Справа № 127/10082/19
Провадження № 22-ц/801/613/2021
Категорія: 56
Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.
Доповідач:Сало Т. Б.
18 травня 2021 рокуСправа № 127/10082/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Медвецького С.К., секретар Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2020 року, ухвалене суддею Германом О.С. в смт Теплик, повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2020 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення авансу,
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 10 000 доларів США.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.11.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла домовленість про те, що позивач надає відповідачу, який діяв по усному дорученню засновника ТОВ «Земун Полеплюс» ОСОБА_3 , завдаток, як авансовий платіж, в розмірі 10 000 доларів США, за купівлю корпоративних прав товариства.
На підтвердження передачі грошей відповідач в присутності двох свідків 14.11.2013 написав власноручно розписку, що він отримав за продаж корпоративних прав ТОВ «Земун Поле плюс» завдаток в розмірі 10 000 доларів США, цілковита ж вартість становить 40 000 доларів США. Вищевказаною розпискою не встановлена дата до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу корпоративних прав, а тому позивач вважає, що попередній договір не був укладений сторонами, оскільки термін виконання зобов'язання є суттєвою умовою договору.
Відповідач свої зобов'язання не виконав і корпоративні права на ТОВ «Земун Поле плюс» не були продані позивачу, завдаток у розмірі 10 000 доларів США не був повернутий відповідачем позивачу.
Позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення завдатку від 10.04.2019, але станом на момент подачі позову відповідач не виконав зобов'язання, завдаток в розмірі 10 000 доларів США не повернув.
Після отримання коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 протягом восьми днів відбувся продаж корпоративних прав ТОВ «Земун Поле плюс», а саме ОСОБА_3 продала корпоративні права на підприємство ОСОБА_4 , який з 22.11.2013 став засновником та керівником товариства, тобто продаж корпоративних прав здійснено не позивачу, а іншій особі.
Позивач вважає, що завдаток в розмірі 10 000 доларів США, який був переданий ним відповідачу згідно розписки від 14.11.2013 є авансом, який підлягає поверненню позивачу у зв'язку із не укладенням договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Земун Поле плюс».
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що правовідносини виникли між позивачем та за засновником ТОВ «Земун Поле Плюс» - ОСОБА_3 , що підтверджується постановою Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року, ухваленою у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, і відповідно до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає; позивачем попущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що отримані відповідачем кошти в силу ст. 570 ЦК України є авансом, так як договір між позивачем та відповідачем не укладався, а тому підлягають поверненню.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14.11.2013 ОСОБА_1 написав розписку наступного змісту: « Я, ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 суму грошей 10 000 $ (десять тисяч доларів США) завдатком за корпоративні права ТОВ «Земун Поле Плюс» цілковита вартість якого становить 40 000 (сорок тисяч доларів США). Кошти взято за дорученням засновника ТОВ «Земун Поле Плюс» ОСОБА_3 . Кошти отримані в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » (а.с.8).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не заперечувався факт отримання від позивача грошових коштів в тому розмірі, який зазначений в розписці, а також те, що кошти ним були взяті для придбання корпоративних прав ТОВ «Земун Поле Плюс».
Такі твердження суду першої інстанції не заперечувались з боку апелянта і в суді апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Вказаний висновок судів узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12.
У даній справі із змісту вищезгаданої розписки вбачається, що відповідач отримав кошти за придбання позивачем в майбутньому корпоративних прав товариства, отже сторони домовилися укласти такі договори в майбутньому.
Однак, відповідний договір купівлі-продажу з позивачем укладений не був, отже, відповідач порушив домовленості і не виконав своє зобов'язання.
Тому платіж, який був сплачений позивачем в рахунок виконання договору повинен бути повернутий в тому розмірі, в якому він надавався.
Апелянт наголошує на тому, що він отримував кошти за придбання корпоративних прав товариства за дорученням власника товариства, тобто діяв як представник (чи посередник), однак, жодного доказу того, що власник товариства доручала йому вчиняти від її імені якісь дії, зокрема, укладати договори чи отримувати завдаток, в матеріалах справи не має. На відсутність у відповідача повноважень на отримання коштів від позивача наголошувала в своїх поясненнях ОСОБА_3 .
Проаналізувавши обставини, які скались, можна зробити висновок, що відповідач зобов'язувався продати позивачу корпоративні права товариства, однак, не зробив цього.
Позиція апелянта про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі встановлено, що правовідносини існували між позивачем та ОСОБА_3 , яка була власником корпоративних прав товариства на момент отримання відповідачем коштів, є помилковою, та відхиляється судом з наступних причин.
ОСОБА_7 в липні 2016 року звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17.01.2019 в цивільній справі №127/15714/16-ц заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2017, яким позов був задоволений, скасовано, і у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовлено (а.с.5-8, 10-11).
У згаданій цивільній справі апеляційний суд, дослідивши розписку, вказав, що встановлені обставини свідчать про те, що за змістом розписки правовідносини виникли між позивачем та засновником товариства, тобто апеляційний суд спочатку встановив обставини, а потім зробив правову оцінку цим обставинам.
Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
У даному випадку, на думку колегії суддів, за змістом розписки, правовідносини склалися між позивачем, який надав кошти, та відповідачем, який їх отримав, за укладення в майбутньому договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Що стосується вимоги апелянта про застосування строків позовної давності, то вона не підлягає до задоволення.
Встановлено, що ОСОБА_1 , отримавши копію позовної заяви, подав відзив на позовну заяву (а.с.55) у якому заперечував проти задоволення позову з тих самих, що і в апеляційній скарзі, мотивів. Про застосування строків позовної давності заявлено не було. Рішення у справі ухвалювалось судом без участі відповідача.
Заява про застосування строків позовної давності подана ОСОБА_1 після відкриття апеляційного провадження (надійшла до суду через канцелярію).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Твердження апелянта, що розгляд справи відбувся без відповідачів, а отже повинно бути ухвалене заочне рішення, суперечить вимогам ЦПК України, адже відповідно до ст. 280 цього Кодексу, однією із обов'язкових умов, за яких суд може ухвалити заочне рішення є та, що відповідач не подав відзиву. В даному випадку відповідачем відзив на позов був наданий, а відтак, підстав для ухвалення заочного рішення не було.
Те, що відповідач, який був особисто і через свого представника повідомлений про дату та час судового засідання, не приймав в участі в судовому засіданні в день ухвалення рішення, не надає останньому право робити заяву про застосування строків позовної давності після відкриття апеляційного провадження, адже відповідач знехтував своїм правом на участь у судових засіданнях в суді першої інстанції (постанова ВП ВС у справі №200/11343/14-ц від 17.04.2018).
Підсумовуючи все вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має, адже суд ухвалив його на підставі правильно встановлених обставин та правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2020 року - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 травня 2021 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
С.К. Медвецький