Справа № 420/4014/21
21 травня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39765871) Відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (просп. Шевченка, 13, м. Подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеської області щодо надання листом за від 15.03.2021 року за № 31-15-2.230-4/378-21 щодо відмови у наданні інформації на адвокатський запит ОСОБА_1 від 09.03.2021 року;
зобов'язати відділ у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеської області надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 09.03.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 09.03.2021 року начальнику відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Рябому В.О. надав запит на публічну інформацію в якому просив надати у встановлений законом п'ятиденний термін відомості по земельним ділянкам, які змінили кадастровий номер після отримання в комунальну власність Куяльницькою сільською радою.
15.03.2021 року за № 31-15-2.230-4/378-21 Відповідач надав лист, в якому відмовив у наданні запитуваної публічної інформації, оскільки в свої відповіді відповідач повідомив, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел.
Позивач зазначає, що інформація на запит Позивача від 09.03.2021 року відділом у Подільському районі Головного Управління Держгеокадастру в Одеської області не була надана, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду даною позовною заявою.
Ухвалою судді від 22.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
26.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну, згідно якого Головне управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що на адресу Відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшла заява ОСОБА_1 від 09.03.2021 на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою він просив надати відомості по земельним ділянкам, які змінили кадастровий номер після отримання в комунальну власність Куяльницькою сільською радою.
За результатами розгляду заяви Позивача, Відділом надана відповідь Позивачу листом від 15.03.2021 за 31-15-0.230-4/378-21, в якому зазначено що відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всi вiдомостi Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).
Відповідач вважає, що запит Позивача від 09.03.2021 № 4/0/248-21 що надійшов на адресу Відділу є запитом на інформацію, а не адвокатським запитом як зазначає позивач. Тобто, вимога Позивача про визнання протиправними дій відділу щодо надання листом від 15.03.2021 № 31-15-2.230-4/378-21 відмови у наданні інформації на адвокатський запит Позивача від 09.03.2021 не підлягає задоволенню, оскільки на адресу Вiддiлу не надходило від Позивача адвокатських запитів.
Також відповідач звертає увагу, що частина запитуваної Позивачем інформації не відповідає критеріям «створеноп» чи «готовоп» інформації, що унеможливлює її надання в порядку визначеному законом.
Крім того, відповідач інформує, що зазначені у зверненні земельні ділянки наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вiд 21.12.2018 № 15-7954/13-18-СГ передано Куяльницькій сільській раді Подільського району Одеської області у комунальну власність. Тобто, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не є розпорядником зазначених земельних ділянок. Отже, поставлені питання не містять ознак запиту на отримання публічної інформації, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.
Враховуючи зазначене, Вiддiлом відповідно до норм діючого законодавства правомірно надано відповідь на запит, якою роз'яснено законодавство стосовно питання Позивача.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 09.03.2021 року звернувся до Подільського відділу ГУ Держгеокадастру в Одеській області із запитом на інформацію, в якому просив надати у встановлений законом п'ятиденний термін відомості по земельним ділянкам, які змінили кадастровий номер після отримання в комунальну власність Куяльницькою сільською радо, а саме: 5122985100:01:001:0685 - 48,2571 га.; 5122985100:01:003:0485 - 49,8162 га.; 5122983400:01:001:0689 - 51,1048 га.; 5122985100:01:002:0273 - 51,7262 га.; 5122983800:01:001:0437 - 52,3623 га.; 5122986900:01:001:0496 - 52,8761 га; 5122985100:01:001:0663 - 53,5576 га.; 5122984200:01:002:0565 - 54,2779 га.; 5122980400:01:003:0279 - 54,3696 га.; 5122984800:01:002:0375 - 56,5053 га.; 5122986900:01:001:0504 - 56,7945 га.; 5122984200:01:002:0560 - 58,0159 га.; 5122985100:01:001:0677 - 58,0231 га.; 5122984200:01:003:0922 - 59,0477 га.; 5122983800:01:004:0135 - 59,1517 га.; 5122985100:01:003:0494 - 59,3778 га. 5122981300:01:001:0595 - 59,4886 га.; 5122987400:01:001:0892 - 61,9139 га.; 5122984200:01:001:0776 - 62,1259 га.; 5122981300:01:003:0186 - 74,7316 га.; 5122986400:01:002:0402 - 78,5479 га.; 5122986900:01:001:0498 - 83,232 га.; 5122983800:01:001:0443 - 83,2548 га.; 5122986900:01:001:0499 - 86,8191 га.; 5122986400:01:002:0407- 117,0618 га.
15.03.2021 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області Чорному І.Б. було надано відповідь №31-15-0.230-4/378-21 в якій зазначено що відповідно статті 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Про оприлюднення відомостей з Державного земельного кадастру»» надано можливість на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межi земельних ділянок;г) цільове призначення земельних ділянок; г) розподіл земель між власниками користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кiлькiсного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; 3) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру, i) бонітування грунтів; ї) iншi відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі. Відомості з Державного земельного кадастру, зазначені в пунктах "a"-"Є", """ частини першої цієї статті, оприлюднюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у вигляді відкритих даних на Публічній кадастровій карті, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з ст.2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про інформацію» основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації.
Згідно з ч.2 ст.20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За частиною 1 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Згідно з п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3)інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Як передбачено ч.1 ст.14 цього Закону розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно з ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч.2 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Таким чином, у ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Отже, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, листом Головне управління Держгеокадастру в Одеській області фактично повідомило позивача, про те, що запитувана інформація по зареєстрованим земельним ділянкам міститься в повному обсязі на Публічній Кадастровій карті України.
Тобто, позивачу відмовлено у задоволенні запиту щодо надання публічної інформації з тих підстав, що запитувана позивачем інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, у даному випадку з Публічної кадастрової карти України, що прямо заборонено ч.2 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відтак, під час розгляду справи судом підлягає дослідженню перелік та види публічної інформації, яку відповідач, зобов'язаний володіти та надавати запитувачам інформації на відповідні запити, а також оприлюднювати у визначений законом спосіб.
Перелік та види інформації яку розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати визначений в статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ст.18 вказаного Закону для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: 1) назву документа; 2) дату створення документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12) форму та місце зберігання документа тощо.
Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ та знаходиться у суб'єкта владних повноважень, забезпечується шляхом: 1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб'єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності - в інший прийнятний спосіб; 2) надання доступу до системи за запитами.
Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.
З комплексного аналізу зазначених норм, можна дійти висновку, що вимогами чинного законодавства на суб'єктів владних повноважень покладено обов'язок формувати розповсюджувати та забезпечувати доступ осіб до загальнодоступної публічної інформації, яка виникає та створюється в процесі здійснення ними своїх владних, делегованих повноважень, шляхом розміщення та оприлюднення такої інформації у спосіб встановлений законодавством.
Зазначене за своєю суттю і є тим самим механізмом встановленим на забезпечення дотримання суб'єктами владних повноваження права громадян на доступ до публічної інформації.
Згідно з ч.1, 2, 4 ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Відповідно до п.5 № ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов'язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №835 затверджено Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, яке визначає вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних.
Розпорядники інформації згідно з цим Положенням оприлюднюють у формі відкритих даних набір даних, визначений у переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, згідно з додатком, та будь-які інші наявні дані, що відповідають визначенню публічної інформації у формі відкритих даних (пункт 3 Положення).
Набори даних оприлюднюються та регулярно оновлюються розпорядником інформації на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
У разі внесення змін до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, розпорядник інформації у тримісячний строк з дати набрання чинності такими змінами здійснює їх оприлюднення та подальше оновлення на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
Отже, з вищезазначеного слідує, що відповідач, зобов'язаний надавати таку публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, розглядаючи запит позивача допустив протиправні дії щодо ненадання повної та розгорнутої відповіді, хоча був зобов'язаний надати достовірну, точну та повну інформацію.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4600 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4600 грн. позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Опальком О.М., попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, акт виконаних робіт від 16.03.2021 року на суму 4600 грн.
Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначив, що позивачем не доведено, що витрати на компенсацію судових витрат були фактичними та неминучими, у зв'язку із чим, враховуючи вимоги ст.134 КАС України, відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу з Головного управління на користь позивача.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
При цьому відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд враховує складність розгляду саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, в тому числі, наявність відповідних рішень Верховного суду.
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
З урахуванням категорії та складності справи, наявності численно обсягу сталої судової практики з подібних правовідносин, суд вважає справедливим заявлений розмір професійної правової допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2270 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39765871) Відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (просп.. Шевченка, 13, м. Подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії відділу у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеської області щодо відмови листом від 15.03.2021 року за № 31-15-2.230-4/378-21 у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 09.03.2021 року.
Зобов'язати відділ у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеської області надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 09.03.2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук