Справа № 750/10324/20
Провадження № 2/750/197/21
13 травня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Левченко А.С.,
за участю представників позивача - Іванова В.В., Шмая І.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Лєскова В.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
12 листопада 2020 року Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому, згідно уточненої позовної заяви від 03.02.2021, просить стягнути заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01 жовтня 2017 року до 31 липня 2020 року в сумі 8054 грн. 69 коп.; три відсотки річних у сумі 399 грн. 09 коп. та втрати від інфляційних процесів у сумі 614 грн. 81 коп.
Обгрунтовано позов тим, що Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності. Відповідачі є споживачами послуг, які надавалися позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, у порушення вимог чинного законодавства відповідачі не здійснювали оплату за надані позивачем послуги з опалення місць загального користування, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка ними в добровільному порядку не погашена.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.
Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, вона не є власником квартири АДРЕСА_2 і жодних договорів з позивачем не укладала. Договір про надання послуг з централізованого опалення та водонагрівання від 2006 року по вказаній квартирі, який є чинним до цього часу, укладений між ВАТ «Облтеплокомуненерго», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як споживачем та власником цієї квартири.
Крім того, разом з відзивом на позовну заяву відповідач подала до суду заяву про застосування строку позовної давності.
За клопотанням представника позивача від 23.12.2020 до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 , який теж подав відзив на позовну заяву.
У своїх відзивах як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 зазначили, що нарахування заборгованості є безпідставним і незаконним, оскільки послуги з централізованого опалення місць загального користування взагалі не надавались з 20 лютого 2016 року, про що мешканцями будинку неодноразово складалися акти та звернення, так як батареї у під'їзді не працюють. На неодноразові виклики та обізнаність позивача з існуючою проблемою з опалення місць загального користування, останній акти не підписує, належних заходів по усуненню неполадок не вживає. Відповідачі зазначають, що в їх квартирі встановлено індивідуальне автономне опалення, відключення від системи теплопостачання проведено у встановлений законом спосіб, а тому підстав для оплати витрат на опалення МЗК немає, враховуючи ще й те, що такі послуги позивачем не надавалися у зазначений в позові період. Також відповідачі послалися на практику Верховного Суду у справі №751/1939/17, де постановою від 13.09.2019 було встановлено неправомірність нарахування плати за опалення місць загального користування у період з лютого 2014 року по жовтень 2016 року та на практику місцевих судів, адже їх квартира обладнана системою індивідуального опалення, а відтак, не підлягає окремому обліку вартість теплової енергії за опалення місць загального користування.
Представник позивача подав відповіді на відзиви відповідачів, в яких зазначив, що відповідно до п. 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Крім того, частиною шостою ст. 10 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» також передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення розподіляються також на власників приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення.
Також представник позивача послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18, де зазначено, що співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно до займаної площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Крім того, у відповідях на відзиви представник позивача зазначив, що ОСОБА_3 є членом сім'ї власника, а тому відповідно до ст.ст. 64, 160 ЖК України, несе солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору найму.
Також, представник позивача заперечував проти заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, так як він не пропущений.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 , його представник та представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти задоволенні позовних вимог, з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву.
Також представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лєсков В.О. у судовому засіданні зазначив, що за послуги з централізованого опалення місць загального користування повинні платити мешканці квартир, в яких не встановлено автономні системи теплопостачання.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності, в тому числі і за адресою:
АДРЕСА_3 підключений до об'єднаної системи централізованого опалення та обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії (будинковим лічильником).
Відповідно до копії свідоцтва про права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 09.03.2006, власником квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 (а.с. 35).
Згідно з відомостями Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області в даній квартирі з 19 квітня 2006 року зареєстрована ОСОБА_3 (а.с. 15).
В 2006 році між ВАТ «Облтеплокомуненерго», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як споживачем та власником, по вказаній квартирі було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та водонагрівання (а.с. 36-38).
Квартира АДРЕСА_2 обладнана автономною системою теплопостачання, що підтверджується копією акта про відключення від загальнобудинкової системи опалення від 22 листопада 2006 року (а.с. 39).
Позивачем зазначено, що відповідачі своєчасно і в повному обсязі не здійснювати плату за надані позивачем послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення місць загального користування за період з 01.10.2017 до 31.07.2020 у сумі 8054 грн. 69 коп., що підтверджується розрахунком (а.с. 110).
13 квітня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» заборгованості за послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.10.2017 по 31.01.2020 в сумі 7672 грн. 63 коп., втрати від інфляційних процесів в сумі 614 грн. 81 коп., 3% річних в сумі 399 грн. 09 коп.
Ухвалою Деснянського районного суду від 15 травня 2020 року вказаний судовий наказ скасовано (а.с. 7).
З наявних у справі доказів убачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).
У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п'ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов'язок щодо оплати отриманої теплової енергії.
Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).
Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.
Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача).
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Верховний Суд у своїй постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18 зазначив, що співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Судом встановлено, що квартира відповідачів обладнана автономною системою опалення.
У спірний період позивачем проводилися нарахування плати за місця загального користування відповідно до показників загальнобудинкового лічильника на підставі пункту 2.1.4 Методики № 359 за формулою 2.3 у спосіб, відображений позивачем у прикладі детального розрахунку по о/р НОМЕР_2 , відкритому на кв. АДРЕСА_2 за період з 01.10.2017 по 31.07.2020 (а.с. 144-145).
Посилання представників відповідачів на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі №751/1939/17 суд вважає неправильним тлумаченням судового рішення, адже судовими рішеннями у цій справі було встановлено порушення в діях ПАТ «Облтеплокомуненерго» при визначенні кількості теплової енергії на опалення місць загального користування на підставі пунктів 1.4, 2.2.1, 2.2.2 Методики, і констатовано, що підприємство - надавач послуг мало застосовувати пункт 2.1.4 Методики, у якому визначено, що у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на місцях загального користування витрати теплової енергії на опалення місць загального користування визначаються розрахунком за формулами, наведеними в пункті 2.1 Методики. Вказана обставина стала підставою для задоволення вимог споживачів про зобов'язання ПАТ «Облтеплокомуненерго» скасувати безпідставно нараховану заборгованість по оплаті теплової енергії за опалення місць загального користування згідно будинкового лічильника.
Разом з тим, судом встановлено, що нарахування плати за опалення місць загального користування по квартирі відповідачів у опалювальні сезони у період з 01.10.2017 по 31.07.2020 проводилося позивачем згідно пункту 2.1.4 Методики, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 (формула 2.3).
Відповідно пункту 28 Правил споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Порядок визначення витрат теплової енергії на опалення МЗК у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами встановлений Методикою розрахунку кількості теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359
Згідно пункту 1.4 Методики кількість теплової енергії на опалення МЗК окремо не визначається, а входить до загальної кількості теплової енергії, виставленої для плати за опалення у разі, якщо в багатоквартирному будинку незалежно від наявності або відсутності загальнобудинкового обліку теплової енергії відсутні суб'єкти господарювання, помешкання з індивідуальним опаленням, усі житлові квартири не обладнані приладами обліку витрат теплової енергії на опалення.
Пунктом 2.1.4 Методики передбачено, що у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на МЗК витрати теплової енергії на опалення МЗК визначаються розрахунком як сума кількості теплової енергії на опалення окремого приміщення МЗК та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.
АТ «Облтеплокомуненерго», визначаючи відповідачам кількість теплової енергії на опалення МЗК за зазначений у позові період та розраховуючи розмір оплати, керувалось пунктами 10, 12 Правил та пунктом 2.1.4. Методики, про що зазначалось представниками позивача і підтверджується письмовими доказами, зокрема, квитанціями АТ «Облтеплокомуненерго» по особовому рахунку відповідачів, довідкою про тарифи з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води для населення, прикладом детального розрахунку по особовому рахунку відповідачів.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що кількість теплової енергії місць загального користування необхідно визначати окремо кожному споживачу, оскільки витрати на опалення місць загального користування мають нести всі співвласники будинку.
Такого висновку дійшов також Верховний Суд у постанові №751/3545/5/17 від 13.11.2019 при розгляді справи щодо правомірності нарахування оплати за МЗК.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідачі посилаються на неправильність здійсненого позивачем розрахунку плати за опалення місць загального користування, проте своїх доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, відповідачі не надали.
Суд, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України роз'яснив відповідачам право клопотати про призначення у справі судової експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, проте такого клопотання заявлено не було.
Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачами наданих позивачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення.
Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, а пунктом 18 Правил № 630 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
З огляду на те, що між сторонами не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил № 630 термін внесення платежів, а тому з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежам.
Послуги, надані у жовтні 2017 року мали бути оплачені до 20 листопада 2017 року включно, позивач звернувся з позовом до суду 12 листопада 2020 року, а тому позивачем не пропущено встановлений законом строк позовної давності.
Також доводи відповідачів про те, що позовна заява підписана не уповноваженою особою не мають юридичного значення, адже в судовому засіданні приймали участь два представника позивача та підтримали позов.
За таких обставин, оскільки споживачем порушено зобов'язання щодо обов'язкової оплати в установлені строки наданих позивачем послуг, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що до спільного майна багатоквартирного будинку належать, зокрема, і приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Таким чином, враховуючи встановлений ст. 322 ЦК України обов'язок ОСОБА_1 як власника утримувати майно, що йому належить, нарахована позивачем заборгованість за послуги з централізованого опалення місць загального користування в сумі 8054 грн. 69 коп. підлягає стягненню з ОСОБА_1 , як із співвласника багатоквартирного будинку.
Крім того, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач має пільги (звільнений від сплати судового збору).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Реміснича, 55-б, м. Чернігів; ідентифікаційний код юридичної особи - 03357671) до ОСОБА_3 (відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ), ОСОБА_1 (відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2017 до 31.07.2020 у сумі 8054 грн. 69 коп. (вісім тисяч п'ятдесят чотири грн. 69 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» три відсотки річних у сумі 399 грн. 09 коп. (триста дев'яносто дев'ять грн. 09 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» втрати від інфляційних процесів у сумі 614 грн. 81 коп. (шістсот чотирнадцять грн. 81 коп.).
В частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» 2102 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20.05.2021.
Суддя