про повернення позовної заяви
29 квітня 2021 року м. Київ Справа № 320/3404/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши
позовну заявуОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, а також підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до положень статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, а також підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до положень статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, з урахуванням раніше виплачених сум та індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
19.04.2021 до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи питання щодо приведення позивачем позовної заяви у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.
Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 31.03.2021 вказав, що позов подано позивачем після закінчення строків, встановлених законом.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено протиправною, на його думку, бездіяльністю відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсійних виплат у належному розмірі.
Водночас з наведеною вище позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 19.03.2021 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті від 19.03.2021), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на шість років.
З огляду на викладене суд наголосив, що недоліки позовної заяви повинні бути усунені позивачем шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
При цьому суд зазначив, що посилання позивача на наявність у нього права на звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком з огляду на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та 15.10.2013 № 9-рп/2013 не приймаються судом до уваги, оскільки у вказаних рішеннях судом досліджувалось питання строку звернення до суду працівника у разі порушення законодавства про оплату праці, а не звернення до суду особи у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності територіального органу Пенсійного фонду України.
Крім того, правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17 та 19.06.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17 прийняті за інших фактичних обставин справи, а відтак також не можуть братися судом до уваги.
Суд також звернув увагу позивача на те, що частина друга статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV не встановлює строки звернення до суду з позовом про оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а визначає норми матеріального права, які регулюють виплату за минулий час уже нарахованих, однак не виплачених з вини територіальних органів Пенсійного фонду України сум пенсій.
Разом з тим зі змісту поданої заяви вбачається, що в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач знову посилається на положення частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та 15.10.2013 № 9-рп/2013 та висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17, 19.06.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17, а також у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 в адміністративній справі № 815/460/18.
Позивач також звертає увагу на свою необізнаність в пенсійному законодавстві, що, на його думку, є також поважною причиною пропуску процесуального строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивач стверджує, що про порушення своїх прав він дізнався від односельців у вересні 2020 року.
При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
При цьому слід враховувати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»).
Як вже зазначалось судом в ухвалі від 31.03.2021, з огляду на те, що пенсійні платежі є періодичними та виплачуються щомісяця, позивач з січня-лютого 2014 року знав або повинен був дізнатися про невиплату йому територіальним органом Пенсійного фонду України пенсійних виплат у належному розмірі, у зв'язку з чим шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом відраховується з моменту отримання позивачем пенсійних виплат за січень 2014 року.
При цьому посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.11.2020 в адміністративній справі № 815/460/18, не приймається судом до уваги, оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин справи.
У свою чергу необізнаність в особливостях пенсійного законодавства не є об'єктивною обставиною, яка заважала позивачу реалізувати своє право на звернення до суду з даним позовом.
Жодних інших належних та достатніх пояснень та/або доказів на підтвердження обставин неможливості своєчасного звернення до суду з даним позовом позивачем суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
2. Копію ухвали надіслати (видати) позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Харченко С.В.