ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"21" травня 2021 р. справа № 349/559/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 первинно звернувся до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо надання відповіді від 17.03.2021 на звернення позивача від 10.02.2021;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 10.02.2021;
- зобов'язати відповідача об'єктивно та всебічно перевірити звернення позивача від 10.02.2021 та надати відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 19.04.2021 дана справа передана на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
17.05.2021 адміністративна справа №349/559/21 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду та згідно автоматизованої системи документообігу Івано-Франківського окружного адміністративного суду розподілена судді Кафарському В.В.
За змістом пунктів 4 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії», заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Із матеріалів позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 направив до Тисменицького відділу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області скаргу, в якій позивач просив:
1. Не кришувати поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чия протиправна бездіяльність встановлена безліччю слідчих суддів.
2. За вказаною скаргою відкрити дисциплінарне провадження.
3. Провести службове розслідування.
4. Надіслати або ж під час службового розслідування надати йому примірник наказу про проведення службового розслідування.
5. Застосувати такий вид дисциплінарного стягнення який передбачений пунктом 5 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України - пониження у спеціальному званні на один ступінь.
6. До участі в розгляді скарги, перевірки скарги залучити ОСОБА_1 , як потерпілого.
7. До участі в службовому розслідуванні залучити ОСОБА_1 як потерпілого.
8. З метою встановлення фактів, що мають доказове значення, на підтвердження обставин, викладених у цій скарзі, надати йому можливість поставити запитання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
9. Поновити порушене право - надати належним чином завірений примірник постанови про закриття кримінального провадження №12020090210000085.
10. Про час, місце розгляду скарги, відповідальну особу за розгляд скарги, про проведення службового розслідування та його результати - повідомити його у встановлений законодавцем порядку та строк.
ГУ НП в Івано-Франківській області надало позивачу відповідь листом від 17.03.2021 №230108/02/33-2021, згідно якої повідомило позивача, що фактів, викладених у скарзі були перевірені та встановлено, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду було ініційовано та проведено службове розслідування.
З урахуванням наведеного, позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо надання відповіді від 17.03.2021 на звернення позивача від 10.02.2021; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 10.02.2021; зобов'язати відповідача об'єктивно та всебічно перевірити звернення позивача від 10.02.2021 та надати відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги грунтуються на незгоді позивача з діями та бездіяльністю відповідача щодо розгляду скарги на дії поліцейських у кримінальному провадженні.
При цьому, відповідно до частини першої статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно з пунктом 10 частина 1 статті 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні від 23.05.2001 за №6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14.12.2011 за №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
При цьому Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно з частини другої статті 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 306 КПК України встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також те, що згідно змісту скарги ОСОБА_1 , останній попри посилання на Закон України «Про звернення громадян», вказує про порушення слідчим ОСОБА_3 та керівником органу досудового розслідування ОСОБА_2 ряду процесуальних положень КПК України та Дисциплінарного статуту Національної поліції України, тобто вказує на порушення останніми кримінального процесуального законодавства в межах кримінального провадження №12020090210000085, спір у цій справі має розглядатись в порядку кримінального судочинства, а не адміністративного.
Так, згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Частиною 2 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що, зокрема, мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Проаналізувавши зміст наведених вище норм КАС України, суд вважає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для віднесення спору до категорії публічно-правових та, відповідно, до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (ні) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Разом з тим, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №560/1679/19.
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Та обставина, що позивач у скарзі послався на норми Закон України «Про звернення громадян» та відповідь на скаргу позивача надана суб'єктом владних повноважень відповідно до вказаного Закону, не змінює суті спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, якими нормами керувався відповідач, надаючи відповідь на скаргу позивача, не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цієї скарги можуть бути оскаржені лише за правилами і в порядку, визначеному КПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №705/406/18, від 27.03.2019 у справі №818/1421/18, від 13.03.2019 у справі №813/1596/18, від 21.08.2019 у справі №160/7546/19, від 03.04.2019 у справі №813/1595/18, а також у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №520/11744/2020.
Для визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі тощо.
Водночас, суд звертає увагу, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є саме суть (характер) спірних правовідносин, а не формальні підстави звернення до суду з відповідним позовом та суб'єктний склад учасників справи, тому даний спір не є публічно-правовим, який належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані саме на захист прав позивача як учасника кримінального провадження.
Оскільки звернення позивача до суду обумовлене службовою діяльністю працівників поліції в кримінальному провадженні, яке здійснювалось у порядку, передбаченому КПК України, у межах спірних правовідносин позивач діє як учасник кримінального провадження, права і обов'язки якого визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №813/1595/18.
Такої ж позиції дотримується і Восьмий апеляційний адміністративний суд, зокрема, у справі №300/2227/19 з подібним предметом спору та тими ж учасниками справи.
За наведених підстав та вказаних правових норм, розгляд вимог ОСОБА_1 має здійснюватись в рамках кримінального процесуального законодавства, а не адміністративного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
При цьому, частиною 7 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вищенаведеної норми суд роз'яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому КПК України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 242, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі №349/559/21 за позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дій.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що даний спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому КПК України.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Кафарський В.В.