№ справи: 761/15576/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6277/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
13 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
при секретарі - Лащевській Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби безпеки України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), Національної поліції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень», Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністерство внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору «Радіо Свобода» в особі представництва «RFE/RL, Inc.» про визнання недостовірною інформації, захист честі, гідності та ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року,
встановив:
у квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила (з урахуванням змін та уточнень до позовної заяви від 15.08.2019) визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі, гідності та ділової репутації інформацію:
- ОСОБА_2 , Службою безпеки України інформацію: «акція виглядає підозріло, і її підтримують такі особистості, як ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , яких пов'язують з ОСОБА_5 , ... всі ці три жінки «проходять за даними СБУ. Ми уважно за ними спостерігаємо. Дійсно, ця жінка, ОСОБА_1 , про яку ви спочатку говорили, брала участь у різних акціях проти цілісності України, в тому числі і в Одесі. Вважаю ОСОБА_1 провокатором і особисто бачив її на мітингу ОСОБА_7 »;
- поширену ОСОБА_2 , Службою безпеки України інформацію: «На видео, которое обнародовали в ЛНР, фигурирует одна одиозная личность, которая, судя по всему, и была той самой украинской волонтеркой, о которой шла речь. Вот тут на скриншоте с видео в коричневом платке - ОСОБА_1 - председатель так называемого Союза солдатских матерей. В СМИ ее прозвали "плакальщицей ОСОБА_10 ". Началось все с того, что в 2015 г. ОСОБА_1 засветилась вместе с главарем ДНР ОСОБА_10 в районе Донецкого аэропорта. Затем она нахваливала ОСОБА_10 и делилась впечатлениями, как их хорошо приняли в Донецке»;
- поширену TOB «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), Національною поліцією України, неправдиву інформацію: «Подається все під таким соусом, що люди, які дійсно, емоції там.., реально справжні. Вони плачуть там, кричать, дуже тонко, в тему цю входять... це все якійсь фарс!»; «Я цю жіночку бачив в дуже багатьох сюжетах... і не тільки в сюжетах я її ще і в живу бачив... це дуже реалістична акторська гра»;
- поширену ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), неправдиву інформацію: «Щоб внести розбрат у сім'ї військовослужбовців російська пропаганда активно задіює актрис так званих солдатських матерів»; Яскравим прикладом фейкових матерів є ОСОБА_1 »; «Жінка часто виступає під Адміністрацією Президента України, виголошує пристрасні промови про бідних хлопчаків в окопах та збирає пожертви на Українську армію»; «Насправді ніякого сина в АТО ОСОБА_1 не має!» «Більше того, жінка весь цей час товаришувала із ватажком терористів - ОСОБА_10! »; «Щоб утертись в довіру до родин військових фейкова патріотка ОСОБА_1 не гребує підбуренням навіть справжніх матерів полонених. У грудні 2015 року вона збирає групу матерів полонених і їде з ними на окуповану територію до терориста ОСОБА_10 . Жінки думають, що їдуть визволяти своїх дітей з полону терористів, і тому хапаються за найменшу можливість. Насправді ж, їх використовують як декорацію, змушуючи слухати покірно усе, що бойовики кажуть на камеру»;
- поширену ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), МВС України неправдиву інформацію щодо очолення позивачем шахрайської організації і щодо віднесення ГО «Союз матерів «Захист» до шахрайських організацій із виключенням з Вікіпедії та інших ресурсів»;
- поширену ТОВ "Український тиждень" неправдиву інформацію: «...мошенницу ОСОБА_1 из Антрацита, которая работает на ОСОБА_5 и ездит на окупированую територию встречаться с другой такой мошенницей - ОСОБА_3 из Днепра »; «... в статье «ІНФОРМАЦІЯ_1» еше в ІНФОРМАЦІЯ_2.»; «В 2015 году ОСОБА_1 приезжала в Донецк, где снималась в пропогандистких сюжетах боевиков ДНР и обвиняла военнослужащих ВСУ в обстреле мирных жителей»; «ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_3 записывала ролик, в котором называла боевиков ОСОБА_10 «ребятами, которые защищают Донецкую область»;
- поширену Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України неправдиву інформацію: «...A у неї була така помічниця - мадам ОСОБА_1. Ну , це та наволочь, що весь час переодягалась в камуфляж, розповідаючи, що вона - «солдатская мать". Та сволочь, что с ОСОБА_10 вошкалась. Та мразь, что "требовала" вивести ЗСУ с Донбасса... Короче, падаль многоликая! От , сьогодні "ахметовские миротворцы" організували черговий сходняк "ми за мир" з престарілою аудиторією та невеличкими гонорарами учасникам. Все пройшло чудово: і справжні ветерани, і справжні матері і дружини прийшли... А серед "пєтушиць" на третьому рядку і засідала та сама мерзота - мадам ОСОБА_1! ».
Також позивач просила зобов'язати відповідачів в триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену інформацію у спосіб, найбільш близький до поширення, шляхом оголошення на прес-конференції з участю представників ЗМІ, які опублікували дану недостовірну інформацію та заборонити поширення інформації, якою порушуються її особисті немайнові права. Позивач просила спростувати: інформацію, поширену ОСОБА_2 та Службою безпеки України, в окремому інтерв'ю в програмі «Радіо Свобода», а також на прес-конференції в приміщенні Служби безпеки України перед вказаними ЗМІ; інформацію, поширену ТОВ ««Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), в приміщенні телеканалу ICTV з наступною публікацією цього інтерв'ю в ЗМІ; інформацію, поширену ТОВ «Український тиждень» в інтерв'ю журналіста ОСОБА_20 з наступною публікацією у найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати за власною ініціативою, а також шляхом розміщення ОСОБА_20 спростування на своїй сторінці власного блогу; інформацію, поширену Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України на прес-конференції Міністерства перед ЗМІ в приміщенні Міністерства.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міжнародної комерційної телерадіокомпанії (ICTV) - Бояринцев Г.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу державний секретар Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України - Ващенко К.О. просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції - без змін.
Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України було реорганізовано у Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відповідно до постанови КМ України від 06.05.2020 №371.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Національної поліції України - Тракало А.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та її адвоката Шаповал О.В., представника Національної поліції України - Тракало А.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що відповідачами було розповсюджено негативну інформацію про неї, а саме - ОСОБА_2 , який, обіймаючи посаду радника голови СБУ, під час спілкування з журналістами ІНФОРМАЦІЯ_3 на питання журналістів «Радіо Свобода» з приводу інформації щодо процесу звільнення полонених поширив інформацію про неї у негативному ракурсі і вона набула широкого розголосу. Це інтерв'ю читали знайомі та родичі позивача, колеги по роботі, сусіди і після цього її почали називати «сепаратисткою», що погіршило її стосунки з людьми, негативно вплинуло на уклад життя.
В телепрограмі «Секретний фронт» ефір від ІНФОРМАЦІЯ_4 (та повтори ефіру від ІНФОРМАЦІЯ_5, від ІНФОРМАЦІЯ_6 (телеканал «ICTV») під час спілкування з журналістами ІНФОРМАЦІЯ_4, оприлюднено зазначену вище інформацію. В цій програмі повідомлено, що організація, яку очолює позивач, є нібито шахрайською і МВС України розповсюдив про це інформацію в ЗМІ, про що демонструються кадри скріншотів з Вікіпедії та невідомого видання. Також, в коментарях цієї програми оприлюднено інтерв'ю з лейтенантом поліції ОСОБА_6 , який в порушення ст.ст.7, 8, 10, 18, 23, 25 Закону України «Про Національну поліцію», перебуваючи при виконанні обов'язків, прокоментував відеоряд з неправдивою інформацією про неї наступним чином: «Подається все під таким соусом, що люди, які дійсно, емоції там.., реально справжні. Вони плачуть там, кричать, дуже тонко, в тему цю входять...це все якійсь фарс!»; «Я цю жіночку бачив дуже багатьох сюжетах... і не тільки в сюжетах я її ще і в живу бачив... це дуже реалістична акторська гра». Більш того, програму аналогічного змісту телеканал « ICTV » повторив ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 у вечірньому ефірі з найбільшою аудиторією. Принижено не тільки перед всіма її знайомими, родичами, друзями, колегами, але й перед 52 мільйонною аудиторією. Відповідачами розповсюджено про неї та очолювану нею організацію неправдиву і негативну інформацію, що зумовило негативні наслідки як у повсякденному житті, так і у її діяльності, як громадського діяча. Телеканал « ICTV ») є одним з телеканалів України з найбільшою аудиторією і впливає таким чином на формування думки великої верстви населення - своєї аудиторії. Поширена відповідачами негативна та недостовірна інформація принижує соціальну думку щодо її громадської та професійної діяльності, тому порушує право позивача на повагу до честі та ділової репутації.
Після таких інтерв'ю журналіст ТОВ «Український тиждень» і блогер ОСОБА_20 , поширив зазначену вище інформацію на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» із відповідним змістом. Вказані вислови були опубліковані у низці друкованих і Інтернет-видань, наприклад в «Обозреватель», а журналом «Український тиждень», які є роботодавцем ОСОБА_20 та замовником його розслідувань, спростовані не були. Вказана поширена інформація є неправдивою з огляду на те, що позивач не працює на ОСОБА_5 , вона не їздила на окуповану територію зустрічатись із пані ОСОБА_3 , а перебувала там з іншою місією - спробувати домовитись про пошук безвісті зниклих та звільнення полонених синів матерів нашої організації та інших жінок за їх зверненнями і доставити гуманітарну допомогу для полонених на окупованій території Донецької області.
ОСОБА_25 , який обіймає посаду Заступника Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, в порушення ст. 19 Конституції України, на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (ІНФОРМАЦІЯ_7) ІНФОРМАЦІЯ_8 виклав вказану вище інформацію. Вказані вислови суперечать вимогам ст. 8 Закону України «Про державну службу» та Правилам етичної поведінки державних службовців, є неетичними. ОСОБА_25 поширив неправдиву інформацію, оскільки позивач ІНФОРМАЦІЯ_8 не була присутня взагалі на заходах, про які він написав на всю країну, тому всі вислови про її присутність є абсурдними. Позивач не є помічником ОСОБА_3 . Вона не вимагала виводу українських військ з Донбасу, а її син є військовослужбовцем.
Висловлювання відповідачів про участь позивачки у різних акціях проти цілісності України, в тому числі і в Одесі, і проходження за даними СБУ є фактичними даними, і тому такі висловлювання не можуть вважатися оціночним судженням. Відповідачі вводять в оману аудиторію, нібито вона є колаборанткою, сепаратисткою та фактично підбурює громадськість проти неї, її переслідують невідомі особи, на неї здійснено напад, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому зареєстровано кримінальне провадження. В зв'язку з цим позивач просила у триденний термін з дня набрання рішенням законної сили спростувати її у спосіб найбільш наближений до способу поширення шляхом оголошення на прес-конференціях за участю представників ЗМІ та стягнути понесені судові витрати на правову допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено протиправності діяння відповідачів, інформація, яку просить спростувати позивач є оціночними судженнями, не доведено факту порушення особистих немайнових прав позивача внаслідок поширення вказаної інформації, факту поширення відповідачами частини інформації про позивача.
Висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законним і обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення статей 3, 28, 32, 34, 55 Конституції України, статей 277, 297 ЦК України, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення та радіомовлення».
Відповідно до ч. 1 статті 201 ЦК України передбачено, зокрема, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно положень ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового прав від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права.
Всі доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Суд першої інстанції правильно визначив, що позивач є публічною особою, як голова громадської організації «Союз матерів «Захист». В постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі №343/1867/17 вказується, що у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі). У вказаній справі було встановлено, що позивачі за первісним та зустрічним позовами є громадськими діячами, очолюють громадські організації, а тому є публічними особами.
Оскільки політичні чи громадські діячі вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів. Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції правильно посилався в рішенні на роз'яснення, які містяться в постанові №1 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності ті честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Так, в п. 15 вказаної постанови зазначається, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
В ч. 4 ст. 10 ЦПК України закріплено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацією та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, від 15 липня 2010 року.).
Пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).
Також є безпідставними посилання апелянта в апеляційній скарзі на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які виразились у відхиленні її заяв про відвід головуючого, клопотань про розгляд справи колегіально, про долучення доказів до матеріалів справи, допит свідків.
Відповідно до чч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхилення судом першої інстанції частини клопотань позивача про допит свідків не призвело до неповноти з'ясування обставин по справі, на які посилалась позивач як на підставу своїх вимог, оскільки вони відносяться до групи однотипних доказів.
Як видно з матеріалів справи, заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого було вирішено відповідно до вимог ст. 36 ЦПК України. Підставами для таких заяв позивач вказувала той факт, що засідання проводяться в кабінеті судді, головуючий не робив зауваження відповідачам по справі, які радяться між собою, не задовольнив її клопотання про допит в якості свідка, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів. Зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгоди сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Положеннями ч. 1 ст. 34 ЦПК України визначено, що цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Проведення розгляду справи судом першої інстанції у складі одного судді і двох присяжних передбачено у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої ст. 293 ЦПК України, а саме при розгляді справ окремого провадження про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду першої інстанції із заявою про колегіальний розгляд справи посилалась лише на те, що відповідний розгляд має бути проведено з метою захисту її прав. Враховуючи те, що даний спір не віднесено до категорії справ, які мають бути розглянуті судом першої інстанції колегіально, підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в даному випадку відсутні.
Доводи апелянта про те, що розгляд справи відбувався з порушенням розумних строків з 2017 року спростовується матеріалами справи, оскільки позовна заява була до суду ОСОБА_1 26 квітня 2018 року. Крім того, розгляд справи понад встановлені законом строки не може бути підставою для скасування рішення суду.
Положеннями ч. 2 ст. 214 ЦПК України на головуючого покладено функції керування ходом судового засідання, забезпечення додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямування судового розгляду на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 19 травня 2021 року.
Головуючий
Судді