справа № 359/4291/20 Головуючий у 1 інстанції: Борець Є.О.
провадження №22-ц/824/4761/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
12 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,
при секретарі Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що починаючи від 25 серпня 1999 року він безперервно працював в РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух».
Вказував, що станом на день звільнення з роботи позивач займав посаду начальника Київської служби обслуговування повітряного руху і розмір його посадового окладу становив 46 255 грн.
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №479/о від 07 травня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи від 08 травня 2020 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію згідно зі ст.38 КЗпП України.
Стаж безперервної роботи позивача в РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» склав повних 20 років і на підставі п.6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, у відповідача виник обов'язок виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 925 100 гривень. Однак ДП «Украерорух» ухиляється від добровільного виконання цього обов'язку.
На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Украерорух» матеріальну допомогу в розмірі 925 100 гривень та середній заробіток за час затримки розрахункувід 08 травня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 925 100 гривень.
У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.
Стягнуто з ДП обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
В апеляційній скарзі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не було враховано жодних аргументів зазначених представником відповідача і не надано належної оцінки Звіту на предмет фінансової неспроможності підприємства здійснювати виплати у зв'язку з виходом не пенсію.
Крім цього, судом не було надано належної оцінки поняттю власних коштів підприємства, про які йшлось у п.14.1. КД.
Так, з аналізу Звіту вбачається, що підприємством відповідача за звітній період внаслідок ведення операційної (основної) діяльності не було отримано коштів, а навпаки наявний збиток у розмірі 299 444 млн. грн., про що було зазначено у п.34- 38 апеляційної скарги.
Таким чином, операційна діяльність ДП «Украерорух», яка забезпечує основну частку його доходу є збитковою, а тому не може забезпечити наповненість власного капіталу. Отже, станом на І квартал 2020 року, а також станом на поточну дату власних коштів в ДП «Украерорух» не вистачає навіть для забезпечення обов'язкових платежів (податків, заробітної плати) та функціонування в цілому.
Крім цього, Верховний Суд зазначає про те, що нарахування і виплата одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію не входить до структури заробітної плати, не передбачена нормами КЗпП України та не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені у частині 2 ст.2 ЗУ «Про оплату праці». У свою чергу, судом першої інстанції не було взято до уваги практику Верховного суду України у аналогічних справах.
Вказував, що суд першої інстанції не дослідивши належним чином всі докази по даній справі, постановив рішення, яке суперечить вимогам щодо законності та обґрунтованості рішення, оскільки ґрунтується на припущеннях, зокрема щодо наявності власних коштів на рахунку відповідача, не взявши при цьому до уваги твердження відповідача про те, що протягом звітного періоду підприємство не отримувало прибутку, а навпаки несло величезні збитки.
На думку відповідача така позиція суду при постановленні рішення суперечить вимогам ст.263 ЦПК України, оскільки згідно п.5 ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалення в цій частині нового рішення, яким позов в цій частині задовольнити, а в решті рішення залишити без змін.
Скаргу обґрунтовував тим, що належним доказом дії обставин непереборної сили є саме Сертифікат регіональних представництв Торгово-промислових палат України, а не її висновок. Крім того, у наданому до суду Висновку Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року вказано, що він не є висновком судової експертизи відповідно Закону України «Про судову експертизу».
Також, зазначений висновок ТПП України не містить висновків щодо наявності форс-мажорних обставин у період від 16.03.2020 року.
Відповідачем до матеріалів справи не надано запиту, який став би підставою для надання такого висновку, ні документів, на підставі яких проводилися відповідні дослідження.
Матеріали справи, в тому числі сам висновок, не містять відомостей про особу, яка є автором висновку ТПП - ОСОБА_2 , проте відповідач на виконання ст.81 ЦПК України, мав надати достовірні відомості про статус особи, яка склала такий висновок (її авторитетність та фаховість). Посилання відповідача на свідоцтво експерта ТПП, за умови його відсутності в матеріалах справи, не є належним підтвердженням задекларованого відповідачем статусу автора висновку ТПП.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Казак К.І. подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства, в якому просить апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
Вказує, що як вбачається з висновку, на який посилається апелянт, в ньому досліджуються та аналізуються фактичні обставини, що склались в господарській діяльності відповідача, а не засвідчується настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливлюють виконання обов'язків відповідачем передбачених законодавством України про працю.
Зазначає, що вказаний висновок містить точку зору та особисту думку осіб, які його склали з урахуванням того обсягу документів, які надано відповідачем для дослідження, тому вважає, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами свої вимоги та обставини, на які він посилається.
Представник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України також подав до апеляційного суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат.
Вказує, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права в частині прирівнювання матеріальної допомоги при звільненні до заробітної плати чи оплати праці працівника, які передбачені ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Зазначає, що позивач жодним чином не довів те, що йому було завдано будь-яких майнових збитків з боку відповідача та вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 мав цілком обґрунтовані та справедливі очікування на отримання матеріальної допомоги, а бездіяльність ДП «Украерорух», що полягає у відмові виплатити позивачу матеріальну допомогу, розцінювалося як свавільне втручання відповідача у право ОСОБА_1 на мирне володіння належними йому грошовими коштами, що гарантується ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки фінансовий стан ДП «Украерорух» може бути підставою не для відмови у задоволенні позову, а лише для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст.435 ЦПК України.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вказував, що аналіз висновку торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року переконливо свідчить про відсутність вини ДП «Украерорух» в затримці проведення розрахунку з позивачем, оскільки наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №197 від 16 березня 2020 року на підприємстві був встановлений простій від 18 березня 2020 року до 31 травня 2020 року, а наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №410 від 27 травня 2020 року простій на підприємстві був продовжений від 01 червня 2020 року до 15 липня 2020 року.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що зі змісту трудової книжки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , вбачається, що він працював в РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» на посаді начальника Київської служби обслуговування повітряного руху. Посадовий оклад позивача становив
46 255 грн., що підтверджується копією листа в.о. директора РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» №19.1-03/302/20 від 25 травня 2020 року та копією довідки начальника управління персоналу ДП «Украерорух» №1-23.2.2/12481/20 від 4 листопада 2020 року (т.1, а.с.40, 179).
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №479/о від 07 травня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 08 травня 2020 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію згідно зі ст.38 КЗпП України (т.1, а.с.35).
За п.6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантувала надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів (т. 1 а.с.41-44).
Спірні правовідносини регулюються главою ІІ «Колективний договір», главою VII «Оплата праці» КЗпП України, а також Законом України «Про колективні договори і угоди».
Згідно зі ст.10 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, а також сторін, які їх уклали.
За ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначений в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосування таких норм права.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 5 жовтня 2020 року у справі №359/3889/18 (провадження №61-6951св19), статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталось внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18).
За статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту (імпорту) тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Як вбачається зі змісту трудової книжки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , він працював в РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» в період часу від 25 серпня 1999 року до 8 травня 2020 року. Стаж безперервної роботи позивача в РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» склав повних 20 років. ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Ці обставини свідчать про те, що на підставі п.6.25.2 колективного договору у ДП «Украерорух» виник обов'язок, а не право виплатити позивачу в день звільнення його з роботи матеріальну допомогу в розмірі 925 100 грн. (т.1, а.с.28-33).
За змістом п.14.1 колективного договору всі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком №26 до цього договору.
Проте, у вказаному додатку не визначена черговість виплати матеріальної допомоги у зв'язку з виходом працівника на пенсію (п.6.25.2 колективного договору). Крім того, зі змісту листа заступника директора з управління активами ДП «Украерорух» №1-17.4/7146/20 від 25 червня 2020 року (а.с.60-61) вбачається, що станом на 8 травня 2020 року на рахунках відповідача зберігались грошові кошти в розмірі 2424489 грн. 93 коп., 14706 доларів США 46 центів, 6017373 євро 31 цент, 1630 фунтів стерлінгів, 83 пенсів.
Разом з тим, як вірно вважав суд, всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України представник відповідача ОСОБА_3 не подав жодного беззаперечного доказу на підтвердження того, що вказаних грошових коштів було недостатньо для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги. Ці обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення ДП «Украерорух» від виконання обов'язку по виплаті позивачу матеріальної допомоги.
Відповідно до змісту протоколу №2 від 18 березня 2020 року (а.с.80-82) робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру було прийнято рішення про здійснення виплати лише заробітної плати працівникам, а також обов'язкових податків та зборів. Крім того, до п.6.25.2 колективного договору були внесені зміни (а.с.75-79), відповідно до яких в подальшому виплата матеріальної допомоги буде здійснюватись на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого буде погоджена з профспілковою організацією. Відповідно до такого договору виплата матеріальної допомоги мала надаватись за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору).
При цьому договір на виплату матеріальної допомоги міг бути підписаний лише до 1 липня 2020 року за умови відсутності судового спору між працівником та підприємством з цього питання. Проте, робоча група з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру не уповноважена приймати рішення, що фактично змінюють зміст колективного договору та прямо суперечать передбаченим в ньому гарантіям. Крім того, зміни до колективного договору вступили в дію 20 травня 2020 року, тоді як ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 8 травня 2020 року. Станом на день судового розгляду цивільної справи навіть закінчився строк, протягом якого позивач міг укласти договір на виплату матеріальної допомоги. Ці обставини переконливо свідчать про те, що ні рішення робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру від 18 березня 2020 року, ні зміни до колективного договору не поширюються на спірні правовідносини.
Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі №640/19162/16-ц (а.с.223-226), з її змісту вбачається, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, не передбачена нормами КЗпП України та не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені у ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці». Виплата зазначеної допомоги передбачена колективним договором і не є обов'язковою. Така виплата є альтернативною, яка здійснюється лише за наявності у підприємства фінансових можливостей (прибутку) за звітний період, в якому працівник звільнився. Виплата зазначеної допомоги відповідно до колективного договору не передбачена в день звільнення, тому дія ст.117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.
Проте, як вірно зазначив суд, речення «адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги», що міститься в п.6.25.2 колективного договору, навпаки свідчить про те, що виплата вказаної допомоги була не альтернативним правом, а виключно обов'язком ДП «Украерорух».
За п.14.1 колективного договору здійснення виплат, передбачених вказаним договором, залежить не від прибутку відповідача, а наявності у нього власних грошових коштів, яких було цілком достатньо для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги.
Також, ст.116 КЗпП України передбачає обов'язок підприємства, установи, організації здійснювати виплату не тільки заробітної плати, а взагалі всіх сум, що належать працівнику, без визначення їх вичерпного переліку. Проте, ні іншими нормами трудового законодавства, ні колективним договором не визначений інший строк виплати матеріальної допомоги, ніж день звільнення працівника з роботи.
Тому суд вірно вважав, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі №640/19162/16-ц (провадження №61-779св19) не поширюється на спірні правовідносини.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 мав цілком обґрунтовані та справедливі очікування на отримання матеріальної допомоги. Бездіяльність ДП «Украерорух», що полягала у відмові виплатити позивачу матеріальну допомогу, судом вірно розцінено, як свавільне втручання відповідача у право ОСОБА_1 на мирне володіння належними йому грошовими коштами, що гарантується ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, зі змісту висновку торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року (а.с.201-217) вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Починаючи від 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України був установлений карантин і були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом.
Згідно з рішенням РНБО України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», введеного в дію указом Президента України №87 від 13 березня 2020 року, були закриті пункти пропуску через державний кордон України для здійснення регулярного пасажирського сполучення. Зважаючи на виконання введеного органами державної влади України карантину, заборони виконання міжнародних польотів та польотів над територією України, вітчизняні авіакомпанії, які здійснювали пасажирські перевезення, тимчасово призупинили провадження своєї операційної діяльності. Аналогічна ситуація склалась і на ринках авіаційних перевезень країн Європи та світу в частині введення обмежень щодо пересування громадян та відповідної зупинки більшості польотів авіакомпаній (окрім поодиноких евакуаційних рейсів). Як наслідок даної ситуації та введених заходів, падіння трафіку у повітряному просторі України протягом другої половини березня - травня 2020 року склало приблизно -95% з негативними піками аж до -98%. Авіаційна, і зокрема, аеронавігаційна галузь України та світу переживає безпрецедентну системну кризу, яка викликана падінням обсягів повітряного руху на 90%. Прогнозовані строки повернення до докризових рівнів 2019 року коливаються від двох до трьох років. Тому торгово-промислова палата України підтвердила, що починаючи від 16 березня 2020 року наведені вище обставини утруднювали виконання ДП «Украерорух» зобов'язань, передбачених колективним договором.
Аналіз висновку торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року, як вірно вважав суд першої інстанції, переконливо свідчить про відсутність вини ДП «Украерорух» в затримці проведення розрахунку з позивачем. Зокрема, наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №197 від 16 березня 2020 року (а.с.83) на підприємстві був встановлений простій від 18 березня 2020 року до 31 травня 2020 року. Іншим наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №410 від 27 травня 2020 року (а.с.85-86) простій на підприємстві був продовжений від 01 червня 2020 року до 15 липня 2020 року.
Крім того, наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №245 від 10 квітня 2020 року (а.с.194) на підприємстві навіть був введений режим неповного робочого часу починаючи від 10 липня 2020 року. Іншим наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №1041 від 28 жовтня 2020 року (а.с.197) режим неповного робочого часу був продовжений на 2021 рік.
З огляду на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №359/3889/18 (провадження №61-6951св19), суд прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав необхідним стягнути з відповідача матеріальну допомогу та відмовив в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: