ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" травня 2021 р. справа № 300/3530/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Микитин Н.М.,
при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,
за участю: представника позивача - Тиніва І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельна інспекції України про визнання незаконним і скасування наказу від 29.10.2020 № 525 "ОС", поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тиніва І.Д. 02.12.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельна інспекції України про визнання незаконним та скасування наказу від 29.10.2020 № 525 "ОС" "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення з дня звільнення на посаді начальника Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.10.2020 по день ухвалення рішення по справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з усної інформації працівників Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області позивачу 26.11.2020 стало відомо про те, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 29.10.2020р. № 525 "ОС" "Про звільнення ОСОБА_1 ", його звільнено з посади начальника Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Однак, на думку представника позивача оскаржуваний Наказ про звільнення Державної архітектурно-будівельної інспекції України є незаконним оскільки, був виданий через сім місяців після вручення ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення, в якому не було зазначено дату майбутнього звільнення, а відтак позивач не знав і не міг розраховувати на своє звільнення вже після 7-ми місяців безперервної роботи з моменту попередження. Крім того, відповідач не повідомив у встановленому законом порядку позивача про необхідність отримання трудової книжки і копії наказу про звільнення, оскільки на час звільнення останній перебував на лікарняному. Також, представник позивача зазначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, проте звільнення ОСОБА_1 , відбулось під час перебування останнього на листку непрацездатності. Окрім того, представник позивача звернув увагу, що розпорядженням Прем'єр - міністра України Д. Шмигаля від 26.10.2020 за № 1331-р тимчасово виконання обов'язків Голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України покладено на Король І. М. , а відтак на момент видачі оскаржуваного наказу про звільнення, що мало місце 29.10.2020 ОСОБА_3 не був керівником ДАБІ України і не мав повноважень звільняти працівників. Ще одним порушення трудового законодавства позивач вважає звільнення його з посади під час перебування на листку непрацездатності. В зв'язку із вищенаведеним, представник позивача з оскаржуваним наказом не погоджується, вважає звільнення позивача незаконним, проведеним в порушення визначеної законом процедури та здійснене не уповноваженою на звільнення працівників особою. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
15.12.2020 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, у зв'язку з чим ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 18.12.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "21" січня 2021р. о 10:00 год.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 18.01.2021. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", Урядом прийнято рішення ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України. Відтак, на підставі п. 5 Постанови, утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України. В зв'язку із наведеним, головою комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції ОСОБА_3. посадовим особам Держархбудінспекції, та територіальних органів-структурних підрозділів , керуючись ч. 3 ст. 87 Закону № 889 - VIII вручено попередження про наступне звільнення, та зазначено, що звільнення відбудеться не раніше за 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням. Також, представник відповідача зазначив, що позивач перебуваючи на посаді начальника Управління Держархбудінспекції у Івано-Франківській області, 27.03.2020 був ознайомлений під особистий підпис з попередженням про наступне звільнення. Крім того, представник зауважив, що згідно абзацу 2 частини 5 статті 87 Закону № 889 - VIII оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
28.01.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 26.01.2021, в якій зазначено, що згідно наказу "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29.10.2020 № 525 "ОС", датою звільнення позивача є 29.10.2020, однак згідно листка непрацездатності серії АДУ № 852860, ОСОБА_1 у період 26.10.2020 - 30.10.2020 та 31.10.2020 - 04.11.2020 перебував на лікарняному, а відтак 29.10.2020 - це не перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, на що посилається відповідач. Крім того, відповідачем не спростовано доводи стосовно того, що ОСОБА_3 станом на 29.10.2020 не був керівником ДАБІ України і не мав повноважень звільняти працівників. Відтак, з урахуванням наведеного, представник позивача просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 витребувано у відповідача додаткові докази.
19.04.2021 ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 11 травня 2021 року представник позивача підтримав заявлені позивачем позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві. На питання суду щодо повідомлення відповідача про перебування на листку непрацездатності з 26.10.2020 відповів, що організацію кадрового обліку в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області веде завідувач сектором управління персоналом і документообігу Пилипа Я.М., яка надала представнику позивача - адвокату Тиніву І.Д. письмові пояснення в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У наданих пояснення Пилипа Я.М. повідомила, що оригінали листків непрацездатності позивача відправила на адресу ДАБІ України до міста Києва поштовим шляхом Новою Поштою, що підтверджується поштовим відправленням 59000593273717. Також, представник позивача звернув увагу суду на те, що у позивача було підтверджено захворювання COVID-19 про що надано довідку про результати аналізу ОСОБА_1 від 28.10.2020 № 412 видану державною установою «Івано-Франківський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлявся належно.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 30.04.2015 по 29.10.2020 працював в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, а станом на дату звільнення займав посаду начальника управління, що підтверджується довідкою про доходи виданою Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 03.12.2020 № 40-602-14/556 (а.с. 52).
27.03.2020 позивача попереджено про наступне звільнення з посади начальника управління у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», на підставі п.1-1 частини першої ст.87 Закону України «Про державну службу», яке відбудеться не раніше, ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням. Також, позивача проінформовано про те, що відповідно до частини четвертої ст.87 Закону України Про державну службу , звільнення позивача відбудеться з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. 27.03.2020 позивача було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення та вручено один примірник цього попередження, яке було підписане Головою комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_3(а.с. 49).
Наказом за підписом Голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_3 №525 ОС від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнено 29 жовтня 2020 року з посади начальника Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1-1 частини 1, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» на підставі попередження про наступне звільнення від 04 вересня 2020 року(а.с.4).
Суд звернути увагу, що з копій табелів Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській за жовтень 2020 (корегуючий станом на 30.10.2020), за листопад 2020 та за грудень 2020 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на листку тимчасової непрацездатності з 26.10.2020 по 05.12.2020. Наведене також підтверджується наявним в матеріалах справи копією листка непрацездатності серії АДУ №852860, виданого КПЛ Чернігівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини Івано-Франківської міської ради (а.с.5).
Враховуючи неотримання позивачем трудової книжки 29 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 листом від 29 жовтня 2020 року №40-501-10/6960-20 повідомлено про його звільнення відповідно до наказу від 29 жовтня 2020 року №525 ОС та запропоновано терміново надати або згоду на пересилання оригіналу трудової книжки поштою, або з'явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки(а.с. 88).
Також з матеріалів справи вбачається, що трудову книжку позивач отримав 11 грудня 2020 року, що підтверджується особистим підписом позивача у відповідній графі його особової картки та копією витягу з книги обліку трудових книжок і вкладишів до них від 08.02.2011(а.с. 87, 89-90).
Вважаючи наказ про своє звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного правового регулювання спірних правовідносин.
Частиною 2 статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року, №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини першої - третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 -1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суд звертає увагу, що 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, законодавчими змінами встановлено нові правила звільнення працівників, що застосовуються в разі ліквідації державного органу (пункт 1-1 статті 87 Закону України Про державну службу ), скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 статті 87 Закону України Про державну службу ), а саме:
- про майбутнє вивільнення працівник попереджається за тридцять днів до такого вивільнення;
- норми щодо необхідності врахування переважного права працівника щодо залишення на роботі до даних правовідносин не застосовуються;
- скасовано вимогу, що звільнення може бути здійснене лише в разі неможливості перевести працівника на іншу посаду (роботу);
- відсутній обов'язок власника або уповноваженого ним органу пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців, роботодавець наділяється лише правом,
- скасовується обов'язок роботодавця отримувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Про вказані вище зміни зазначено також роз'ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86 р/з Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») , а саме, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Водночас, суд ще раз наголошує на тому, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із ліквідацією державного органу, то суд приходить висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а не загального.
Так, судом встановлено, що позивач перед звільненням займав посаду державної служби начальника управління в Управлінні архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області.
Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено 27 березня 2020 року, тобто, через сім місяців до звільнення, що узгоджується з приписами пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Відтак, позивача звільнено з роботи з 29 жовтня 2020 року у зв'язку з ліквідацією вказаного вище державного органу, яка проводилась на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року №218.
При цьому, суд зазначає, що вирішуючи питання щодо обставин припинення юридичної особи відповідача, слід виходити з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219), Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Як вже зазначалось судом, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №218 від 13 березня 2020 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та відповідно до пункту 2 постанови утворити Державну сервісну службу містобудування України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №218 від 13 березня 2020 року (в первинній редакції) було затверджено Положення про Державну сервісну службу містобудування України.
Таким чином, Державна архітектурно-будівельна інспекція України станом на день звільнення позивача була саме ліквідована та утворено новий орган державної влади, що ,в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав вважати новостворений орган державної влади правонаступником органу, що ліквідується, а звільнення позивача - скороченням штату.
В свою чергу, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Проте, слід зауважити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин відбулись зміни у законодавстві України, у тому числі, в частині вивільнення державних службовців у зв'язку з ліквідацією державного органу, зокрема, щодо того, що на теперішній час відсутній обов'язок роботодавця у працевлаштуванні державного службовця ліквідованого органу, роботодавець тепер наділений лише таким правом.
Щодо звільнення позивача з займаної посади під час його тимчасової непрацездатності, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Як було встановлено судом, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позивач з 26.10.2020 по 04.12.2020 перебував на листку непрацездатності, тобто і в день видання оскаржуваного наказу про його звільнення - 29 жовтня 2020 року.
При цьому, суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач повідомив відповідача будь-яким належним чином про погіршення стану свого здоров'я та відкриття листка непрацездатності 26 жовтня 2020 року до дати прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (29 жовтня 2020 року).
Верховний Суд в постанові від 18.03.2020 року по справі № 823/1455/17 зазначив, що наявність самого лише факту винесення відповідачем оскаржуваного наказу у період тимчасової непрацездатності позивача не є достатньою підставою для поновлення його на роботі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача на працю є зміна дати звільнення зі служби в поліції відповідно до приписів частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту із зазначенням дати звільнення зі служби - наступного робочого дня, після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, тобто 13 червня 2017 року.
Правові позиції Верховного Суду враховуються судом при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на обрання позивачем не належного способу захисту поновленого права, прийняття оскаржуваного наказу в період перебування ОСОБА_5 тимчасової непрацездатності не може слугувати підставою до його скасування.
В частині доводів про не видачу позивачу в день звільнення(29.10.2020) його трудової книжки, то суд вказує на наступне.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Суд встановив, що відповідач вживав заходів для належного вручення позивачу трудової книжки шляхом направлення листа від 29.10.2020 №40-501-10/6960-20, яким запропоновано позивачу терміново надати або згоду на пересилання оригіналу трудової книжки поштою, або з'явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки. Представник позивача не заперечив одержання вказаного листа позивачем. Відтак, ОСОБА_5 не надавши згоди на пересилання його трудової книжки, після закриття листка непрацездатності (04.12.2020), власноруч отримав у відповідача(м.Київ) трудову книжку 11.12.2020.
Таким чином відповідачем не допущено порушення прав позивача в частині вручення трудової книжки позивачу.
Щодо посилань позивача підписання оскаржуваного наказу не уповноваженою на це особою, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, він підписаний головою комісії з припинення Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_3, якого призначено на цю посаду постановою Кабінету Міністрів України №218 від 13 березня 2020 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 травня 2020 року №489-р на ОСОБА_3 було також тимчасово покладено обов'язки Голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України (https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-timchasove-pokladennya-vikona-a489r).
В свою чергу, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2020 року №1296-р визнано таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 травня 2020 року №489-р, а постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2020 року №1090 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року №218, зокрема, в частині увільнення від обов'язків голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_3.
Таким чином, станом на 29 жовтня 2020 року ОСОБА_3 виконував обов'язки Голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначається Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі по тексту - Порядок №1074).
У відповідності до абзацу 1 пункту 15 Порядку №1074 у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.
Згідно пунктів 18, 19 Порядку №1074 до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. Право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється.
При цьому, у відповідності до підпункту 4 пункту 21 Порядку №1074 передбачено, що Голова комісії забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.
В свою чергу, підпунктами 12,13 пункту 11 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року №294, передбачено, що до повноважень Голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України входить призначення на посади та звільнення з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Держархбудінспекції (якщо інше не передбачено законом), укладення та розривання з ними контрактів про проходження державної служби у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України; приймання на роботу та звільнення з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників Держархбудінспекції.
Суд звертає увагу, що саме на голову комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України покладено обов'язок вжиття заходів з ліквідації органу, у тому числі, шляхом звільнення державних службовців з займаних посад, а не на Голову Державної архітектурно-будівельної інспекції України, як помилково вважає позивач, а тому, оскільки звільнення позивача, як вбачається з матеріалів справи, було одним із заходів, пов'язаних з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 , як голова цієї комісії, був наділений повноваженнями на видання оскаржуваного наказу.
За таких підстав, суд не погоджується з позицією сторони позивача в тій частині, що оскаржуваний наказ підписаний не уповноваженою на це особою.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ №525 ОС про звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади, відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, а відтак правові підстави для скасування цього наказу відсутні.
З урахуванням того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено протиправності оскаржуваного наказу, у суду відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог в частині зобов'язання поновити з 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на посаді начальника Управління архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, та, як наслідок, відсутні правові підстави для стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, на думку суду, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, останній звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України (код ЄДРПОУ 37471912, бульвар Л. Українки, 26, м. Київ, 0113).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.
Рішення складене в повному обсязі 21 травня 2021 р.