Справа №127/23176/18
Провадження №1-кп/127/908/18
20 травня 2021 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці кримінальне провадження № 12018020010002714 по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Вінницької області Калинівського району с. Павлівка, громадянина України, одруженого, з середньо-спеціальною освітою, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,-
25 червня 2018 року, близько 11:30 години, водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у лівій смузі проїзної частини вулиці Київської, в місті Вінниці, в напрямку вулиці Сергія Зулінського, в районі зупинки громадського транспорту «Меморіал Визволення», не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, хоча перед передньою частиною невстановленого автомобіля марки «ЗИЛ 130», який зупинився в правій смузі попутного напрямку руху перед розміткою нерегульованого пішохідного переходу справа-наліво проїзну частину перетинала пішохід ОСОБА_6 , внаслідок чого, з необережності, ОСОБА_4 допустив наїзд на останню.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 904 від 27.08.2018, отримала тілесні ушкодження у вигляді: сполучної травми тіла: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійно-рвана рана лівої вушної мушлі, забійно-рвана рана лівої завушної ділянки, забій шийного відділу хребта, закрита травма грудної клітки - забій обох легень і серця, перелом тіла грудини, закрита хребтова спинно - мозкова травма - компресійний перелом тіла 6-го грудного хребця (без порушення функції спинного мозку), закритий вдавлений перелом зовнішнього виростка лівої велико - гомілкової кістки із незначним зміщенням і гемартрозом (крововиливом в порожнину суглобу) лівого колінного суглобу, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки не являлись небезпечним для життя в момент спричинення і не супроводжувалось загрозливими для життя явищами, за своїм характером спричинили тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я.
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 478а від 20.07.2018: «В ситуації, яка склалася, в діях водія автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху України, яка з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди».
Таким чином, водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 18.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого:
п. 18.4 - «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 знаходяться в причинному зв'язку з наслідками.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованому йому злочині не визнав та пояснив, що 25.06.2018 проїжджаючи на автомобілі марки «ВАЗ 2109» по вул. Київський побачив, що з обочини на проїжджу частину, в праву смугу виїжджає автомобіль «ЗИЛ» який був перед цим зупинений працівниками поліції. Він рухався у лівій смузі проїзної частини вулиці Київської, за ним їхав автомобіль працівників поліції. Доїжджаючи до зупинки громадського транспорту «Меморіал Визволення», не побачивши, що справа-наліво по нерегульованому пішохідному переходу проїзну частину перетинає потерпіла ОСОБА_6 з необережності, допустив наїзд на останню. Пішохода він не бачив, оскільки в правій смузі попутного напрямку руху перед розміткою нерегульованого пішохідного переходу зупинився «ЗИЛ», який закривав обзор. Вважає, що потерпіла перед тим як переходити дорогу, а також під час переходу повинна була пересвідчитись чи буде це безпечно та повинна була побачити, що він їде. Однак, оскільки потерпіла цього не зробила, тому і сталося ДТП. Вважає, що він винний лише в тому, що наїзд ним був здійсненний на пішохідному переході, однак з причин, що не залежали від нього, а із-за неуважності потерпілої. Цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди не визнав.
Потерпіла ОСОБА_6 суду пояснила, що ввечері 25.06.2018 вона йшла по вул. Київський та підійшла до пішохідного переходу біля зупинки громадського транспорту «Меморіал Визволення». Перед тим як переходити дорогу, вона зупинилася перед пішохідним переходом, подивилася по сторонам та до переходу під'їхав автомобіль «ЗИЛ». Водій «ЗИЛа» зупинився перед переходом, пропускаючи її та махнув їй рукою, щоб вона переходила. Після цього вона почала переходити дорогу. Пройшовши автомобіль «ЗИЛ» та зробивши ще декілька кроків вона побачила, що на неї їде автомобіль та відчула удар від якого впала на землю. Після цього вона піднялась та дуже кричала від болю. До неї одразу підбігли працівники поліції, поклали її на землю та викликали швидку. Коли вона лежала на землі, до неї підбігла дружина водія ОСОБА_4 , обдивилась руки та ноги, сказала, що добре, що нічого не зламано. Після того як вона опинилася в лікарні ОСОБА_4 купив їй одну мазь та більше нічого не відшкодовував, до лікарні не приходив і не вибачався. До неї в лікарню приходила дружина обвинуваченого та пропонувала їй приблизно 2500 грн., однак вона їх не взяла, оскільки на той час не знала скільки грошей буде витрачено на лікування. Внаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. Наразі стан здоров'я вона так і не відновила, потребує подальшого лікування. Заявлений нею цивільний позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити. Щодо міри покарання, покладається на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що вона є дружиною обвинуваченого. 25.06.2018 вона їхала разом з чоловіком в автомобілі. Проїжджаючи по вул. Київській вона побачила, що на дорогу раптово вибігла потерпіла та їх автомобіль збив її. Потерпіла бігла через дорогу, не дивилася по сторонам. Як тільки чоловік побачив потерпілу, він одразу почав гальмувати та фактично автомобіль лише легенько зачепив потерпілу. Вона приходила до потерпілої в лікарню та потерпіла казала їй, що нормально себе почуває. Пізніше потерпіла на контакт не йшла.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначив, що ні обвинуваченого, ні потерпілу він не знає. В 2018 році він їхав по вулиці Київській, перед ним їхав автомобіль «ВАЗ 2109». На момент ДТП перед пішохідним переходом стояв великий автомобіль. Сам момент наїзду на пішоходу він не бачив. В той день було тепло, світило сонце, а дорожнє покриття було сухе.
Не зважаючи на не визнання винуватості обвинуваченим, його винуватість доводиться показаннями потерпілої, свідків, а також зібраними в ході досудового розслідування та судового провадження та дослідженими в судовому засіданні матеріалами даного кримінального провадження, а саме:
-витягом з кримінального провадження № 12018020010002714;
-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.06.2018 з схемою та фототаблицею до нього;
-висновком судово-медичної експертизи № 904 від 31.07.2018 - 27.08.2018 відповідно до якої згідно наданих медичних документів, у ОСОБА_6 мали місце тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійно-рвана рана лівої вушної мушлі, забійно-рвана рана лівої завушної ділянки; забій шийного відділу хребта; закрита травма грудної клітки - забій обох легень і серця, перелом тіла грудини; закрита хребтова спинно-мозкова травма - компресійний перелом тіла 6-го грудного хребця (без порушення функції спинного мозку), закритий вдавлений перелом зовнішнього виростка лівої велико-гомілкової кістки із незначним зміщенням і гемартрозом (крововиливом в порожнину суглобу) лівого колінного суглобу. Дані тілесні ушкодження у ОСОБА_6 по давності утворення відповідають терміну події, зазначеному в «Ухвалі» про призначення судово-медичної експертизи - 25.06.2018; за ступенем тяжкості відносяться: - закрита травма грудної клітки - забій обох легень і серця, перелом тіла грудини; закрита хребтова спинно-мозкова травма - компресійний перелом тіла 6-гс грудного хребця, закритий вдавлений перелом зовнішнього виростка лівої велико-гомілкової кістки із гемартрозом лівого колінного суглобу - до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки не являлись небезпечними для життя в момент заподіяння і не супроводжувались загрозливими для життя явищами, але за своїм характером потягли за собою тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я (п. 2.2.1 «в» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», 1995 р.); - закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійно-рвана рана лівої вушної мушлі, забійно-рвана рана лівої завушної ділянки; забій шийного відділу хребта - до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (п.2.3.3 «Правил ..»);
-висновком судової автотехнічної експертизи № 478а від 20.07.2018 відповідно до якої, швидкість руху автомобіля ВАЗ-2109 держ.номер НОМЕР_1 , яка відповідає довжині слідів гальмування, визначається рівною значенням біля 46.5-47.2 км/год. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля ВАЗ-2109 держ.номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 з технічної точки зору регламентувались вимогами п.18.4 Правил дорожнього руху, зміст яких викладений в дослідницькій частині. Питання, як повинна була діяти пішохід згідно вимогам Правил дорожнього руху України, експертом не досліджувалось, так як спеціальних пізнань в галузі автотехніки не потрібно, і може бути вирішене органами слідства (суду) самостійно відповідно до вимог розділу 4 «Обов'язки і права пішоходів» Правил дорожнього руху України. В ситуації, яка склалася, з технічної точки зору можливість попередження виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди у водія автомобіля ВАЗ-2109 ОСОБА_4 полягала у виконанні ним вимог п.18.4 Правил дорожнього руху, при умові постійного контролю за рухом даного автомобіля. В ситуації, яка склалася, в діях водія автомобіля ВАЗ 2109 ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п.18.4 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди. Питання, про відповідність чи невідповідність дій пішохода, експертом не досліджувалось, так як спеціальних пізнань в галузі автотехніки не потрібно, і може бути вирішене органами слідства (суду) самостійно відповідно до розділу 4 «Обов'язки і права пішоходів» Правил дорожнього руху;
-протоколом огляду предмету від 12.08.2018 відповідно до якого, було оглянуто DVD-R диск з відеозаписом події ДТП, який був наданий адміністрацією ВМР та приєднаний до матеріалів кримінального провадження за заявою потерпілої ОСОБА_6 .
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Суд вважає, що вищезазначені докази, які підтверджують винуватість обвинуваченого є належними та допустимими, отриманими у рамках закону, оскільки всі вони стосуються обставин скоєного злочину і мають значення для кримінального провадження; та допустимими, оскільки не встановлено порушень норм кримінально-процесуального закону під час їх збирання. Щодо достовірності досліджених доказів, то слід відзначити, що судом не встановлено підстав для визнання жодного доказу недостовірним.
Щодо твердження сторони захисту, що DVD-R диск з відеозаписом події ДТП, який був наданий адміністрацією ВМР та приєднаний до матеріалів кримінального провадження за заявою потерпілої ОСОБА_6 є неналежним та очевидно недопустимим доказом, суд приходить до наступного.
Дослідивши докази надані стороною обвинувачення в їх сукупності, суд ввважає, що їх недоліки, зокрема незначне порушення норм КПК України та інших нормативних актів при отримані доказу, а саме DVD-R диск з відеозаписом події ДТП не є такими, що роблять цей доказ недопустимим. Отримані під час слідчих дій відомості не мають значних суперечностей та в цілому узгоджуються між собою.
Враховуючи наведене, суд вважає DVD-R диск з відеозаписом події ДТП, який був наданий адміністрацією ВМР та приєднаний до матеріалів кримінального провадження за заявою потерпілої ОСОБА_6 , належним, допустим, отриманим в рамках закону.
Оцінюючи вищенаведені докази, суд доходить висновку що вони є логічними і послідовними, доповнюють одне одного, узгоджуються між собою та іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких досліджена в судовому засіданні.
Суд враховує показання потерпілої та свідків, які підтверджують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, а саме те, що потерпіла та свідки узгоджено та послідовно давали пояснення. Будь-яких підстав сумніватися у достовірності показань допитаних потерпілої та свідків по кримінальному провадженню немає.
Судом критично оцінюються показання обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме не визнання ним винуватості, оскільки вони спростовуються вищевказаними доказами в кримінальному провадженні.
Касаційним кримінальним судом Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 № 51-6116км19 зазначено про те, що причина через яку створена небезпека для руху не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість вчасно її виявити. Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час руху, залишається його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення.
В судовому засіданні знайшла своє підтвердження обставина наявності у обвинуваченого ОСОБА_4 , як водія автомобіля, технічної можливості запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_6 , що підтверджується дослідженим у судовому засіданні висновком судової автотехнічної експертизи № 478а від 20.07.2018.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання та застосування практики рішень Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006, суди застосовують Конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях («Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року п.161, «Кобець проти України» від 14.02.2008 року пункт 43, «Бочаров проти України» від 04.06.2011 року пункт 45, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, пункт 65), Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність випливає із співіснування достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків.
Відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного суду від 04.07.2018 №51-597км17 дано визначення стандарту доведення поза розумним сумнівом, що означає щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, аналізом наведених доказів підтверджено вчинення ОСОБА_4 зазначених об'єктивних, необережних дій, зміст яких свідчить про порушення ПДР України які знаходяться у причинному зв'язку з наслідками ДТП, що підтверджується сукупністю досліджених судом доказів та вважає їх достатніми для висновків про наявність в діях ОСОБА_4 складу злочину та надання правової кваліфікації дій обвинуваченого.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд вважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення доведеною «поза розумним сумнівом», яка випливає із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків (доказів).
Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Суд приймає рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 , повністю знайшла своє підтвердження в ході судового провадження, а тому його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшує покарання обвинуваченого під час судового провадження не встановлено.
Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого в ході судового провадження не встановлено.
При вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації покарання.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до категорії необережних злочинів невеликої тяжкості, конкретні обставини злочину, а саме - те, що ОСОБА_4 неперебував в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, пост кримінальну поведінку обвинуваченого, особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, згідно довідки з КЗ ВОНД «Соціотерепія», на диспансерному наркологічному обліку в даній установі не перебуває, згідно довідки з Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка, ОСОБА_4 за даними архіву лікарні та картотеки диспансерного відділення не значиться, згідно довідок з Калинівської ЦРЛ на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, приймає до уваги його вік, а саме те, що ОСОБА_4 є пенсіонером та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р., стан здоров'я, сімейні обставини, а саме те, що на його частковому утриманні перебуває двоє повнолітніх осіб з інвалідністю: донька - ІІ гр., син - ІІІ гр., згідно досудової доповіді складеної на ОСОБА_4 , виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Суд призначає покарання в межах санкції відповідної статті, яка була чинна на момент вчинення злочину.
З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією статті на момент вчинення кримінального правопорушення.
Також, виходячи з наведених вище мотивів та того, що санкція частини першої статті 286 КК України, передбачає застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, додатково беручи до уваги те, що неналежне використання обвинуваченим права керування транспортними засобами потягло спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, і дії обвинуваченого не свідчать про розуміння останнім характеру небезпеки наслідків використання такого права, суд знаходить підстави для застосування до останнього даного виду додаткового покарання.
Вирішуючи питання заявленого цивільного позову, ознайомившись із позовною заявою, матеріалами кримінального провадження, взявши до уваги позиції позивача та його представника, наданих ними письмових доказів на ствердження цивільного позову, позиції відповідача, суд приходить до наступного.
В кримінальному провадженні потерпіла ОСОБА_6 заявила цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Суд, з огляду на зміст заявлених позивачем вимог та їх обґрунтування, врахувавши заперечення обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_10 та їх доводи, вважає, що позовні вимоги потерпілої ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення.
При цьому суд виходить із наступних матеріалів кримінального провадження та вимог Закону.
Згідно ст. 127 КПК України, передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Крім цього, згідно із вимог ст. 22 ЦК України, яка передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 1187 ЦК України передбачено відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, зокрема джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Так, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди завданої потерпілій ОСОБА_6 , суд враховує, що на момент вчинення злочину відповідальність ОСОБА_4 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_4 , страхувальник автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 застрахував цивільно-правову відповідальність та забезпечив відшкодування шкоди, заподіяної третім особам під час ДТП. Договором також встановлено ліміт відповідальності страховика, зокрема 200 000 грн. на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров'ю та 100 000 грн. на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення ст. 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку з'ясовується судом, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Потерпіла та її представник своїми процесуальними правами скористалися на власний розсуд та не побажали пред'являти позовні вимоги до ПАТ «НАСК «Оранта» або залучити останню як співвідповідача.
Враховуючи викладене, оскільки позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди пред'явлено не до всіх належних відповідачів (не пред'явлено до страховика), суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог, визначати розмір сум, які підлягають відшкодуванню внаслідок ДТП, та здійснювати їх розподіл між страховиком (у межах страхових сум) і винуватцем ДТП.
Тому, позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_4 матеріальної шкоди задоволенню не підлягають. В свою чергу роз'яснюючи потерпілій ОСОБА_6 її право звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідними позовними вимогами до ОСОБА_4 та ПАТ «НАСК «Оранта» або тільки до ОСОБА_4 , після виплати страховиком страхового відшкодування у межах страхових сум за заявою потерпілої.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування обвинуваченим ОСОБА_4 моральної шкоди завданої потерпілій ОСОБА_6 , суд приходить до наступного.
У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Потерпіла має право вимагати будь-яку компенсацію, проте суд керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, за змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Виходячи з викладеного суд приходить до висновку, що діями обвинуваченого потерпілій ОСОБА_6 була завдана моральна шкода, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.
З огляду на встановлення винуватості ОСОБА_4 , враховуючи вимоги закону та обставини справи, суд вважає, що моральна шкода підлягає відшкодуванню частково в межах доведеності та обґрунтованості. При цьому враховує, що внаслідок отриманих нею травм, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, перенесених перелому тіла грудини; закритої хребтової спинно-мозкової травми - компресійного перелому тіла 6-го грудного хребця, закритого вдавленого перелому зовнішнього виростка лівої велико-гомілкової кістки, лікування та реабілітації, наслідки травм супроводжувались значними переживаннями, стрес від ДТП та негативні наслідки які це спричинило, погіршили моральний стан позивача.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу у результаті ДТП, яка виникла з вини відповідача, суд враховує характер вчиненого діяння, ступінь вини обвинуваченого, його майновий стан та сімейні обставини. Суд вважає, що діями обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_6 спричинено моральну шкоду, яка полягає у її душевних та фізичних стражданнях, а саме фізичному болю, емоційному стресі, яких вона зазнала у зв'язку із спричиненням їй тілесних ушкоджень, а також враховуючи тривалість лікування потерпілої, рекомендацію лікарів проведення операції, необхідність звернення до суду за захистом, в зв'язку із чим потерпіла ОСОБА_6 понесла додаткові затрати та моральні переживання, докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав. При цьому суд враховує вимогу закону про розумність і справедливість при визначенні розміру моральної шкоди.
Таким чином, суд вважає, що розумним та достатнім відшкодуванням моральної шкоди є сума у розмірі 100 000 грн., яку на користь потерпілої ОСОБА_6 належить стягнути із ОСОБА_4 .
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на правову допомогу потерпілій ОСОБА_6 суд враховує наступне.
Статтею 118 КПК України передбачено, що витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.
Згідно ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Разом з тим, належних та допустимих доказів (договору про надання адвокатських послуг, квитанції до прибуткового касового ордера) понесення потерпілою витрат на правову допомогу суду надано не було.
Враховуючи зазначене, враховуючи відсутність документально підтверджених процесуальних витрат понесених потерпілою, суд вважає, що позовні вимоги потерпілої ОСОБА_6 в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати за проведення Вінницьким НДЕКЦ МВС України судової автотехнічної експертизи № 478а від 20.07.2018 - покласти на обвинуваченого, оскільки проведення експертизи було зумовлено розслідуванням вчиненого ним злочину.
Згідно положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Питання щодо речових доказів, вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 128, 174, 337, 368, 370, 371, 374, 395 КПК України, ст.ст. 53, 65 КК України, ст. 286 КК України (в редакції на момент вчинення злочину 25.06.2018) та ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1194 ЦК України, суд -
Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції на момент вчинення злочину 25.06.2018).
Призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 300 (трьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян 5100 (п'ять тисяч сто) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути із засудженого ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 100 000 (сто тисяч) грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.
Стягнути із засудженого ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення Вінницьким НДЕКЦ МВС України судової автотехнічної експертизи № 478а від 20.07.2018 в сумі 1001 (одна тисяча одна) грн. 00 коп.
Арешт накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.07.2018 на автомобіль марки «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , який було вилучено у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 та який знаходиться на території спеціального майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ДП «Вінниця-інформ-ресурси» - скасувати.
Речовий доказ по кримінальному провадженню, а саме: автомобіль марки «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , який поміщено; на майданчик тимчасово затриманих транспортних засобів ДП МВС «Вінниця-інформ-ресурси» - повернути власнику.
Речовий доказ по кримінальному провадженню, а саме: диск з відеозаписами «ДТП», події ДТП по вул. Київській, м. Вінниці, від 25.06.2018, приєднаний до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом 30 діб з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя: