Єдиний унікальний номер справи 664/882/17
Номер провадження 11-кп/819/530/21 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч. 3 ст. 408 КК України Доповідач: ОСОБА_2
19 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Секретаря ОСОБА_5
З участю прокурора ОСОБА_6
Обвинуваченого ОСОБА_7
Захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні Херсонського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №42016230270000026 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2021 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новооріхівка Лубенського району Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України,
Ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2021 року задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, терміном до 14 червня 2021 року. У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відмовлено.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначила про недоведеність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки обвинувачений не має наміру ухилятися від органів досудового розслідування та суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення, впливати на свідків, знищувати, переховувати чи спотворити будь-які речі, документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
ОСОБА_7 має постійне місце проживання, являється учасником бойових дій у зоні АТО, має на утримання матір похилого віку, а тому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту буде гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та зможе повною мірою запобігти ризику переховування, оскільки даний вид запобіжного заходу також пов'язаний з обмеженням вільного переміщення.
Заслухавши суддю - доповідача, захисника, обвинуваченого, прокурора, в судових дебатах сторони залишилися на своїх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів виділеного провадження на розгляді Цюрупинського районного суду Херсонської області перебувають матеріали кримінального провадження №42016230270000026 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України.
16 квітня 2021 року в судовому засіданні прокурор в кримінальному провадженні звернуся до суду із клопотанням, в якому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Своє клопотання прокурор обґрунтовував тим, що причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, при цьому наявні ризики того, що обвинувачений з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Розглянувши вказане клопотання, суд першої інстанції погодився із доводами клопотання прокурора та прийшов до висновку про наявність правових підстав для продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Перевіривши оскаржуване судове рішення у відповідності із доводами апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст.408 КК України. При цьому, під час розгляду клопотання прокурора, судом перевірено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_7 вказаного кримінального правопорушення. Згідно змісту апеляційної скарги, вказане питання стороною захисту не ставиться під сумнів.
Що стосується питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, то як вірно зазначив суд першої інстанції вказані ризики на даний час є реальними та не зменшилися. При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом надано ретельну оцінку питанню існування кожного заявленого стороною обвинувачення ризику, а доводи апеляційної скарги захисника, які це заперечують, являються безґрунтовними.
Перевіряючи наведені висновки, суд апеляційної інстанції виходить із практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. При цьому у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, свідків. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
При цьому прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: "Смирнова проти Росії" "Пірузян проти Вірменії", "Тирон проти Румунії").
Характер інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, зокрема дезертирства, тобто самовільного залишення місця служби з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вказує на підвищену суспільну небезпеку скоєного.
Враховуючи характер інкримінованого обвинуваченому злочину, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а саме до десяти років позбавлення волі, з огляду також на дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, інкримінований злочин вчинив під час іспитового строку, знаходився у розшуку, під час перебування у розшуку вчинив новий злочин, передбачений ч.1 ст.296 КК України, офіційно не працевлаштований, постійне джерело доходів відсутнє, міцних соціальних зв'язків не має, враховуючи також стадію розгляду кримінального провадження, наявні достатні підстави вважати, що у разі не продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, перебуваючи на свободі, він може вчинити активні дії щодо переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, що виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні і наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту, як на тому наполягає в апеляційній скарзі захисник.
Таким чином, твердження захисника про недоведеність існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, є безпідставними, та такими, що спростовуються відомостями наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, являються голослівними та спростовуються матеріалами провадження.
Що стосується посилання апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, являється учасником бойових дій у зоні АТО, має на утримання матір похилого віку, то колегія суддів хоча і враховує дані відомості, проте, з огляду на характер, вид та обставини вчинення злочину, в якому підозрюється ОСОБА_7 , відомості про його особу, вказані обставини, не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які давали б можливість застосувати до останнього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Посилання апеляційної скарги захисника про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, є необґрунтованим та зводяться до іншої, суб'єктивної, оцінки апелянтом обставин, встановлених судом.
Апеляційна скарга не містить об'єктивних доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Під час вивчення матеріалів провадження будь-яких фактів порушення конституційних прав обвинуваченого на свободу та особисту недоторканість, колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2021 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційній інстанції не підлягає.
Головуючий: (підпис) ОСОБА_2
Судді: (підпис) ОСОБА_3
(підпис) ОСОБА_4