справа№380/3327/21
17 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати вчасно і в повному обсязі грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2016;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки;
- розрахувати та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь середній заробіток за час затримки сплати належних сум при звільненні за період з 30 вересня 2016 року по день винесення рішення судом з врахуванням обґрунтувань, вказаних у мотивувальній частині позовної заяви.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошував, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2016 роки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Крім того, позивач наголосив, що оскільки відповідач не провів виплати всіх належних позивачу виплат у день звільнення, йому належить виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку з цим, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Ухвалою судді від 17.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
15.04.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №26027). Зазначив, що відповідно до ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану, або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У зв'язку з цим, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у відповідних випадках, у разі наявності підстав та відповідного права. Враховуючи наведене, просив відмовити у задоволенні позивних вимог повністю.
12.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №33327), у якій зазначив, що доводи відповідача, викладені у відповіді на відзив, спростовуються фактичними обставинами справи та нормами чинного законодавства.
14.05.2021 від відповідача надішли заперечення (вх. №34233), у яких зазначалося, що позивачу не відмовлялося у виплаті компенсації за 2015-2016 роки, у зв'язку з тим, що він не звертався про виплату такої компенсації за період проходження служби. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки сплати належних сум за період з 30.09.2016 по день фактичного розрахунку є передчасною, відтак задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із перебуванням судді Потабенко В.А. у відпустці до 17.05.2021, розгляд справи проводиться 17.05.2021.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28.09.2016 №57-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” ч.6 (за станом здоров'я) ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.09.2016 №234 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 22.05.2015 Командуванням високомобільних десантних військ Збройних Сил України, позивач є учасником бойових дій.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
З матеріалів справи видно, що позивач скеровував на адресу відповідача заяву про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку від 01.02.2021.
Однак, на адресу позивача повернувся конверт із вказаним поштовим відправленням з відміткою органу поштового зв'язку“за закінченням терміну зберігання”.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.
Спірні правовідносини регулює Закон України “Про відпустки”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інші нормативно - правові акти.
Так, відповідно до Закону України “Про відпустки” встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 вказаного закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.
Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.
Також нормами вказаного закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.1, 6 та 12 вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”): визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій”.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 по 2016 роки.
Зважаючи на викладене, суд вважає неправомірною позицію відповідача, викладену у відзиві на позов.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), справа, що розглядається є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 30.09.2016.
Таким чином, суд дійшов висновку позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю.
Щодо позовної вимоги про розрахунок та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки сплати належних сум при звільненні за період з 30.09.2016 по день винесення рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 вказаного кодексу, установлено, що за ст. 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 по справі №806/2473/18, від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 по справі №2-1579/11.
Отже, у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.
Суд зазначає, що в межах вказаної справи зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2016 роки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога про розрахунок та стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасною, відповідно, не може бути задоволена судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 26-26, 73-77, 139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2016.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2016.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.05.2021
Суддя Потабенко В.А.