Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
21.05.2021 р. справа №520/7424/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними, скасування відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 28.04.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 29.04.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.05.2021р.
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: визнання протиправними дій ГУПФУ в Харківській області, які полягають у порушення строків призначення пенсії неповнолітній ОСОБА_2 у зв'язку з втратою годувальника; 2) зобов'язання ГУПФУ в Харківській області перерахувати ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначивши її, починаючи з 06.04.2020 р., та виплатити пенсію одним платежем з дня призначення з урахуванням проведених виплат.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що адміністративним органом вчинена безпідставна та штучно створена перешкода у отриманні пенсії у повному обсязі.
Відповідач з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вчинене управлінське волевиявлення повністю узгоджується із законом.
Відзив на позов надійшов 20.05.2021 р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Неповнолітня донька заявника - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - є дитиною ОСОБА_3 .
Батько неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 - помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
30.09.2020 р. мала місце подія призначення матері померлого ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) пенсії у порядку Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку із утратою годувальника - сина.
13.10.2020р. заявник ініціював перед органом публічної адміністрації процедуру призначення власній неповнолітній дитині пенсії у зв'язку із утратою годувальника - батька.
З 01.11.2020 р. неповнолітній дитині заявника було призначено пенсію у порядку Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку із утратою годувальника - батька.
Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення адміністративного органу з приводу календарної дати призначення пенсії малолітній дитині у зв'язку із втратою годувальника - батька, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Згідно з ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Базовим законом у сфері пенсійного забезпечення з 01.01.2004р. є, насамперед, Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон України №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Частиною 1 ст.9 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
За правилами ст.38 Закону України №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно (ч.1 ст.38); зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії (ч.2 ст.38).
Згідно з ст.39 Закону України №1058-IV на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія (ч.1 ст.39); На вимогу члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо (ч.2 ст.39); Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії (ч.3 ст.39).
Водночас із цим, регламентуванню пенсійного забезпечення окремих категорій застрахованих осіб присвячені норми спеціальних актів права, а саме: у силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення звільнених у відставку осіб начальницького складу органів внутрішніх справ унормовано, насамперед, приписами Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2262-XII).
Так, положення названого закону запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2262-XII - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2262-XII - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України №2262-XII визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Частиною 1 ст.1-2 Закону України №2262-XII указано, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби):
При цьому, у силу приписів ст.2 Закону України №2262-XII військовослужбовцям, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються незалежно від тривалості служби.
Однак, за змістом ст.29 Закону України №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України № 2262-XII непрацездатним дітям померлого годувальника пенсія призначається незалежно від перебування на утриманні годувальника.
Як то передбачено положеннями п.«а» ч.1 ст.36 Закону України №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків.
Поряд із цим, відповідно до ст.37 Закону України №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Звідси слідує, що нормами Закону України №2262-XII передбачено одразу два конкуруючих правила обчислення розміру пенсії у разі втрати годувальника, а саме: максимальний, котрий за приписами ст.36 Закону України № 2262-XII не повинен перевищувати 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника та мінімальний, котрий за приписами ст.37 Закону України № 2262-XII не повинен бути нижчим двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За правилами ст.41 Закону України №2262-XII на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія, крім випадку, зазначеного у частині четвертій цієї статті (ч.1 ст.41); На вимогу члена сім'ї його частка пенсії виділяється і виплачується йому окремо (ч.2 ст.41); Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії (ч.3 ст.41); Пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному з батьків, дружині (чоловікові) загиблої (померлої) або пропалої безвісти особи офіцерського складу, прапорщика і мічмана, військовослужбовця надстрокової служби і військової служби за контрактом або особи, яка має право на пенсію за цим Законом (ч.4 ст.41).
Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України №2262-XII пенсія призначається членам сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Згідно з ч.3 ст.50 Закону України №2262-XII пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
У силу п.3 ч.1 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли малолітня/неповнолітня дитина померлого військовослужбовця має інтерес у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника з наступного календарного дня за днем смерті батька у розмірі, не меншому двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за умови, що заява належного формуляру про призначення пенсії була подана зацікавленою особою органу публічної адміністрації протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
До того ж суд зважає, що у даному конкретному випадку обмеження практичної реалізації права дитини на соціальний захист інститутом давності не узгоджується із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.), якими запроваджено правило якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Так, суд зазначає, що відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За правовою суттю і призначенням пенсія малолітній/неповнолітній дитині у зв'язку із втратою годувальника призначена виключно для покращення матеріальних умов існування самої дитині, створюючи легальне джерело отримання матеріальних активів для забезпечення життєдіяльності організму людини.
Несвоєчасне ініціювання одним з батьків процедури призначення і виплати у належному розмірі пенсії малолітній/неповнолітній дитині у зв'язку із втратою годувальника з будь-яких причин (як поважних і непереборних, так і неповажних, унаслідок безвідповідального чи недбалого ставлення тощо) призводить до порушення життєвих інтересів дитини.
Зважаючи на вік, фізіологічний стан та розумові здібності дитини, це порушення стосується істотних і життєво важливих інтересів дитини як людської істоти, нездатної у повному обсязі самостійно забезпечити дотримання власних прав та інтересів.
Тому суд вважає, що наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об'єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни.
Подібні за змістом правові висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018р. по справі №591/610/16-а, від 12.03.2019р. по справі № 760/183158/16-а, від 06.07.2020р. по справі № 265/4175/16-а.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Подія смерті годувальника у спірних правовідносинах мала місце - 05.04.2020р.
Пенсія матері померлого годувальника була призначена - 30.09.2020р.
Пенсія дитині померлого годувальника була призначена - 01.11.2020р.
Таким чином, у період 06.04.2020р.-30.09.2020р. жодною особою не отримувалось пенсії у зв'язку із втратою померлого годувальника ОСОБА_3 .
Ця обставина об'єктивно виключає як потенційний ризик, так і реальну загрозу ймовірності порушення публічних інтересів суспільства у разі виплати пенсії дитині померлого годувальника з 06.04.2020р.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясував неповно, усіх істотних юридично значимих факторів не враховував, суть спірної ситуації за участю приватної особи кваліфікував неправильно, припустився помилки у тлумаченні належної норми закону, унаслідок вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується як і з нормативним регламентуванням, так і із змістом та характером спірних відносин.
Суд відмічає, що за загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
При цьому, управлінська дія владного суб'єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням, але створюють перешкоду у реалізації суб'єктивного права заявника.
У спірних правовідносинах має місце не подія вчинення органом публічної адміністрації дій, а подія вчинення владним суб'єктом відмови, оформленої листом.
Оскільки лист не є рішенням, то і згадана відмова не є рішенням владного суб'єкта у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, але є управлінським волевиявленням, наслідки вчинення якого підлягають нівелюванню у спосіб визнання протиправною відмови, оформленої листом.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав судження з приводу тлумачення змісту та застосування усіх належних норм матеріального і процесуального права; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки судовим розглядом знайшов підтвердження факт порушення суб'єктивного права заявника, то слід застосувати приписи ч.2 ст.9 КАС України і задовольнити позов у спосіб, викладений у резолютивній частині даного судового акту.
Вимога про виплату боргу з пенсії однією сумою поглинається розумними сподіваннями та виправданими очікуваннями приватної особи на ефективний і дієвий захист власного майна у розумінні протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Обрання приватною особою за власною волею саме такого способу захисту порушеного права не суперечить публічним інтересам суспільства та не зачіпає прав чи інтересів інших суб'єктів права.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", залишивши тягар несення витрат за заявником.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову, оформлену листом Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 01.02.2021р. №935-786/Б-02/8-2000/21.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_2 пенсію у порядку Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку з втратою годувальника - батька, ОСОБА_3 , з 06.04.2020 р. та провести виплати однією сумою з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.