Дата документу 20.05.2021 Справа № 310/243/21
Єдиний унікальний №310/243/21 Головуючий у 1 інстанції: Морока С.М.
Провадження № 22-ц/807/1560/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«20» травня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суддя Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року у справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання,
Суддею Бердянського міськрайонного суду Запорізької області видано судовий наказ від 12 лютого 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року в сумі 23244,73 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 227 грн.
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, в якій просив скасувати судовий наказ Бердянського міськрайонного суду Запорізької області №310/243/21, 2-н/310/101/21 про стягнення з нього заборгованості за ненадані послуги централізованого опалення за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року в сумі 23244,73 грн. на користь ПрАТ «Бердянське підприємство теплових мереж», звільнити його від сплати судового збору на підставі ст. 33 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судовий наказ оскаржується ним як споживачем, ключовою обставиною при розгляді питання про звільнення від сплати судового збору є наявність статусу споживача, а не процесуальний статус, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повертаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано документ, що підтверджує сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Процесуальні питання видачі судового наказу та його скасування врегульовано ст.ст. 160-173 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що регулюють наказне провадження у цивільних справах.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Статтею 170 ЦПК України передбачено форму і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 170 ЦПК України до заяви про скасування судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Тобто, одночасно з заявою про скасування судового наказу подається квитанція або інший платіжний документ, який підтверджує сплату судового збору.
Отже, додати документ, що підтверджує сплату судового збору або документ, який дає підстави на звільнення від його сплати відповідно до закону, є обов'язком особи, яка подає заяву про скасування судового наказу.
Підпунктом 4-2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто на час подання відповідної заяви мав бути сплачений судовий збір у розмірі 113,50 грн.
За приписами ч. 6 ст. 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
Отже, чинним цивільним процесуальним законом не передбачено можливості залишення заяви про скасування судового наказу без руху для усунення її недоліків.
Матеріалами справи підтверджено, що судовим наказом Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року в сумі 23244,73 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 227 грн.
Звертаючись до суду із заявою про скасування судового наказу, ОСОБА_1 не надав документ, що підтверджує сплату судового збору.
Встановивши, що заява ОСОБА_1 про скасування судового наказу неналежно оформлена, оскільки до неї не додано документу, що підтверджує сплату судового збору, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення без розгляду заяви про скасування судового наказу заявнику відповідно до ч. 6 ст. 170 ЦПК України.
Посилання ОСОБА_1 на положення ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу для звільнення від сплати судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів'споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Частиною 3 ст. 19 ЦПК України встановлено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Частиною 2 ст. 42 ЦПК України передбачено, що при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Системне тлумачення зазначених вище норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що пільги, передбачені ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», не поширюються на боржників у спорах, які вирішуються у порядку наказного провадження.
Отже, ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи несплату ОСОБА_1 судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу, висновок суду першої інстанції про те, що його заява подана з порушенням вимог ст. 170 ЦПК України, у зв'язку з чим підлягає поверненню без розгляду, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
При цьому, повернення без розгляду заяви про скасування судового наказу не є порушенням права особи на захист і справедливий суд та не може вважатися обмеженням права доступу до правосуддя, оскільки не позбавляє боржника права на повторне звернення до суду із заявою, яка оформлена відповідно до вимог ст. 170 ЦПК України, зокрема, до якої додано докази сплати судового збору.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу суддя Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 травня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова