Справа № 420/4072/21
21 травня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646), за участю третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 254 888,00 гривень що складаються з сум: заборгованість по заробітної платі 151,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку заборгованості по заробiтнiй платі за період з 15.09.2016 року по 30.09.2020 року в розмірі 254 737,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до мобілізаційного розпорядження Приморського РВК, яке було отримано позивачем 19.05.2011 позивач був призваний згідно Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» Приморським РВК м Одеси для проходження навчальних (або перевірочних) та спеціальних військових зборів.
Як зазначає позивач, повернувшись на своє робоче місце на наступний день приступив до виконання своїх посадових обов'язків. У відділі кадрів зазначивши причини повернення на роботу та надав відповідний документ від військомату.
Однак, всупереч ст.29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач не отримав середню заробітну плату за час знаходження у військоматі 14 червня 2011 року.
З метою з'ясувати підстави невиплати заробітної плати позивач звернувся до відповідача з вiдповiдною заявою та отримав відповідь наступного змісту: відповідач зазначив, що за червень 2011 року позивачу була сплачена заробітна плата виходячи із 19 робочих днів замість 20 робочих днів; з'ясувати причини несплати за один робочий день не уявляється можливим у зв'язку із не збереженням табелю обліку робочого часу за червень 2011 року.
15.09.2016 згідно наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 12.09.2016 №439-о Позивач був звільнений у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом по ст.36 п. 3 КЗпПУ.
Позивач вважає, що відповідач повинен був провести розрахунок не пізніше 15.09.2016 та перед цим обов'язково попередньо письмово повідомити позивача про розмір нарахованих сум.
Однак відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні (не повідомив про несплату позивачу заробітної плати за червень 2011 року) у зв'язку із цим не здійснив виплату усіх належних коштів, що на думку позивача є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України середньоденний заробіток позивача складав 151,00 (сто п'ятдесят одна) грн.
Позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 1688 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 254 888,00 грн.
Ухвалою судді від 22.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
08.04.2021 року від Головного управління ДПС в Одеській області надійшли письмові пояснення, згідно яких зазначено, що Головне управління ДФС в Одеській області втратило лише повноваження щодо виконання функцій у сфері реалізації державної податкової політики, тоді як предметом розгляду даної справи є відносини проходження публічної служби.
Відповідач належним чином та своєчасно повідомлявся про встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно наказу ДПА в одеській області від 16.09.2010 №433-о був прийнятий на посаду головного державного податкового інспектора відділу організаційної роботи, моніторингу та оцінки роботи податкових органів регіону організаційно-розпорядчого управління Державної податкової адміністрації в Одеській області.
Згідно Довідки №1 від 14.06.2011 року Приморського районного військового комісаріату м.Одеси, ОСОБА_1 знаходився з 7-00 до 17-00 14.06.2011 року у Приморському РВК м.Одеси для залучення на навчальні збори при військовій частині НОМЕР_2 .
15.09.2016 згідно наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 12.09.2016 №439-о Позивач був звільнений у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом по ст.36 п. 3 КЗпПУ.
22.01.2020 року позивач звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області із заявою в якій, на підставі ст.116, 117 КЗПП України, просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; пояснити причини не виплати йому заробітної плати за 14.06.2011.
За результатом звернення позивача, ГУ ДПС в Одеській області надано відповідь від 21.02.2021 року за №3260/В/15-32-13-02-09 в якій зазначено, що відповідно до норм тривалості робочого часу в червні 2011 року кількість робочих днів складала 20. Відповідно до особового рахунку за 2011 рік позивачу за червень 2011 року було нараховано заробітну плату за 19 робочих днів. Для з'ясування причин невиплати заробітної плати за 1 робочий день в червні 2011 року необхідний табель робочого часу за відповідний місяць, але відповідно до затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 578/5 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій із зазначенням строків зберігання документів термін зберігання табелю обліку використання робочого часу складає 1 рiк. Отже, термін його зберігання сплив. Враховуючи вищевикладене, Головне управління ДПС в Одеській області не має можливості перевірити інформацію по факту невиплати заробітної плати за невідпрацьований у червні 2011 року один день.
Головним управлінням Держпраці в Одеській області було розглянуто заяву позивача від 03.03.2020 року та надано відповідь від 17.07.2020 №15/01-33-7210, в якій зазначено наступне.
Наказом від 09.06.2011р. №254-о позивача - головного державного податкового інспектора відділу організації роботи моніторингу та оцінки роботи податкових органів регіону організаційно-розпорядчого управління державної податкової адміністрації в Одеській області було звільнено від роботи строком на 4 дні - з 14.06.2011р. по 17.06.2011р., у зв'язку з призовом на учбові збори. Фінансовому управлінню доручено виплатити позивачу середній заробіток за весь період зборів. Документи, які б мали засвідчувати нарахування та виплату позивачу заробітної плати за 14.06.2011р., а саме табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати за 2011р. у ГУ ДПС відсутні. ГУ ДПС надано інформаційну довідку від 13.07.2020p. №258/9/15-32-13-02-09 що при складанні номенклатури справ ГУ ДПС в Одеській області керується наказом Міністерства юстиції України від 17.04.2020р. №578/5, яким затверджено органів Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів (далі-Перелік). Відповідно до ст. 408 Переліку, термін зберігання табелю обліку використання робочого часу складає 1 рік. Згідно ст. 318 Переліку, термін зберігання відомостей на виплату грошей складає 3 роки, з приміткою «за відсутності розрахунково-платіжних відомостей (особових рахункiв) - 75р.» Особовий рахунок за заявлений позивачем період, а саме червень 2011р. ГУ ДПС надано Відповідно до норм тривалості робочого часу на червень 2011р. норма робочого часу складала 20 робочих днів. Згідно розрахункового листка позивачу виплачено за 19 робочих днів, але документів, якими підтверджувалися факти червень 2011р не нарахування позивачу заробітної плати за 1 робочий день у червні 2011р. відсутні, тому підтвердити або спростувати факт невиплати позивачу за 1 день заробітної плати не є можливим.
Позивач вважає, що відповідачем у день звільнення не було проведено розрахунок, у зв'язку з чим, на його думку, виникли підстави для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, що стало підставою для звернення до суду.
Відносно позовних вимог позивача в частині стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 151,00 грн., суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право па належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до абз. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
Стаття 115 КЗпП України встановлює, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган вусякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.119 КзПП на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Відповідно ч.11 ст.29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.
Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що в червні 2011 року ОСОБА_1 не було виплачено заробітну плату за 1 робочий день, що підтверджується відповіддю Головного управління ДПС в Одеській області від 21.02.2020 року №3260/В/15-32-13-02-09, доказів протилежного відповідачем не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно не здійснив виплату усіх належних коштів позивачу у день звільнення, що є порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України,.
Також позивачем не зазначено та з матеріалів справи не встановлено заборгованості зі сплати заробітної плати в інші періоди.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7-з) - ОСОБА_1 , в червні 2011 року йому було сплачено заробітну плату у розмірі 2670,01 грн.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає що справедливим та розумним способом визначення середньоденного заробітку позивача за червень 2011 року буде ділення нарахованої заробітної плати за червень 2011 року у розмірі 2670,01 грн. на фактично відпрацьовані дні - 19, у зв'язку із чим, середньоденний заробіток позивача складає 140, 50 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 151 грн. частково, шляхом стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 140,50 грн.
Відносно позовних вимог щодо стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку заборгованості по заробiтнiй платі за період з 15.09.2016 року по 30.09.2020 року в розмірі 254 737,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Повертаючись до обставин розглядуваного спору, суд враховує, що позивача було звільнено 15.09.2016 року, та на час вирішення справи відповідачем остаточного розрахунку з позивачем не здійснено.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (254737, 00 грн.) зі встановленим розміром заборгованості (140,50 грн.), характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5000 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646), за участю третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти заборгованість по заробітної платі 140 (сто сорок) гривень 50 (п'ятдесят) копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку заборгованості по заробiтнiй платі в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук