13 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника цивільного
позивача ОСОБА_6
цивільного позивача ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
власника майна ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 09.03.2021 задоволено частково клопотання цивільного позивача ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 120121100080000403 від 20.02.2021, та накладено арешт на транспортний засіб марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною його відчуження та розпорядження.
Цією ж ухвалою накладено арешт на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 та ключ від нього.
В іншій частині клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання цивільного позивача ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Право власності на автомобіль «Toyota Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до договору купівлі-продажу 8046/2021/2447831 від 23.02.2021 набуто законним шляхом, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Крім того, в кримінальному провадженні № 120121100080000403 жодній особі не повідомлено про підозру, а тому відповідно до ч. 6 ст. 170, ч. 1 ст. 171 КПК України за клопотанням цивільного позивача не може бути накладено арешт на майно.
Слідчим суддею накладено арешт на майно законного володільця, а також не перевірено законність позовних вимог у даному провадженні, не встановлено факту завдання шкоди та ким саме завдано шкоду.
Крім того, власника майна не викликали в судове засідання для розгляду клопотання про арешт майна та не повідомляли про час та місце його розгляду.
Апелянт вважав, що слідчим суддею порушено вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України, оскільки на момент накладення арешту на майно у нього був добросовісний власник, а також судом не враховано, що арешт має негативні наслідки для добросовісного набувача, оскільки останній не матиме можливості в повній мірі реалізувати право власності на придбане майно.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи ОСОБА_9 , його захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_5 , які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, пояснення цивільного позивача ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021100080000403 від 20.02.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
З матеріалів судового провадження та даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12021100080000403 від 20.02.2021 убачається, що слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_7 щодо заволодіння шляхом обману та зловживаючи довірою грошовими коштами в розмірі 40000 доларів США ОСОБА_10 під приводом купівлі-продажу автомобіля «Toyota. Land Cruiser 150», з попередньою правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 190 КК України.
З матеріалів провадження убачається, що постановою слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 від20.02.2021, автомобіль «Toyota. Land Cruiser 150» номер кузова НОМЕР_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12021100080000403.
20.02.2021 ОСОБА_7 визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12021100080000403 від 20.02.2021.
ОСОБА_7 у межах кримінального провадження № 12021100080000403 від 20.02.2021 подано до слідчого слідчого відділу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_11 цивільний позов від 20.02.2021 про стягнення з ОСОБА_10 матеріальної шкоди в розмірі 1 114 000 грн. 00 коп. та моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. 00 коп., а також витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначено у клопотанні, 24.02.2021 ОСОБА_7 визнано цивільним позивачем у кримінальному провадженні № 12021100080000403 від 20.02.2021.
02.03.2021 ОСОБА_7 звернулася до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просила накласти арешт на майно, а саме: транспортний засіб марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною ОСОБА_9 користуватися та розпоряджатися зазначеним автомобілем; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; ключі від транспортного засобу марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також надати дозвіл на вилучення автомобіля марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_9 , з подальшим поміщенням до майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, чи передачею на відповідальне зберігання ОСОБА_7 за місцем її проживання.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 09.03.2021 задоволено частково клопотання цивільного позивача, та накладено арешт на транспортний засіб марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною його відчуження та розпорядження.
Цією ж ухвалою накладено арешт на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 та ключ від нього.
В іншій частині клопотання - відмовлено.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно вимог ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив частково клопотання цивільного позивача ОСОБА_7 , подане в межах кримінального провадження № 120121100080000403, та наклав арешт на транспортний засіб марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною його відчуження та розпорядження; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Toyota. Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 та ключ від нього, з метою забезпечення збереження речових доказів та забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні № 120121100080000403.
Матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна та інших осіб, а також забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки із матеріалів провадження вбачається, що клопотання цивільного позивача та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) та збереження речових доказів.
Посилання ОСОБА_9 на те, що автомобіль «Toyota Land Cruiser 150», номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 відповідно до договору купівлі-продажу 8046/2021/2447831 від 23.02.2021 набуто законним шляхом, не спростовують висновків слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні визначених законом підстав для накладення арешту на вказане майно.
Твердження апелянта про те, що власника майна не викликали в судове засідання для розгляду клопотання про арешт майна та не повідомляли про час та місце його розгляду, не можуть бути безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді. Крім того, згідно положень ст. 172 КПК України, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що в даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, а тому відповідно до ч. 6 ст. 170, ч. 1 ст. 171 КПК України за клопотанням цивільного позивача не може бути накладено арешт на майно, були предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду вказаного клопотання.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано, а тому відповідні доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3