справа№380/2916/21
про залишення позовної заяви без розгляду
21 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження питання про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно станом на день звільнення з військової служби 08.11.2012;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 6411,94грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликається на те, що проходила військову службу у Збройних силах України; наказом від 08.11.2012 №247 (по стройовій частині), її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім цього зазначає, що відповідачем не здійснено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Позивачка вважає, що невиплата спірної грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує її права та законні інтереси, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 09.03.2021 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що проаналізувавши Постанову Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони гронової компенсації вартості за неотримане речове майно» дійшов висновку, що Постанова регулює порядок виплати грошової компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не поширюється на військовослужбовців звільнених з військової служби. Тому враховуючи, те, що вищевказаний механізм порядку виплати військовослужбовцям звільненим з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно з'явився 16.03.2016, відповідно до ст.58 Конституції України та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому право на виплату військовослужбовцям звільненим з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно існує тільки з 2016 року. Крім того, зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, так як позивач була звільнена з військової служби 08.11.2012 та про невиплату їй грошової компенсації за неотримане речове майно дізналася у цей же день.
Ухвалою від 07.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме для надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з наданням відповідних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На адресу суду 19.05.2021 на вх.№35431 надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, обґрунтовуючи яку, позивач зазначила, що реалізовуючи право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення з військової служби, вона звернулася до відповідача із заявою про виплату їй компенсації за неотримане речове майно. 18.01.2021 року відповідач у письмовій формі відмовив позивачу у виплаті відповідної компенсації. Розглядаючи аналогічний спір (постанова ВС від 09.07.2020 у справі № 240/11529/19), Верховний Суд досліджував питання щодо початку перебігу строку позовної давності у спорах про стягнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. ВС взяв до уваги той факт, що позивач 02.10.2019 звернувся до керівництва Військової частини НОМЕР_4 із заявою про компенсацію неотриманого речового забезпечення та на яку отримав відповідь військової частини НОМЕР_4 від 10.10.2019 №6483, згідно з якою він не має права на отримання при звільненні компенсації неотриманого речового забезпечення, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 та наказ Міністерства оборони України від 26.04.2016 №232, які врегульовують ці питання, прийняті після звільнення позивача. Тому вважає, що саме із листа військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2021 вих.№127 позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оцінюючи доводи заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч.1, 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд зазначає, що предметом позову у вказаній справі є, зокрема, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з відповідача за несвоєчасну виплату компенсації вартості за неотримане речове майно.
Із наведеного видно, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплатою позивачу у зв'язку із її звільненням із військової служби компенсації за речове майно, право на яку вона здобула під час проходження публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно із п. 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Порядком № 178.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.
Таким чином, підставою для реалізації військовослужбовцем свого права на отримання компенсації за неотримане речове майно є відповідна заява (рапорт), яка може бути подана як до, так і після його виключення зі списків особового складу
Оскільки виплата компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно є відносинами щодо проходження публічної служби, під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення спеціальної норми - ч.5 ст.122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19.
Також, згідно з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 09.07.2020 у справі № 240/11529/19, пунктом 27 Порядку № 1444 визначено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Верховний Суд зазначив, що саме із листа відповідача, після звернення позивача із заявою про виплату компенсації, позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, саме з цієї дати починається відлік строку звернення до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації вартості неотриманого речового майна.
В поданому адміністративному позові позивач вказує, що проходила військову службу у Збройних силах України. Наказом від 08.11.2012 №247 (по стройовій частині), її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Фактично розрахунок щодо грошової компенсації за неотримане речове майно було складено 08.11.2012, про нараховані суми компенсації за неотримане речове майно, як стверджує позивачка, вона дізналася з листа від 18.01.2021. Проте до суду з цим позовом позивачка звернулася лише 04.03.2021, тобто із пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України.
Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, суд приходить до переконання про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.
В аспекті наведеного слід зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, позивачка звернулася до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
У постанові від 14.06.2018 (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20.08.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28.05.1985, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві.
Оцінюючи обставини звернення позивачки з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240-243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Лунь З.І.