ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без руху
"21" травня 2021 р. справа № 300/2238/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 15.08.2019 по день фактичної виплати 26.02.2021 терміном 561 днів, виходячи із середньо денного грошового забезпечення, в розмірі 333 785,06 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач) 17.05.2021 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина) про визнання протиправними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 15.08.2019 по день фактичної виплати 26.02.2021 терміном 561 днів, виходячи із середньо денного грошового забезпечення, в розмірі 333 785,06 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Пунктом 3, 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує:
- чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
- чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
З'ясовуючи відповідність адміністративного позову вимогам, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, необхідно вказати, що згідно з частиною 1 статті 161 вказаного Кодексу до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (частина 4 статті 161 КАС України ).
За змістом приписів частини 5 статті 94 КАС України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Позивач, не дотримуючись коментованих вимог процесуального закону, до позовної заяви долучив копію довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2021 за №350/484/1/409, отриману у відповідь на власне звернення (в двох екземплярах/примірниках як додаток №7), яка незасвідчена/непідтверджена у встановленому порядку на відповідність оригіналу.
Водночас, якщо документи подаються учасниками справи до суду в паперовій формі, за привалами частини 10 статті 44 КАС України такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Пунктом 3 частини 5 статті 160 КАС України, передбачено, що в позовній заяві зазначається обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
ОСОБА_1 в дані й справі просить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 15.08.2019 по день фактичної виплати 26.02.2021 терміном 561 день, виходячи із середньо денного грошового забезпечення, в розмірі 333 785,06 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
На підтвердження суми стягнення позивач долучив до матеріалів справи розрахунок від 17.05.2021.
Проте, оригінал розрахунку суми середнього заробітку від 17.05.2021, поданий позивачем до суду (в примірнику для формування матеріалів адміністративної справи), не містить підпису ОСОБА_1 ..
Відтак, позивачу необхідно надати до суду підписаний оригінал розрахунку суми середнього заробітку від 17.05.2021 (в одному примірнику).
Вивчаючи обставини спірних правовідносин суддя вважає за необхідне покликатися на положення частини 6 статті 161 Кодексу, за змістом яких у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною 1 статті 123 КАС України, визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як з'ясовано із змісту адміністративного позову, позивач, серед іншого, просить стягнути із Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 15.08.2019 по день фактичної виплати 26.02.2021 терміном 561 день.
Отже, основним предметом даного публічно-правового спору є стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення військовослужбовця) за затримку розрахунку при звільненні.
Так, обов'язок роботодавця щодо повного розрахунку/виплати із працівником всіх сум, які належать йому в день звільнення, та відповідний обов'язок роботодавця виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за весь період такої несвоєчасної виплати, регламентований статтями 116 і 117 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України).
Разом з тим, положення коментованих статей КЗпП України не визначають строків звернення до суду у даній категорій спірних правовідносин.
У контексті вказаного суддя відзначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України, частина 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці").
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення у 2019 році позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (надалі по тексту також - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні (пункти 3.9 Інструкції).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати допомоги/компенсації/індексації) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури.
Відповідне відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Аналогічні чи близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60) і від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (пункт 53 ).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник згідно приписів частини 2 статті 233 КЗпП України має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Виходячи із коментованих вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду ''середній заробіток (суми, які нараховуються працівникам) за час затримки розрахунку при звільненні'' відрізняється за юридичною змістом від ''заробітної плати'', а відтак необмежені строки звернення до суду не застосовуються до середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні як суми, які мають/можуть бути нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
Окремо, в контексті вказаного слід відрізняти юридичний зміст і поняття ''заробітна плата'' (частина 2 статті 233 КЗпП України) та ''виплата всіх сум, що належать працівникові від установи, організації на день звільнення'' (статті 116, 117 КЗпП України).
В частині першого, йде мова про право на звернення до суду на стягнення невиплаченої заробітної плати не залежно від обставини дійсного перебування у трудових відносинах чи звільнення - без обмеженням будь-яким строком.
Щодо другого, визначено право на виплату середнього заробітку за затримку у виплаті всіх сум, належних на день звільнення. При цьому, суми, які належні на день звільнення поділяються на виплати, які складають заробітну плату (з усіма її складовими згідно розділу І та ІІ Інструкції), і виплати, які такими не являються (розділ ІІІ Інструкції). У відношенні до останніх працівник повинен звернутися до суду на їх виплату у строки, встановлені законом.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом із тим суддя акцентує увагу, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
За правилами частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ процесуальний закон визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Такий позов, як свідчить відтиск штампу оформлення вхідної кореспонденції Івано-Франківського окружного адміністративного суду зареєстровано в суді 17 травня 2021 року.
За доводами ОСОБА_1 остаточний розрахунок з позивачем Військова частина НОМЕР_1 в сумі 24 105,90 гривень провела 26 лютого 2021 року згідно довідки військової частини від 10.03.2021 за №350/484/1/409.
Повертаючись до з'ясованих обставин, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 17 травня 2021 року, тобто через два з половиною місяці після зарахування на його рахунок (фактичного отримання) належних йому при звільненні коштів (індексації грошового забезпечення), тому позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Таких же правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 (адміністративне провадження №К9901/33237/19) та від 04.12.2019 у справі №815/2681/17 (адміністративне провадження №К/9901/23663/18), а також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 (адміністративне провадження № К/9901/14941/20).
Вкотре суддя наголошує на застосування положень частини 5 статті 242 КАС України.
Відтак, доводи позивача про те, що строки звернення до суду у вказаній категорії справ становить три місяці, не заслуговують на увагу.
В той же час, вирішуючи питання дотримання у спірному випадку строків звернення до суду, слід враховувати й наступне.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (надалі по тексту також - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" зазначено: заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі "розумного строку".
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі №9901/896/18.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, за практикою Європейський суд з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Як стверджує сам позивач зарахування коштів (виплата індексації грошового забезпечення) мало місце 26 лютого 2021 року. При цьому за аргументами ОСОБА_1 про таку виплату останній дізнався 12.03.2021 із листа Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2021 за №350/484/1/409.
Вказаний лист відповідача не підтверджує обставину обізнаності позивача з 12.03.2021 про відновлення його права, що фактично мало місце в лютому 2021 року, а є листом відповіддю на заяву ОСОБА_1 , подану до військової частини в порядку Закону України ''Про звернення громадян''. У такій заяві позивач не просив відновити його право на виплату належних на час звільнення коштів, а ставив питання про надання інформації.
На переконання судді, на підтвердження власних доводів про необізнаність щодо відновлення порушеного права, позивачем не надано суду жодного доказу.
В матеріалах справи не міститься належного доказу про те, що з 26.02.2021 до 12.03.2021 позивач не знав про зарахування і не проводив використання виплачених коштів (24 105,90 гривень), які в лютому 2021 року перераховані військовою частиною на рахунок ОСОБА_1 як індексація грошового забезпечення. Такими доказами можуть бути, зокрема, довідка із реквізитами фінансової установи по рахунку, на який мало місце зарахування коштів, та виписка про рух коштів за вказаним рахунком за період з 01.02.2021 по 10.03.2021.
Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду із врахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини 5 статті 122 КАС України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі №9901/118/19.
Беручи до уваги вказане, позовну заяву подано без додержання вимог частини 1, 4, 6 статті 161, частини 1 статті 123 КАС України.
За приписами частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У зв'язку із викладеним, відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк, достатній для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку із зазначення інших поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом та поданням доказів поважності причин його пропуску.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 171, частиною 2 статті 169 та статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 15.08.2019 по день фактичної виплати 26.02.2021 терміном 561 днів, виходячи із середньо денного грошового забезпечення, в розмірі 333 785,06 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, - залишити без руху.
2. Встановити позивачу з дня вручення цієї ухвали десятиденний строк для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, встановлених частинами 1, 4, 6 статті 161, частини 1 статті 123 КАС України, шляхом:
2.1.1. подання до позовної заяви:
- оригінал розрахунку суми середнього заробітку від 17.05.2021 (в одному примірнику);
- засвідченої у встановленому процесуальним законом порядку копії довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2021 за №350/484/1/409 на відповідність оригіналу (у двох примірниках).
2.1.2. подання заяви про поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом та надання доказів поважності причин його пропуску, зокрема:
- довідку із реквізитами фінансової установи по рахунку, на який мало місце зарахування в лютому 2021 року коштів (індексації грошового забезпечення в сумі 24 105,90 гривень);
- виписка про рух коштів за вказаним рахунком за період з 01.02.2021 по 10.03.2021, в тому числі щодо невикористання/використання отриманої індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2021 по 10.03.2021 в сумі 24 105,90 гривень.
Роз'яснити, що в разі не усунення недоліків у вище зазначений строк позовна заява буде повернена позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.