662/31/21
2/662/183/2021
19 травня 2021 року Новотроїцький районний суд
Херсонської області
в складі: головуючого судді - Решетова В.В.
секретар судового засідання - Сушко Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в смт. Новотроїцьке Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Айленд» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Айленд» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, обґрунтовуючи тим, що з 13.09.2017 року по 12.10.2020 року він працював в ТОВ «Айленд» на посаді тракториста - машиніста. Після звільнення з роботи підприємство заборгувало йому заробітну плату в сумі 20592,50 грн. Оскільки відповідач не провів розрахунок по заборгованості заробітної платі вдень звільнення, просив стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13.10.2020 року та по день фактичного розрахунку в сумі 50630,00 грн. та понесені ним судові витрати на оплату правничої допомоги у сумі 3000,00 грн.
Представник позивача адвокат Зайцев М.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Надалт пояснення в яких просили відмовити в задоволенні позову у зв'язку з виплатою підприємством суми заборгованості із заробітної плати.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Судом встановлено, що згідно запису № 45 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.05.1995 року, ОСОБА_1 12.10.2020 року звільнено із займаної посади з ТОВ «Айленд» на підставі на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, на підставі наказу №52- к від 12.10.2020 року.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Устатті 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суду не надано доказів того, що позивач в останній день звільнення, а саме 12.10.2020 року не працював, тому відповідно до статті 116 КЗпП України, підприємство повинно було провести в цей день остаточний розрахунок.
Суд зазначає, що дана стаття не вказує на обов'язок працівника у день звільнення звертатися до каси підприємства з вимогою про проведення розрахунку, а навпаки, ця стаття, покладає на роботодавця обов'язок провести відповідний розрахунок.
При вирішення питання про наявність заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем, суд враховує наявні в матеріалах справи докази.
Відповідно до довідки ТОВ «Айленд» від 15.02.2021 року №27/вих. заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2020 року по 12.10.2020 року складає 20592,59 грн. Станом на 15.02.2021р. заборгованість ОСОБА_1 підприємством виплачена в сумі 17682,76 грн., про що не заперечував представник позивача у судовому засіданні, що саме таку суму заборгованості заробітної плати сплатило підприємство позивачу, залишок складає 2909,83 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі не підлягає частковому задоволенню, так як заборгованість по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 підприємством ТОВ «Айленд» виплачена не повністю, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2909,83 грн. не плаченої заборгованості по заробітній платі.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.
Відповідно до роз'яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши їй трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 241-1 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Для визначення середнього заробітку, суд бере до уваги довідку ТОВ «Айленд» від 18.12.2020 року №204/вих., відповідно до якої середньоденний заробіток позивача складає суму 610,10 грн.
З урахування листів № 1133/0/206-19 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» та №3501-06/219 від 12.08.2020 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» кількість робочих днів позивача в 2020 році, з урахуванням святкових та вихідних днів, із розрахунку з 13.10.2020 року (з наступного дня після звільнення) по 19.05.2021 року (день ухвалення рішення) складає 149 днів, тому сума середнього заробітку за затримку розрахунку складає 90904,90 грн. з розрахунку 610,10 грн. (середньоденна заробітна плата) Х 149 (кількість днів затримки виплати заробітної плати).
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц, прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема, в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, суд враховує, що позивач звернувся до суду 11.01.2021 р., провадження у справі було відкрито 13.01.2021 р., розгляд справи тричі відкладався у зв'язку з неявкою сторін та необхідністю їх належного повідомлення про дату і час судового засідання. Суд звертає увагу, що тривалість розгляду справи залежить від низки чинників, зокрема, від складності справи, процесуальної поведінки сторін, тому суд вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати не має безпосередньо залежати від тривалості розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності щодо визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку, оскільки сума середнього заробітку в розмірі 90904,90 грн., на думку суду, носить надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі 20000,00грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, виходячи з наданих суду письмових доказів, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 20000,00грн.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу при оформлені позову до суду, суд встановив наступне.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція Верховного Суду, викладена у справі № 826/1216/16).
Позивачем зазначено, що ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., на підтвердження надано квитанцію від 25.11.2020 року № 78 про сплату позивачем 3000,00 грн., угоду про надання правової допомоги від 25.12.2020 року та заяву з переліком проведених робіт адвокатом Зайцевим М.П.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення витрат на оплату правничої допомоги у сумі 3000,00 грн. підлягають задоволенню повністю, так як заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Позивач у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовийзбір у сумі 840,80 грн. за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237-1, 264, 430 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268, 280- ЦПК України, суд -
Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальністю «Айленд» (ЄДРПОУ 32647276), адреса розташування с. Сивашівка, вул. Поштова, 62, Новотроїцький район, Херсонська область на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 2909,83 (дві тисячі дев'ятсот дев'ять) грн. 83 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 20000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. та 3000,00 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату правничої допомоги.
Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальністю «Айленд» (ЄДРПОУ 32647276), адреса розташування с. Сивашівка, вул. Поштова, 62, Новотроїцький район, Херсонська область на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Решетов