20 травня 2021 р. справа № 400/1311/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за час затримки розрахунку за неотримане речове майно з 24.09.2020 р. по 25.11.2020 р.; зобов'язати виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24.09.2020 р. по день фактичного розрахунку 25.11.2020 р. в сумі 45709,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, а тому повинен був виплатити і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 09.03.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спору при звільненні про виплачені позивачу суми не було. Крім того, законодавство про проходження військової служби військовослужбовцями не містить норми права щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також компенсація за неотримане речове майно не входить до його грошового забезпечення, тому і середній заробіток за час затримки його виплати не має нараховуватись та виплачуватись.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач до 23.09.2020 проходив військову службу у Збройних Силах України, а саме у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №271 від 23.09.2020 р. позивача звільнено з військової служби на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 27.08.2020 р. №580 у запас та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
У Наказі від 23.09.2020 р. №271 визначено, зокрема до виплати позивачу належить грошова компенсація за неотримане речове майно, однак її виплату відповідачем проведено лише 25.11.2020 р., що не заперечується відповідачем.
Позивач у позовній заяві зазначає, що її розмір ним не оскаржується, але він вважає порушеним термін її виплати, за який відповідач мав нарахувати йому середній заробіток в сумі 45709,02 грн. (63 дні). Відтак, позивач ввжаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку звернувся до суду з даним позовом.
Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України), на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом ч. 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд відхиляє посилання відповідача, що компенсація за неотримане речове майно не входить до його грошового забезпечення, тому і середній заробіток за час затримки його виплати не має нараховуватись та виплачуватись. Суд зазначає, зі змісту положень Інструкції №232вбачається, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. А тому компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та Верховного Суду від 10.12.2020 р. у справі № 240/12008/19.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів наявних у справі вбачається ( розрахунок при звільнені), що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 564 805,86 гривень, з яких: грошове забезпечення при звільнені 435272,77 грн. (77,07%) та компенсація за неотримане речове майно 129533,09 грн. (22,93%).
Середньоденна зарплата позивача склала 725,54 грн. Кількість робочих днів за час затримки виплати за період з 23.09.2020 р. по 25.11.2020 р. - 45 робочих днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 32 649,30 грн. (725,54 грн. х 45 робочих днів).
Таким чином, обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 32649,30 гривень.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 7486.48 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (22,93% від 32649,30 грн.).
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020 року у справі №803/1768/17.
Посилання відповідача на те, що законодавством про проходження військової служби військовослужбовцями не містить норми права щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, судом до уваги не приймається.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є субсидіарними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 805/3385/16-а, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 (провадження № №К/9901/29609/18), від 23.12.2020 у справі № 803/1768/17.
Суд відхиляє посилання відповідача
Позов задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7486,48 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят шість гривень сорок вісім копійок).
4. Відмовити у задоволенні вимог про нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки при звільнені за період з 24.09.2020 р. по день фактичного розрахунку 25.11.2020 р. в сумі 45709,02 грн.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич