Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
20.05.2021 р. справа №520/6550/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1
до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали справи одержані судом - 16.04.2021р. Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято - 19.04.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 20.05.2021 р.
Позивач, ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин, запитувач, приватна особа) у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги про: 1) визнання протиправними дій Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021р. за №1218; 2) зобов'язання Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю; 3) зобов'язання Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що звернення з приводу перевірки обставин поранення військовослужбовця строкової служби за призовом під участі у веденні бойових дій у складі обмеженого контингенту Збройних Сил СРСР у Демократичній республіці Афганістан було розглянуто органом публічної адміністрації необ'єктивно, невсебічно та невчасно.
Відповідач, Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, Відділ ВСП) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що звернення приватної особи було розглянуто із дотриманням усіх вимог закону.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
У минулому заявником була ініційована низка судових спорів, спрямованих на досягнення прагнення з приводу отримання одноразової грошової допомоги у порядку ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Так, у межах справи №520/9503/18 заявником були сформульовані вимоги: 1) визнати протиправними бездіяльність Харківського Обласного Військового Комісаріату, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу ( ОСОБА_1 ) одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги ...» та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р.; 2) зобов'язати ОСОБА_3 подати висновок (за формою Додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату позивачу ( ОСОБА_1 ) одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги...» та Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2018р. у справі №520/9503/18 ці вимоги були задоволені у повному обсязі.
У межах справи №520/7733/19 заявником були сформульовані вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яка полягає у не зверненні з запитом до державних органів про отримання інформації про обставини поранення ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправним та скасувати п. 14 протокол №51 від 19.04.2019р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; 3) зобов'язати Міністерство оборони України повторно вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року, Положення "Про Міністерство оборони України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. та Положення "Про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" затвердженого Наказом МОУ від 26.10.2016р. № 564, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 17.11.2016р. за №1497/29627.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. у справі №520/7733/19 ці вимоги були відхилені у повному обсязі.
У межах справи №520/8756/19 заявником були сформульовані вимоги: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у надсиланні на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України неповного пакету документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не оформленні повного пакету документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; 3) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та повний перелік документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та з дотриманням вимог Положення затвердженого Наказом Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019р. у справі №520/8756/19 ці вимоги були відхилені у повному обсязі.
У межах справи №520/9937/2020 заявником були сформульовані вимоги: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не розгляді питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" та зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" відповідно до Положення "Про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум", яке затверджене Наказом Міністерства оборони України від 26.10.2014р. №564, який зареєстрований в МЮУ 17.11.2016р. за №1497/29627.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2020р. у справі №520/9937/2020 ці вимоги були відхилені у повному обсязі.
У межах справи №520/1074/21 заявником були сформульовані вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у ненаданні відповіді ОСОБА_1 на питання зазначених в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 р. адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; 2) зобов'язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 р. адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; 3) визнати протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні Адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 р. адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; 4) зобов'язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 р. адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 ЗУ “Про звернення громадян”.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2021р. у справі №520/1074/21 ці вимоги були задоволені частково, а саме: 1) визнана протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката Гур'єва Юрія Макаровича на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року адресованої Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; зобов'язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України “Про звернення громадян” з урахуванням висновків суду; у решті вимог позову було відхилено.
У межах справи №520/9503/18 судом було установлено, що заявник проходив військову службу у період 15.05.1984р.-30.05.1986р. в Прикордонних військах КДБ СРСР; брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан; на підставі довідки МСЕК серії 12 ААА № 106986 від 15.08.2016р. заявнику підтверджено 3 групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
До матеріалів позову у справі №520/6550/21 заявником приєднано копію військового квитка серії НОМЕР_1 , графа 22 якого (відомості з приводу поранень та контузій) взагалі не заповнена.
Письмовим зверненням від 17.11.2020р. заявник звернувся до Відділу ВСП, прагнучи до отримання результатів перевірки власної військової строкової служби за призовом за параметрами: вчинення кримінальних правопорушень, вчинення адміністративних правопорушень, вчинення дисциплінарних правопорушень, отримання поранення та контузії унаслідок вчинення злочину або адміністративного делікту, отримання поранення та контузії унаслідок вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного ти токсичного сп'яніння, отримання поранення та контузії унаслідок навмисного спричинення тілесного ушкодження чи іншої шкоди здоров'ю.
Відповідь на зазначене звернення була надана листом Відділу ВСП від 05.04.2021р. №1218, де указано, що проведення перевірки унеможливлено відсутністю будь-яких документів на території Держава Україна та прийняттям постанови КМУ від 06.02.2019р. №75.
Не погодившись із відповідністю закону вчиненого Відділом ВСП за зверненням громадянина управлінського волевиявлення, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Приписами ст.19 Конституції України проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Частиною 2 ст. 34 Конституції України проголошено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Окрім того, ст.40 Конституції України проголошено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. №2657-XII, Закону України «Про розгляд звернень громадян» від 02.10.1996р. №393/96-ВР, Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011р. №2939-VI.
Так, згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. №2657-XII (далі за текстом - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011р. №2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI).
За визначенням ч.1 ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Суб'єкти, котрі є розпорядниками публічної інформації перелічені законодавцем у ст.13 Закону №2939-VI.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відділ ВСП є органом державної влади, а відтак, у розумінні п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI безумовно належить до категорії осіб - розпорядників публічної інформації.
Суспільні відносини з приводу виконання громадянином конституційного обов'язку по захисту Вітчизни, у тому числі і у спосіб проходження публічної військової служби за власним бажанням, регламентовані насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII).
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки заявник проходив військову службу за призовом у період функціонування Союзу Радянських Соціалістичних Республік у складі військової частини Прикордонних військ Комітету Державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, дислокованої поза межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, то у справах Військової служби правопорядку як органу державної влади України об'єктивно не може бути документів про стан додержання заявником законності, у тому числі і військової дисципліни за цей період.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу ч.2 цієї ж статті кодексу предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а у силу ч.2 цієї статті кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як то передбачено ч.1 ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст.76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд вважає, що попри запроваджений ч.2 ст.77 КАС України тягар доказування суб'єкта владних повноважень, реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (хай навіть і суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Під час виконання вимог ст. 9 КАС України в частині з'ясування об'єктивної істини у спорі за власною ініціативою безвідносно до доводів учасників справи та процесуальної поведінки сторін суд не виявив існування жодних ознак, котрі хоча б за якимось параметром дозволяли дійти до висновку про те, що на території Держава Україна у розпорядженні будь-якого суб'єкта права знаходяться документи про обставини військової служби заявник у складі обмеженого контингенту Збройних Сил СРСР у Демократичній Республіці Афганістан.
У п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
За змістом ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Пунктом 5 ч.1 ст.24 Закону №2939-VI передбачено, що відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації.
Таким чином, запитувана заявником інформація є неіснуючою річчю матеріального світу у розумінні норм Закону №2939-VI.
Продовжуючи вирішення справи, суд зважає, що за визначенням ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон України №393/96-ВР) заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Права громадянина, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, окреслені законодавцем у приписах ст.18 Закону України №393/96-ВР і включають право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Цим правам кореспондують обов'язки органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб, викладені у приписах ст.19 Закону України №393/96-ВР, а саме: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владний суб'єкт довів факт відсутності порушення прав та інтересів приватної особи у даному конкретному випадку, адже заявником у письмовому зверненні було порушено питання, стосовно якого у розпорядженні органу публічної адміністрації України явно та очевидно не може бути взагалі будь-яких об'єктивних даних, позаяк документальні матеріали функціонування військової частини Прикордонних військ Комітету Державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, дислокованої поза межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, періоду існування Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік за загальним правилом не можуть знаходитись на території Держави України.
Отримання Відділом ВСП цих матеріалів від органів державної влади Російської Федерації об'єктивно суттєво ускладнено (аж до неможливості вчинення цього управлінського волевиявлення) як приписами постанови КМУ від 06.02.2019 р. №75, так і істотно значним проміжком часу, котрий минув від подій 1984-1986 років.
За таких обставин, суд не знаходить порушень закону в оскарженому волевиявленні Відділу ВСП, вчиненому за наслідками розгляду письмового звернення заявника, оскільки у силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки у заявника відсутнє порушене право в аспекті самостійно сформульованої і викладеної у позові вимоги, то позов належить залишити без задоволення.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Наведені заявником у позові доводи мають характер виключено припущень і не можуть доводити дійсних обставин фактичної реальності у спосіб "від зворотного".
До того ж зміст, графи 22 копії військового квитка заявника серії НОМЕР_1 (відомості з приводу поранень та контузій) взагалі не підтверджує події отримання заявником зафіксованої установленим порядком події будь-якого ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (у тому числі і поранення чи контузії).
Наведена обставина також виключає існування події порушеного права заявника у даному конкретному випадку.
Неналежне ставлення заявника до власних прав та інтересів у 1984-1986 роках як військовослужбовця строкової служби за призовом, об'єктивно не може бути виправлено органом публічної адміністрації України у 2021 році.
З огляду на викладене, заявлені у позові вимоги підлягають відхиленню як недоведені.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.