справа №380/1750/21
20 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 14321653), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій із своєчасного розрахунку у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 02.08.2019 по день фактичного розрахунку 29.12.2020.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України його з 01.08.2019 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу загону відповідач не провів позивачу виплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно. Лише 15.08.2019 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 164 181,16 грн (матеріальна допомога, допомога на оздоровлення), 18.09.2019 перераховано грошові кошти в розмірі 46 901,91 грн (компенсація за речове майно), 17.01.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 27 885,67 грн (компенсація за невикористані відпустки), 30.03.2020 перераховано грошові кошти в розмірі 21 240,71 грн (індексація грошового забезпечення), 30.12.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №380/2406/20 нараховано грошові кошти в розмірі 52 553,32 грн (компенсація за речове майно). Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 01.08.2019 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 30.12.2020, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 02.08.2019 по 29.12.2020 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю та стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, тобто 15.08.2019, 18.09.2019, 17.01.2020, 30.03.2020, 30.12.2020 (крайня дата) і до моменту звернення до Львівського окружного адміністративного суду пройшло понад один місяць, а тому позов слід залишити без розгляду. Окрім того, зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги вважає необгрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою судді від 12.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 12.04.2021 витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 14321653) довідку про доходи ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували звільненню з військової служби.
Ухвалою від 20.05.2021 залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, компенсації за речове майно) за період з 02.08.2019 по 29.12.2020.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 01.07.2019 №170-ос, старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 31.07.2019 №203-ос у зв'язку із закінченням строку контракту за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01.08.2019 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсацію за речове майно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 та розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився” станом на 1 січня 2019 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2020 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/2406/20 без змін.
30.12.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №380/2406/20 позивачу нараховано грошові кошти в розмірі 52 553,32 грн (компенсація за речове майно).
Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації за речове майно відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 02.08.2019 по 29.12.2020. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як встановлено судом вище, під час звільнення з військової служби (15 серпня 2018 року) позивачу не було проведено нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Матеріалами справи стверджується, що 30.12.2020 року на картковий рахунок позивача поступили кошти в сумі 52 553,32 грн, що свідчить про виплату грошової компенсації за речове майно.
Отже, враховуючи наведене вище, фактично, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем лише 30 грудня 2020 року (дата останньої виплати).
Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено зі служби 01.08.2019 року, тоді як фактичний розрахунок щодо компенсації за речове майно (52 553,32 грн) проведено 30.12.2020, а тому, враховуючи наведені вище правові норми, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період такої затримки - з 02.08.2019 року по 29.12.2020 року.
При цьому, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому враховуючи наведені вище умови.
Також, суд звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).
Відповідно до довідки про доходи №75 від 26.04.2021 ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за червень 2019 року - 12 449,80 грн, за липень 2019 року - 12 837,00 грн, середньоденне грошове забезпечення становить 616,75 грн ((12 449,80 + 12 837,00) : 41 р.д.).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 23 січня 2015 року (№6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №316/2896/14-а), у постанові від 28 січня 2021 року (справа №580/2427/19).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 01.08.2019, а виплата у розмірі 52 553,32 грн проведена відповідачем 30.12.2020 року, тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача з 02.08.2019 року по 29.12.2020 року складає 354 робочих днів, що обрахований згідно з листами Мінсоцполітики України про Норми тривалості робочого часу на 2019 р. (105 р.д.), 2020 р. (249 р.д.).
Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні проведений з врахуванням положень Порядку №100 становить 218 329,50 грн (616,75 грн. х 354 р.д.).
Враховуючи наведене вище, суд звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 316 401,81 грн, з яких: виплати, які повинні бути виплачені при звільненні становлять - 263 848,49 грн (83,4%), та компенсація за речове майно - 52 553,32 грн (16,6%).
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 36 242,69 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (16,6% від 218 329,50 грн).
Саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
позов задовольнити.
Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 14321653) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 29.12.2020 у сумі 36 242 (тридцять шість тисяч двісті сорок дві) грн. 69 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна