Справа № 752/3410/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5525/2021
13 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у складі судді Вовк С.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного акціонерного товариства «Укртранс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Тетяни Володимирівни про визнання правочину недійсним та скасування записів про право власності,-
У лютому 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися у суді із позовом до ОСОБА_4 , ПрАТ «Укртранс», приватного нотаріуса КМНО Дульської Т.В. про визнання правочину недійсним та скасування записів про право власності.
Після чого, позивачі подали до суду заяву про забезпечення позову, у якій просили суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_2 .
Заяву обґрунтовано тим, що позивачі набули майнові права на вказані квартири, натомість пізніше вони дізналися, що ці квартири зареєстровано за ОСОБА_4 .
Після подання позовної заяви позивачі дізналися, що здійснено відчуження квартири № 145 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу квартири; квартири 131 ОСОБА_4 - на користь ТОВ «Інтер Порт» згідно акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу товариства.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року заяву позивачів про забезпечення позову задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосуванням норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 та ухвалити нову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
Вказано, скаржниця є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 , оскільки на момент придбання квартира була не продана, не подарована іншим способом не відчужена, під заставою (в тому числі податковою), арештом (забороною) не перебувала, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб (у тому числі договором найму чи шлюбним контрактом), як у межах так і за межами України немала, завдатків за цю квартиру від інших осіб немала, як юридична адреса не використовується та як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Нотаріус посвідчила, що під забороною (арештом) згідно з Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22.07.2020 року, індексний номер витягу 217346518 вказана квартира не перебуває, документи які посвідчували право власності продавця (ТОВ «ІНТЕР-ПОРТ») на даний об'єкт нерухомості були в повному обсязі згідно чинного законодавства. З цих підстав не могла знати та не була повідомлена про те, що з приводу даної справи був чи буде судовий спір.
Зазначено, що оскаржуваною ухвалою порушено права не тільки скаржниці, а ї її малолітніх дітей, оскільки вони не можуть зареєструвати місце проживання.
Крім того, вказано, що жодного підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту спірних квартир впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання гіпотетичного рішення суду позивачами суду не надано, а також останніми не виконано вимог ст. 154 ЦПК України про внесення пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилався на те, що дії ОСОБА_1 направлені на скасування ухвали про забезпечення позову та реєстрації у спірній квартирі малолітніх дітей задля ускладнення реалізації судового рішення, яким позов задоволено.
Враховуючи зазначене просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судове засідання позивачі та відповідачі не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Задовольняючи заяву позивачів, районний суд виходив з підстав її обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції в частині вимог щодо накладення арешту на квартири АДРЕСА_3 не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ «Beles and others v. The Czech Republic», 12/11/2002, § 49).
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно п. 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами ( ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц.
Також у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Із матеріалів справи вбачається, що спір, в яком позивачі просять визнати договір № 162-інв12 про інвестування будівництва житла від 02.10.2012 року, а саме: квартир № 145 та 131 по АДРЕСА_2 , укладений між ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» та ОСОБА_4 й останнім квартиру №131 відчужено від на користь ТОВ «Інтер Порт».
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивачі просили накласти арешт на квартири АДРЕСА_2 , на які вони набули майнові права, оскільки такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Очевидно, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та забороною вчиняти певні дії є ризики, що в подальшому можуть вчинятися дії, покликані на відчуження спірного майна, подальших змін щодо його конфігурацій тощо. Указані дії необхідно попередити, оскільки існує спір щодо правомірності набуття ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .
У випадку невжиття заходів забезпечення позову та за умови ухвалення судового рішення на користь позивача виконати таке рішення буде складно або взагалі неможливо, адже під час розгляду справи по суті спірне майно може бути будь-яким способом відчужене третім особам або проведені певні зміни щодо його конфігурацій, що ставить під загрозу виконання майбутнього судового рішення, знову ж таки, у випадку задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними заявленим позовним вимогам, цілком відповідають характеру спірних правовідносин і ніяким чином не порушать прав учасників спору, а навпаки, зможуть забезпечити рівність таких прав.
Інтереси та права ОСОБА_1 таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані.
Колегія суддів враховує і ту обставину, що на час постановлення судом першої інстанції ухвали, ОСОБА_1 не була власником оспорюваного нерухомого майна.
Та обставина, що станом на час укладання ОСОБА_1 22 липня 2020 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності була відсутня інформація про перебування квартири під забороною відчуження, не дає підстав для висновків про незаконність ухвали, винесеної судом 07 липня 2020 року.
Відповідно до справи, оскаржуваною ухвалою забезпечено заявлений по справі позов у спосіб, визначений положеннями цивільного процесуального права.
Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на його користь.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і позиції позивачів, відтак не заслуговують на увагу.
Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: