13 травня 2021 року справа №380/6405/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шведа Б.В.,
представника позивача Швеця Д.Ю.,
представника відповідача Хруща Т.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач згідно заяви про зменшення позовних вимог просить суд:
-стягнути з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 35612,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскільки у день звільнення зі служби відповідач не виплатив йому всі суми, які належали до виплати, він має право, відповідно до ст.117 КЗпП України, на стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв'язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі №1.380.2019.005562 позивачу перераховано доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення в сумі 3606,38 грн.
На переконання представника відповідача, позивач помилково розраховує суму компенсації, безпідставно включаючи до неї одноразову грошову допомогу в розмірі 2600,00 грн., яка не входить до нарахованої заробітної плати, не має постійного характеру і виплачується один раз в рік. Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідач також покликається на порушення позивачем строку звернення із позовною заявою до суду.
Ухвалою суду від 17.08.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 22.09.2020 року.
22.09.2020 року підготовче засідання відкладено на 05.11.2020 року.
05.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 10.12.2020 року.
10.12.2020 року підготовче засідання відкладено на 28.01.2021 року.
28.01.2021 року ухвалою без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 04.03.2021 року.
04.03.2021 року судове засідання відкладено на 06.04.2021 року.
06.04.2021 року судове засідання відкладено на 13.05.2021 року.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №1.380.2019.005562 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення заборгованості по виплаті доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року у справі №1.380.2019.005562 адміністративний позов задоволено повністю.
Рішення суду набрало законної сили 28.01.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини встановлені рішенням суду від 27.12.2019 року у справі №1.380.2019.005562 не доказуються при розгляді даної справи.
Судом у адміністративний справі №1.380.2019.005562 встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_1 проходить службу у поліції на посаді інспектора взводу з обслуговування доріг державного значення батальйону № 2 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції України.
За період з 01.01.2016 по 14.03.2017 включно, ОСОБА_1 відпрацював в управлінні патрульної поліції у Львівській області 75 нічних змін, однак доплата за службу в нічний час та індексація грошового забезпечення за вказаний період нарахована та виплачена не була, що зумовило його звернення з адміністративним позовом до Львівського окружного адміністративно суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року у справі №1.380.2019.005562, стягнуто з Департаменту патрульної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 21.09.2015 по 31.12.2017 в сумі 3035 (три тисячі тридцять п'ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 по січень 2017 року включно в сумі 625 (шістсот двадцять п'ять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
На виконання зазначеного рішення, 27.12.2019 року відповідачем перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 3606,38 грн.
На переконання позивача, вищевикладені обставини дають йому право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим він звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 № 580-VIII).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що 26.03.2019 року позивач звільнений зі служби в поліції, а остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено 26.03.2020 року, суд вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Проте, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.
Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Так, суд враховує, що позивача звільнено зі служби в поліції 26.03.2019 року, а 26.03.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 3606,38 грн.
Отже, період затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції охоплюється з 27.03.2019 року (наступний день після звільнення) по 25.03.2020 року (дата остаточного розрахунку), що становить 365 дні.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 26.05.2020 року №695, середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням зі служби (січень - лютий 2019 року) складав 25177,66 грн. (по місячно: 12588,83 грн.).
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 426,74 грн. (25177,66 грн. (заробіток за два останніх місяці): 59 день. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 155760,10 грн. (426,74 грн. х 365 день).
Суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченої доплати за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 3606,38 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 155760,10 грн., що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 155760,10 грн., при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації в сумі 3606,38 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Отже, при вирішенні цієї справи суд з'ясував, що істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 2703.2019 року по 25.03.2020 року становить 2,3 % (3606,38 : 155760,10 грн. х 100).
При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,3 % розраховується наступним чином: 426,74 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,3 % = 9,81502 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 9,81502 грн. х 365 ( днів затримки розрахунку) = 3582,48 грн.
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 3582,48 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Крім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов'язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.
Суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо доплати за службу в нічний час та проведення індексації грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи 1.380.2019.005562.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 3582,48 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.03.2019 року по 25.03.2020 року у розмірі 3582,48 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що оскільки позивачем такий не сплачувався у даній справі, а отже, враховуючи приписи ст.139 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Щодо вимоги стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на отримання правничої допомоги, суд зазначає, що у позовній заяві представник позивача вказує, що докази надання правничої допомоги та оплати позивачем послуг будуть подані протягом п'яти днів після винесення судом рішення в цій справі.
Відтак, питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено після подання таких доказів.
Щодо посилань представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає.
Строк звернення до адміністративного суду встановлений статтею 122 КАС України, відповідно до частин першої - третьої якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Встановлений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду розпочався 27.03.2020 року. Позивач подав до суду позов 05 серпня 2020 року.
Проте, суд бере до уваги , що 11 березня 2020 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою було встановлено певні обмеження і зупинено перебіг процесуальних строків.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Керуючись ст.ст.2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.03.2019 по 25.03.2020 в сумі 3582,48 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 21.05.2021 року.
Суддя Крутько О.В.