 17.05.2019.
Новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 1.2 цього договору протягом 60 робочих днів після підписання цього договору, але не пізніше 30.08.2019 (п. 1.4 Договору №21/05/19/1).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (п. 5.1 Договору №21/05/19/1).
4.2.3. 28.05.2020 між ТОВ «Форвард Промтрейд» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) підписано договір відступлення права вимоги №28/05/2020 (далі - Договір №28/05/2020) відповідно до п. 1.1. якого кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги на умовах, які існують на момент укладання цього договору, за зобов'язаннями ТОВ «МВП «Релос» (боржник) з виплати коштів відповідно до умов Договору про переведення боргу №24/0918/1 від 24.09.2018, Договору про переведення боргу №21/0519/11 від 21.05.2019 та акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2018 по 21.05.2020 між ТОВ «МВП «Релос» та ТОВ «Форвард Промтрейд» з правом нарахування штрафних санкцій, передбачених договорами та / або законом.
Згідно п. 2.1 Договору №28/05/2020 відступається право вимоги за зобов'язанням ТОВ «МВП «Релос» з виплати коштів відповідно до умов Договору №24/09/18/1, Договору №21/05/19/1 та акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2018 по 21.05.2020 між ТОВ «МВП «Релос» та ТОВ «Форвард Промтрейд», а саме право вимоги грошових коштів за невиконання умов договору про переведення боргу №24/0918/1 від 24.09.2018 з ТОВ «Дейнеко груп» на ТОВ «МВП «Релос» на загальну суму 630 758,51грн, Договору №21/05/19/1 з ТОВ «ЕК Трейд» на ТОВ «МВП «Релос» на суму 686 735,20грн та акту звірки розрахунків за період з 01.02.2018 по 21.05.2020 між ТОВ «МВП «Релос» та ТОВ «Форвард Промтрейд» на суму боргу 143 643,89грн з правом нарахування штрафних санкцій передбачених договором та/або законом.
Плата за здійснення відступлення права вимоги за цим договором становить 80 відсотків від суми основного зобов'язання боржника (п. 2.3 Договору №28/05/2020)
У п. 2.4 Договору №28/05/2020 сторонами погоджено, що плата за відступлення права вимоги за цим договором складається з трьох частин і здійснюється наступним чином, а саме: а) новий кредитор сплачує на користь кредитора 2 000,00рн протягом двадцяти днів з дня підписання цього договору; б) новий кредитор сплачує на користь кредитора 10 000,00грн протягом шести місяців з дня підписання договору; в) решту коштів новий кредитор сплачує на користь кредитора протягом трьох років з дня фактичного отримання коштів від боржника.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом строку, що є достатнім для реального та належного виконання сторонами умов цього договору, протягом восьми років від дня його підписання (п. 4.1 Договору №28/05/2020).
01.06.2020 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулась до ТОВ «МВП «Релос» із досудовою вимогою, в якій повідомила про наявність Договору №28/05/2020 та просила перерахувати на користь заявника-4 кошти у розмірі 2 753 637,61грн (т. 5 а.с. 140-143). Однак, зазначена вимога залишена боржником без реагування.
4.3. Відповідно до положень ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ураховуючи зазначене, суд зазначає, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20).
4.3.1. Так, із змісту Договору №28/05/2020 вбачається, що заявник-4 набуває право вимоги до ТОВ «МВП «Релос» за Договором №21/05/19/1 у розмірі 686 735,20грн та за Договором №24/09/18/1 у розмірі 630 758,51грн.
Як зазначалось вище, на підтвердження наявності у ТОВ «МВП «Релос» вказаного грошового зобов'язання, заявником-4 надано суду відповідні видаткові накладні на поставку товару «фракція газойлево-гудронова легка» №14 від 12.09.2018 на суму 501 273,50грн; №15 від 13.09.2018 на суму 494 398,89грн; №17 від 17.09.2018 на суму 493 253,12грн; №29 від 25.10.2018 на суму 418 905,00грн; №30 від 26.10.2018 на суму 439 907,00грн; №23 від 17.05.2019 на суму 449 154,05грн; №24 від 17.05.2019 на суму 437 581,15грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
У свою чергу, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 названого Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (ч. 1 ст. 7 Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Проаналізувавши зміст наданих заявником видаткових накладних суд зазначає, що останні не містять у собі ані особистий, ані електронний підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Доказів надіслання зазначених накладних у порядку, визначеному ст.11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» заявником суду також надано не було.
Ураховуючи зазначене, надані заявником-4 видаткові накладні не беруться судом до уваги як належні та допустимі докази у розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, на підставі яких, у свою чергу, можливо встановити дійсність відповідних господарських операцій.
Інших первинних документів, оформлених в установленому законом порядку, які б підтверджували здійснення господарської діяльності, та, як наслідок, виникнення у боржника відповідного грошового зобов'язання у відповідному розмірі заявником суду надано не було.
4.3.2. Крім того, як встановлено судом, ТОВ «МВП «Релос» на виконання умов Договору №24/09/18/1 у період з вересня по жовтень 2019 року здійснено часткову оплату наявної у нього заборгованості (630 758,51грн) перед ТОВ «Форвард Промтрейд» на суму 220 758,51грн. Таким чином, залишок заборгованості за невиконання умов Договору №24/09/18/1 становить 410 000,00грн. При цьому, вказані дії були вчинені боржником до дати підписання Договору №28/05/2020 - 28.05.2020. До того ж, як зазначалось вище, заявник-4 взагалі вказує на те, що заборгованість ТОВ «МВП «Релос» за невиконання умов відповідного договору складає 309 011,00грн.
4.3.3. Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку про недоведеність заявником-4 набуття того обсягу прав вимоги до боржника, які визначені у Договорі №21/05/19/1 та Договорі №24/09/18/1, та які станом на 28.02.2020 (дата підписання Договору №28/05/2020) існували та належали ТОВ «Форвард Промтрейд» (первісний кредитор).
Зазначені обставини унеможливлюють встановлення судом наявності у ТОВ «МВП «Релос» зобов'язання сплати грошових коштів заявнику-4 саме у розмірі 995 746,20грн, а тому підстав для визнання кредиторських вимог у заявленому розмірі у суду немає.
4.3.4. Разом з цим, як зазначалось вище, заявником, на підтвердження факту здійснення господарських операцій за відповідними видатковими накладними, надано суду податкові декларації. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №910/9739/19).
Ураховуючи зазначене, судом не беруться до уваги надані податкові накладні, як первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій між ТОВ «Форвард Промтрейд» та відповідними юридичними особами.
4.3.5. Щодо долучених ОСОБА_1 до своєї заяви актів звірки взаєморозрахунків (т. 5 а.с. 49-52), то суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №910/14518/19). Проте, як зазначалось вище, у супереч ч.1 ст. 74 ГПК України відповідних доказів, у розумінні ст. 76-79 ГПК України, заявником-4 суду надано не було, у зв'язку з чим, наявні у матеріалах заяви акти звірки судом до уваги не приймаються.
4.4. Щодо нарахованих заявником-4 штрафних та фінансових санкцій у загальному розмірі 361 141,40грн за порушення боржником умов Договору №21/05/19/1 та Договору №24/09/18/1, то суд зазначає, що вказані вимоги є похідними, оскільки залежать від задоволення основної вимоги.
Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог у розмірі 995 746,20грн (основна вимога), то нараховані штрафні та фінансові санкції у загальному розмірі 361 141,40грн також не підлягають визнанню.
4.5. Щодо наведених ТОВ «Нафтаукртранс» підстав для відхилення кредиторських вимог заявника-4, то судом зазначене не береться до уваги у звязку із наступним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У свою чергу, презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 906/129/20).
Ураховуючи те, що учасниками справи не було надано суду доказів визнання відповідних договорів недійсними, останні є обов'язковими для виконання їх сторонами.
Обставини на які посилається ініціюючий кредитор у своїх запереченнях підлягають дослідженню під час розгляду питання про визнання того чи іншого правочину недійсним у порядку визначеному ст.7 Кодексу.
5. АТ «КБ «Глобус» (ідентифікаційний код 35591059) у своїй заяві №3203 від 18.11.2020 (вх. №25816/20 від 20.11.2020) просить суд, зокрема, визнати грошові вимоги у розмірі 893 653,50грн, з яких: 570 652,78грн - прострочена заборгованість за основним боргом, 8 731,30грн - строкова заборгованість за нарахованими процентами, 253 421,24грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 4 745,64грн - прострочена заборгованість по комісії, 41 972,60грн - пеня за несвоєчасне погашення основного боргу, 1463,95грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів по рахунку № НОМЕР_3 (прострочки за овердрафтом), 12 665,99грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів по рахунку № НОМЕР_4 (прострочки за перенесеним овердрафтом). Заяву обґрунтовує: наявністю у ТОВ ФМВП «Релос» відповідної заборгованості, яка підтверджена рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2020 у справі №911/2744/19; наявністю зобов'язання зі сплати додатково нарахованих процентів за користування кредитними коштами та пені.
На виконання положень ч. 5 ст. 45 Кодексу, розпорядником майна розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-5 у повному обсязі (т. 1 а.с. 185-186, 189-190). У свою чергу, відомості від боржника щодо результатів розгляду останнім вимог АТ «КБ «Глобус» як від самого боржника так і від розпорядника майна та заявника-5 до суду не подавалися.
Дослідивши зазначену заяву та додані до неї документи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
5.1. Відповідно до положень ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, зокрема, обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням суду від 29.01.2020 у справі №911/2744/19, яке набрало законної сили 07.08.2020, стягнуто з ТОВ «МВП «Релос» на користь АТ «КБ «Глобус» 570 652,78грн - основної заборгованості по кредиту, 53 601,57грн - основної заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 4 745,64грн - основної заборгованості по комісії за користування кредитом, 39 761,29грн - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 151,64грн пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 217,00грн - пені за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом. Крім того, вказаним рішення суду стягнуто з боржника на користь заявника-5 судовий збір у розмірі 10 051,95грн (т. 6 а.с. 9-12).
Так, зазначеним рішенням суду встановлено, що ТОВ «МВП «Релос» не виконав умови договору про надання овердрафту за поточним рахунком №797/ЮКО-19 від 28.05.2008 (далі - Кредитний договір) в частині своєчасного повернення кредитних коштів, у зв'язку із чим у боржника утворилась відповідна сума заборгованості. Доказів погашення зазначеної заборгованості учасниками справи суду надано не було.
Ураховуючи зазначене та те, що відповідний розмір заборгованості ТОВ «МВП «Релос» перед заявником-5 підтверджений рішенням від 29.01.2020 у справі №911/2744/19 та є непогашеною, суд дійшов висновку, про наявність підстав для визнання кредиторських вимог АТ КБ «Глобус» у розмірі 669 912,92грн.
5.2. Водночас, із змісту поданої заяви вбачається, що АТ «КБ «Глобус» вказує на те, що у боржника наявна строкова заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитними коштами у розмірі 8 731,30грн та прострочена заборгованість за процентами у розмірі 199 819,67грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зокрема, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Так, у п. 9.2 Кредитного договору сторони, зокрема, погодили, що банк має право дострокового повернення кредитних коштів, сплати процентів, комісійної винагороди та штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом п'яти календарних днів з дати надіслання відповідної вимоги, повернути суму заборгованості по овердрафту, що залишилась, сплати процентів, комісії, інші платежі за цим договором у разі порушення позичальником строків (термінів) платежів, що встановлені цим договором.
У свою чергу, із матеріалів заяви вбачається, що у зв'язку невиконанням ТОВ «МВП «Релос» зобов'язань по Кредитному договору, заявник-5 звернувся до суду із відповідною позовною заявою про дострокове повернення кредитних коштів та процентів за їх користування, які нараховані у період з 25.07.2019 по 31.10.2019 (т. 6 а.с. 9-12).
Проаналізувавши вказані обставини, суд зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).
Так, 28.03.2018 Великою Палатою Верховного Суду у постанові №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому, пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. Водночас, у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив термін повернення кредиту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №905/86/15).
Таким чином, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість, наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦК України.
Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №909/82/16, від 25.05.2020 у справі №924/1226/18, від 02.06.2020 у справі №911/1774/15, від 21.10.2020 у справі №905/3071/17, від 20.04.2021 у справі №910/7252/17).
Так, проаналізувавши умови Кредитного договору, судом встановлено, що останній не містить у собі положень щодо наявності у заявника-5 права здійснювати нарахування процентів за користування кредитними коштами після пред'явлення відповідної вимоги до боржника.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що з моменту звернення АТ «КБ «Глобус» до ТОВ «МВП «Релос» із вимогою про дострокове повернення кредитних коштів (шляхом звернення до суду із відповідним позовом), заявник-5 втратив право нараховувати передбачені Кредитним договором проценти саме за користування боржником кредитом, а відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання кредиторських вимог АТ «КБ «Глобус» у розмірі 8 731,30грн.
5.2.2. Разом із цим, як зазначалось вище, заявник-5 просить суд визнати кредиторські вимоги за нарахованими процентами у розмірі 199 819,67грн - прострочена заборгованість за процентами.
Так, у п. 3.7 Кредитного договору сторони, зокрема, домовились, що у разі несвоєчасної сплати позичальником заборгованості по овердрафту, позичальник сплачує банку підвищену процентну ставку, зазначену в п. 2.1.4, що нараховується на суму простроченої заборгованості за дати її виникнення до дати її повної сплати. У п. 2.1.4 Кредитного договору зазначено, що підвищена процентна ставка становить 35% річних.
Проаналізувавши зазначені умови Кредитного договору та положення ст.ст. 625, 1048 України у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що сторонами врегулюванні свої правовідносини щодо стягнення річних саме у порядку ст. 625 ЦК України, оскільки така домовленість є самостійною умовою договору, що регулює відповідальність ТОВ «МВП «Релос» за неправомірне користування кредитними коштами.
Так, із змісту наданого заявника-5 розрахунку вбачається, що нарахування відсотків здійснюється за період з 12.11.2019 по 16.11.2020.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 35% річних, суд вважає його арифметично неправильним, оскільки нарахування таких відсотків здійснювалось без урахуванням положень ч. 3 ст. 41 Кодексу (введення мораторію на задоволення вимог кредиторів) та п. 3 ухвали суду від 19.10.2020.
Розрахунок 35% річних здійснюється за формулою: Сума 3% річних = С х 3 : 100 х Д : 365/366, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Отже, правильним розрахунком 35% річних з 12.11.2019 по 19.10.2020 є: 570 652,78 х 35 : 100 х 117 : 343 = 187 251,98.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що сума відповідних процентів яка є правильною та обґрунтованою становить 187 251,98грн.
5.3. Крім того, АТ «КБ «Глобус» додатково нараховує ТОВ «МВП «Релос» пеню у розмірі 15 189,61грн за період з 24.04.2020 по 31.10.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 8.1 Кредитного договору сторони, зокрема, домовились, що у разі несвоєчасної сплати заборгованості по овердрафту та/або сплати процентів та/або сплати комісійної винагороди, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банк України від суми простроченого платежу, що діяла в період прострочення від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.
Водночас, судом береться до уваги Указ Президента України від 13.03.2020 №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із відповідними змінами та доповненнями), якими з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, з 12.03.2020 по 30.06.2021 на всій території України установлено карантин.
Так, п. 15 Прикінцевих та Перехідних положення ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Ураховуючи те, що АТ КБ «Глобус» здійснює нарахування пені у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, то остання не може вважатися правомірною, а тому кредиторські вимоги у розмірі 15 189,61грн підлягають відхиленню.
Підсумовуючи вищевикладене, загальна сума кредиторських вимог АТ КБ «Глобус», яка підлягає визнанню становить 857 164,90грн (570 652,78 + 4 745,64 + 39 761,29грн + 1 151,64 + 187 251,98).
Згідно із абз. 5 ч. 6 ст. 45 Кодексу ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Частиною 1 ст. 64 Кодексу встановлено черговість задоволення вимог кредиторів, зокрема: у першу чергу задовольняються - витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; у четверту чергу задовольняються - вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у шосту чергу задовольняються - інші вимоги.
Разом з цим, абз. 1 ч. 1 ст. 48 Кодексу передбачено, що протягом 10 днів з дня постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.
Ураховуючи зазначене, керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 234-235 ГПК України, ст.ст. 45, 47, 64 Кодексу, суд
1. Заяву Приватного підприємства «Юс-Агро» б/н від 11.11.2020 (вх. №24938/20 від 12.11.2020) про визнання грошових вимог - задовольнити.
Визнати вимоги Приватного підприємства «Юс-Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» у загальному розмірі 263495,26грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 259 291,26грн - основне зобов'язання.
2. Заяву Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» б/н від 16.11.2020 (вх. №25561/20 від 18.11.2020) про визнання грошових вимог - задовольнити частково.
Визнати вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» у загальному розмірі 244 956,86грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 240 752,86грн - основне зобов'язання.
Кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у розмірі 7 830,85грн - відхилити.
3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер глобал плюс» б/н від б/д (вх. №25601/20 від 18.11.2020) про визнання грошових вимог - задовольнити.
Визнати вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер глобал плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» у загальному розмірі 136 445,59грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 132 241,59грн - основне зобов'язання.
4. Заяву ОСОБА_1 б/н від 18.11.2020 (вх. №256591/20 від 19.11.2020) про визнання грошових вимог - залишити без задоволення, а кредиторські вимоги у розмірі 3 671 985,75грн - відхилити.
5. Заяву Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» №3203 від 18.11.2020 (вх. №25816/20 від 20.11.2020) про визнання грошових вимог - задовольнити частково.
Визнати вимоги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» у загальному розмірі 861 368,90грн, з яких: 4 204,00грн- судовий збір; 816 251,97грн - основне зобов'язання; 40 912,93грн - штрафні (фінансові) санкції.
Кредиторські вимоги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» у розмірі 36 488,60грн - відхилити.
6. Визначити, що розмір усіх кредиторських вимог, пред'явлених до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» становить 4 787 829,67грн та складається із кредиторських вимог:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаукртранс» у загальному розмірі 3 281 563,06грн, з яких: 21 020,00грн - судовий збір, 2 062 558,55грн - основна сума заборгованості, 1 197 984,51грн - штрафні (фінансові) санкції, визнаних ухвалою суду від 19.10.2020 у справі 911/2369/20;
2) Приватного підприємства «Юс-Агро» у загальному розмірі 263 495,26грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 259 291,26грн - основне зобов'язання;
3) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у загальному розмірі 244 956,86грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 240 752,86грн - основне зобов'язання;
4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер глобал плюс» у загальному розмірі 136 445,59грн, з яких: 4 204,00грн - судовий збір; 132 241,59грн - основне зобов'язання;
5) Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» у загальному розмірі 861368,90грн, з яких: 4 204,00грн- судовий збір; 816 251,97грн - основне зобов'язання; 40912,93грн - штрафні (фінансові) санкції.
7. Зобов'язати розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Назаренка С.А. скласти реєстр вимог кредиторів боржника та внести до нього відомості щодо кредиторів, визначених у п.6 даної ухвали.
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів (у разі наявності):
відомості про майно, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав (вид забезпечення, вид майна, його характеристика, місцезнаходження, відомості про реєстрацію у реєстрах прав власності та застав тощо);
відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника.
Примірник реєстру вимог кредиторів надати суду для долучення до матеріалів справи.
8. Зобов'язати розпорядника майна відповідно до ст. 48 Кодексу, організувати та провести збори кредиторів та комітету кредиторів, визначивши час та місце проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; докази скликання та проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів разом з обґрунтованим клопотанням про відкриття наступної процедури у відношенні боржника (санації, ліквідації або укладення мирової угоди) з посиланням на фактичні обставини, що привели до прийняття такого рішення, надати суду у триденний строк після прийняття рішення.
Скликання перших загальних зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів провести у порядку та строки, визначені ст. 48 Кодексу.
9. Призначити підсумкове засідання суду, на якому буде вирішено питання щодо переходу до наступної судової процедури, визначеної у ст. 6 Кодексу або закриття провадження у справі на 07.06.2021 о 10:00год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 16/108, в залі судових засідань № 6.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України ухвала набрала законної сили 06.05.2021 та згідно ст. 255 ГПК України може бути оскаржена протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Ухвалу підписано 21.05.2021.