21 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2159/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
15 березня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (надалі також відповідач) про стягнення з Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік) з 01 січня 2019 року (наступний за днем звільнення) по 10 грудня 2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 524 грн. 91 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби у грудні 2018 року не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, а її виплату проведено лише 11 грудня 2020 року. На цій підставі, позивач вважає, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 01 січня 2019 року (наступний за днем звільнення) по 10 грудня 2020 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у справі №440/2159/21, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2274/21, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 квітня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 53-54/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на спірні відносини не поширюються положення Кодексу законів про працю, оскільки військовослужбовці не є найманими працівниками.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України 20.07.2017, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 16/.
Наказом начальника Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області №72-ОС від 10 грудня 2018 року підполковника ОСОБА_1 , старшого інженера (з управління мережами спецзв'язку) 1 відділу, звільнено зі служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України, припинено контракт та виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 31.12.2018 /а.с. 18/.
При звільненні позивача зі служби відповідачем не нараховано та невиплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі №440/3990/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2018. Зобов'язано Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2018. Зобов'язано Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень) /а.с. 23-26/.
11 грудня 2020 року ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду від 03.09.2020 у справі №440/3990/20 у розмірі 13626,75 грн., що підтверджується платіжним дорученням №759 від 10.12.2020, у якому наявна відмітка про оплату 11 грудня 2020 року /а.с. 51/.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №440/3990/20 апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 440/3990/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Прийнято нову постанову, якою відмовити в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 440/3990/20 залишено без змін /а.с. 27-30/.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 Кодексу законів про працю України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Як встановлено судом, наказом начальника Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області №72-ОС від 10 грудня 2018 року підполковника ОСОБА_1 , старшого інженера (з управління мережами спецзв'язку) 1 відділу, звільнено зі служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України, припинено контракт та виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 31.12.2018 /а.с. 18/.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, днем звільнення вважається останній день роботи.
Таким чином, останнім днем роботи позивача, у який закон зобов'язує відповідача здійснити повний розрахунок з позивачем при звільненні зі служби є 31.12.2018.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі №440/3990/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2018. Зобов'язано Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2018. Зобов'язано Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень) /а.с. 23-26/.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №440/3990/20 апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 440/3990/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, ідентифікаційний код 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Прийнято нову постанову, якою відмовити в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 440/3990/20 залишено без змін /а.с. 27-30/.
11 грудня 2020 року ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду від 03.09.2020 у справі №440/3990/20 у розмірі 13626,75 грн., що підтверджується платіжним дорученням №759 від 10.12.2020, у якому наявна відмітка про оплату 11 грудня 2020 року /а.с. 51/.
Отже, фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 13626,75 грн. проведено відповідачем 11.12.2020, тобто із затримкою строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, на 711 календарних днів.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на отримання відшкодування за затримку виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 - 2018 років.
Спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям ЗС України слід враховувати число календарних днів.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Відповідно до довідки Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області №38/06/04-01 від 01.04.2021 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (за виключення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 6770,00 грн. та одноразової виплати - премії з нагоди професійного свята в сумі 4970 грн., які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до п.п. "б" п. 4 Порядку № 100) за жовтень та листопад 2018 року складає загалом 36689,21 грн. (17780,81 + 18908,40) /а.с. 50/.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 601,46 грн. (36689,21 грн. (грошове забезпечення за жовтень 2018 року та листопад 2018 року) поділити на 61 день (кількість календарних днів за жовтень 2018 року та листопад 2018 року).
Обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 427638,06 грн. (601,46 грн. *711 днів).
За обставин у даній справі суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні складав 283286,92 грн., з яких: грошове забезпечення у місяці звільнення (35568,43 грн.), одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби (191456,25 грн.), компенсація вартості неотриманого речового майна при звільненні (42635,49 грн.) загалом становлять 269660,17 грн. (95,19%) та грошова компенсація за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учасником бойових дій за 2017-2018 роки становить 13626,75 грн. (4,81%) /а.с. 18, 93/.
Отже, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 20569,39 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (4,81% від 427638,06 грн.)
Вказані висновки суду повністю відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які є обов'язковими для застосування судом першої інстанції відповідно до ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20569 грн. 39 коп.
Водночас, в решті позовних вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю, виходячи з наведених вище мотивів.
При вирішенні даної справи судом враховано позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач не сплачував судовий збір за подання позову при зверненні до суду, тому відсутні підстави для стягнення на його користь витрат зі сплати судового збору.
Прохальна частина позовної заяви містить клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача 5250 грн. витрат, понесених на правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. (справа № 820/4263/17).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження надання відповідних послуг адвокатом Грущанським В.О. позивачу надано наступні документи: договір про надання правової допомоги від 10.03.2021, узгодження погодинної вартості роботи адвоката, попередній розрахунок вартості послуг на правову допомогу, акт від 11.03.2021 прийому-передачі до договору від 10.03.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера №11/03-04 від 11.03.2021 /а.с. 31-37/.
У акті прийому-передачі від 11.03.2021 до договору від 10.03.2021 про надання правової допомоги /а.с. 36/ визначено, що загальна сума наданих послуг з правової допомоги становить 5250 грн. (аналіз та вивчення документів, підготовка, написання позовної заяви по даній справі: витрати часу - 210 хв., з розрахунку 1500 грн. за одну годину - сума за час роботи становить: 210/60*1500 грн. = 5250 грн.).
Суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, тому для виконання адвокатом робіт щодо складення позовної заяви у даній справі незначної складності, враховуючи обсяг виконаних робіт, достатньо 2 годин, що згідно узгодження погодинної вартості роботи адвокатом має бути оцінено в суму 3000 грн. (2 год. *1500 грн.).
Таким чином, заявлена позивачем вартість правничої допомоги по цій справі у розмірі 5250 грн. не є співмірною зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом.
Зважаючи на співмірність розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи (справа незначної складності) та виконаними адвокатом роботами, часом, необхідним та витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, а також на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. (3000 грн. /2).
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 134, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (ідентифікаційний код 34791444, проспект Центральний, 59, м. Сєверодонецьк, Луганська область, 93405) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20569 грн. 39 коп. (двадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять гривень тридцять дев'ять копійок)
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.С. Сич