ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 травня 2021 року м. Київ № 640/24346/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
провизнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника (в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці померлого чоловіка);
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києва з 02.08.2020 перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника (в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці померлого чоловіка).
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що він не працює, є пенсіонером, отримує пенсію за віком та повністю перебував на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання, як суддя у відставці.
Через смерть чоловіка позивача, ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника (в розмірі 50% щомісячного грошового утримання судді у відставці, які отримував ОСОБА_2 ), у задоволені якої відповідачем було відмовлено.
Позивач вважає, що щомісячне довічне грошове утримання, яке було призначене померлому чоловікові, являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, що виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Окрім цього, ОСОБА_1 стверджує, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
Водночас, пенсія також є регулярною щомісячною грошовою виплатою, яка призначається у визначеному державою порядку, як захід матеріального забезпечення у зв'язку із настанням певних обставин, зокрема, досягненням особою пенсійного віку, настанням інвалідності, смерті годувальника, а відтак мають однакову правову природу, оскільки у спірних правовідносинах померлий годувальник вважався пенсіонером та отримував пенсійне забезпечення від держави.
Таким чином ОСОБА_1 вважає, що вона, будучи непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку та отримує пенсію, відповідно до Закону, враховуючи низький рівень пенсії та факт перебування її на повному утриманні померлого чоловіка, має законне право на перехід з 02.08.2020 року на пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50% пенсії (щомісячного грошового утримання) померлого годувальника (чоловіка).
Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
21 січня 2021 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
Відзив обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У той же час, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
При цьому, як зазначає відповідач, довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, вказаним Законом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Таким чином, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
А тому, на думку відповідача, призначення пенсії в разі втрати годувальника Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено, що в свою чергу свідчить про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві правомірно відмовлено позивачу у переведенні на пенсію но втраті годувальника відповідно зазначеного Закону.
03 лютого 2021 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надано до суду копію пенсійної справи позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 1975 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 отримував довічне грошове утримання судді у відставці.
4 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Листом №2600-0306-8/129045 від 14.09.2020 року відповідач відмовив ОСОБА_1 в задоволенні такої заяви.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом та поновленням своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, як встановлено судом, чоловік позивача не отримував.
В той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У той же час, нормами закону України «Про судоустрій і статус суддів», на який посилалася в своїй заяві від 04.09.2020 року позивач, не врегульовано питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів у відставці у випадку втрати годувальника.
Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ч.1 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII від 02.06.2016 року судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, статтею 46 Основного Закону за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства.
З цього приводу суд зазначає, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаними актом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 236/3193/16-а, від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі № 592/7939/16-а, від 19 березня 2021 року у справі №318/2128/15-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у ході розгляду справи відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, та судом встановлено, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порушень прав позивача не допускав, що свідчить про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко