ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" травня 2021 р. справа № 300/803/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення,-
04.03.2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 30.01.2016 по 26.10.2017 позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2017 року за №110 ОСОБА_1 наказом командира 30 окремої механізованої бригади від 26.10.2017 року за №206-рс звільнено у запас відповідно до пункту «а» з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», одночасно 26.10.2017 року -виключено зі списків особового складу військової частини. Позивач зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 30.01.2016 року по 26.10.2017 року, чим порушив його охоронювані законом права та інтереси. ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період в сумі 64 286,86 грн. з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16.04.2021 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов за №3059 від 08.04.2021 року. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 і включно до 01.03.2018, посадові оклади військовослужбовців не змінилися. Вказаною постановою урядом фактично запропоновано у грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Вказав, що військова частина, встановлюючи місяць обчислення індексу споживчих цін для проведенні індексації грошового забезпечення (базовий місяць), не порушувала вимоги законодавства і чітко дотримувалась положень Порядку №1078.
У поданій суду відповіді на відзив від 22.04.2021 року представник позивача вказав, що заперечення, наведені у відзиві, є безпідставними. Додатково зазначив, що в даному випадку повноваження відповідача не є дискреційними, а тому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2017 року за №110, ОСОБА_1 наказом командира 30 окремої механізованої бригади від 26.10.2017 року за №206-рс звільнено у запас відповідно до пункту «а» з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та одночасно 26.10.2017 року -виключено зі списків особового складу військової частини.
Однак, при звільненні відповідач не провів всіх розрахунків із позивачем, зокрема, не було виплачено індексації грошового забезпечення.
Непогоджуючись з діями відповідача щодо невиплати такої індексації грошового забезпечення, позивач, з метою захисту свої порушених прав, звернувся із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, частиною 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 за №1282-XII.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі - Порядок №1078).
Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться виключно про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як встановлено судом, та не заперечено відповідачем, у період з 30.01.2016 року до 26.10.2017 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Дана обставина згідно частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає, як така, що визнається учасниками справи і у суду немає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Окрім цього, дана обставина підтверджується дослідженою судом в якості належного письмового доказу довідкою від 24.12.2020 року за №3571, виданою військовою частиною НОМЕР_1 щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 за №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже відсутність бюджетного фінансування, як причина невиконання покладеного на відповідача обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації, не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).
Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 по справі №825/1987/17.
Однак суд не погоджується з правомірністю визначення позивачем базового місяця для перерахунку індексації грошового забезпечення, оскільки питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, адже у цій частині станом на час прийняття рішення суду у справі права позивача не порушені.
Відтак у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січня 2008 року» відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Одночасно суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Зазначена правова позиція відображена зокрема в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №420/1207/19.
Враховуючи відсутність підстав для застосування базового місяця січня 2008 року до обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2016 по 26.10.2017 та помилковість визначення способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання виплатити визначену представником позивача суму, здійснений адвокатом Дзундзою Ю. Р. розрахунок індексації грошового забезпечення в сумі 64 286,86 грн від 26.02.2021 не підлягає до застосування.
Посилання ж представника позивача у відповіді на відзив на постанови Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №826/6102/16, від 30.07.2020 у справі №826/10085/16, від 24.12.2019 у справі №823/59/17 суд відхиляє як безпідставні, оскільки правові відносини у даних справах виникли за інших обставин та предмет спору у цих справах є відмінним від предмету спору в справі №300/803/21.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження служби індексація грошового забезпечення за період з 30.01.2016 року по 26.10.2017 року не нараховувалась і не виплачувалась протиправно.
Суд відхиляє як безпідставні посилання представника відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, оскільки військова частина НОМЕР_1 має діяти відповідно до норм чинного законодавства, а вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами та мають лише інформаційний характер і не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 , відмовивши позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 30.01.2016 по 26.10.2017, право на яку передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», діяла неправомірно.
Враховуючи вищевикладене, відповідача слід зобов'язати здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження ним військової служби в період з 30.01.2016 року по 26.10.2017 року. Отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі статті 129-1 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», керуючись статтями 139, 241-246, 255, 260,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 30.01.2016 року по 26.10.2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 30.01.2016 року по 26.10.2017 року.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: військова частина НОМЕР_1 , код - АДРЕСА_2 .
Суддя Гундяк В.Д.