20 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/2241/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доТериторіального управління Державної судової адміністрації в Чернігівській області
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА України у Чернігівській області), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року включно (за винятком днів щорічної відпустки) та за час перебування у соціальній додатковій відпустці, як матері, що має двох дітей до 15 років, терміном 10 календарних днів за 2021 рік з 11 січня 2021 року по 20 січня 2021 року включно із застуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року включно (за винятком днів щорічної відпустки), шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в розмірі 198 318 (сто дев'яносто вісім тисяч триста вісімнадцять) гри 78 коп., з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за час перебування у соціальній додатковій відпустці, як матері, що має двох дітей до 15 років, терміном 10 календарних днів за 2021 рік з 11 січня 2021 року по 20 січня 2021 року включно шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди, з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.
Позов мотивовано тим, що в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди з обмеженням її розміру. Зазначене підтверджено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020. При цьому позивач зауважила, що в період з 11 січня 2021 року по 20 січня 2021 року включно перебувала в додатковій відпустці як матір, що має двох дітей віком до 15 років, терміном 10 календарних днів за 2021 рік. Однак виплати при розрахунку середнього заробітку бралися з урахуванням обмежень заробітної плати за період квітня-серпня 2020 року, про які зазначено у позовній заяві.
Ухвалою судді від 22.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ТУ ДСА України у Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та зазначило, що територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Крім того, вважає, що оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020, останнє не поширюється на спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, враховуючи таке.
Судом встановлено і відповідачем не заперечується, що позивач працює на посаді судді Талалаївського районного суду Чернігівської області.
За період, з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки), суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листом за 2020 рік ТУ ДСА України у Чернігівській області, наявного в матеріалах справи (а.с.15).
Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, визначеної статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Визначаючись щодо вказаного питання суд враховує, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06. 2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом №1402-VIII, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно законом про судоустрій.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».
Як встановлено із наданого відповідачем розрахункового листа за 2020 рік про виплату позивачу суддівської винагороди, суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Отже обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Більш того суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини 2 статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
Суд зазначає, що доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках бюджетного законодавства України та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, не спростовують висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами згідно Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, у спірний період, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тобто позивача у справі.
Отже оскаржувані дії, що вчинені відповідачем як розпорядником бюджетних коштів, є протиправними, оскільки порушують норми частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII.
Щодо аргументу відповідача про те, що при виплаті позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами згідно Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ) не порушено вимог статті 135 Закону №1402-VIII, адже враховано усі елементи винагороди, то суд оцінює їх критично, оскільки безспірним є той факт, що застосоване обмеження призвело до істотного зменшення суддівської винагороди позивача, яку він отримував до 18.04.2020.
Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, є неприйнятними, оскільки ці рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.
Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є безпідставними, оскільки метою прийняття рішення №22 від 24.04.2020 була не «легітимізація» встановленого Законом №553-ІХ обмеження суддівської винагороди, а реагування на факт набрання чинності Закону №553-ІХ, окремі положення якого, на думку органу суддівського самоврядування, є неконституційним (абзац 4 рішення), для того аби надавши роз'яснення, уникнути спірних питань у його застосуванні.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами внесеними Законом №553-ІХ), відповідач вчинив протиправні дії, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, (за винятком днів відпустки), шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 198318,78 грн, то така підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період, з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки), з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами внесеними Законом №553-ІХ).
Крім того суд зауважує, що чинність норм Закону №553-ІХ, які встановлювали обмеження суддівської винагороди, не може виправдовувати правомірність дій відповідача щодо нарахування суддівської винагороди в обмеженому виді, адже як зазначалося, відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу повинен керуватися нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ.
При цьому Конституційний Суд України в пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, Рішенням від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за час перебування у соціальній додатковій відпустці, як матері, що має двох дітей до 15 років, терміном 10 календарних днів за 2021 рік з 11 січня 2021 року по 20 січня 2021 року включно шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди, з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів, суд зазначає таке.
Згідно з наказом від 05.01.2021 №1 в.о. голови Талалаївського районного суду позивачеві надано додаткову відпустку як матері, що має двох дітей віком до 15 років, терміном 10 календарних днів за 2021 рік з 11 січня 2021 року по 20 січня 2021 року включно.
При цьому виплати при розрахунку середнього заробітку за останні 12 місяців, на думку позивача, бралися з урахуванням обмежень заробітної плати за період квітня-серпня 2020 року, про які зазначено вище у позовній заяві.
Тобто позивач вважає, що фактично отримала заробітну плату за час соціальної додаткової відпустки у меншому розмірі, ніж мала б отримати за умови правильного застосування відповідачем вимог законодавства, зокрема статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при здійсненні нарахування та виплати мені суддівської винагороди у квітні - серпні 2020 року.
На підтвердження вказаного факту позивач покликається на суму виплат за додаткову відпуску 10 днів в розмірі 25 798, 3 грн та за 5 днів щорічної основної відпустки в розмірі 24 892, 10 грн, що є майже однаковими при різній кількості днів відпустки. Вказане є підтвердженням розрахунку розміру додаткової відпустки з урахуванням обмеження десятикратним розміром мінімальної заробітної плати (а.с. 21).
З листа ТУ ДСУ в Чернігівській області від 25.02.2021 № 03-32/487/21-вих вбачається, що додаткова відпустка як матері, що має двох дітей до 15 років є соціальною, не відноситься до категорії щорічної основної відпустки, а тому при визначенні середньомісячної заробітної плати, згідно з вимогами ст. ст. 19, 21 Закону України «Про відпустки», нарахування відпускних за час перебування у відпустці здійснювалося виходячи з фактичних виплат за останні 12 місяців, що передують місяцю надання відпустки, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (а.с. 13).
З наданого відповідачем розрахункового листка вбачається, що виплата за відпустку позивачу як матері, що має двох дітей віком до 15 років проведено в розмірі 25 798,30 грн (а.с. 21).
Як вже було зазначено вище, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);
відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Аналіз вказаного законодавства дає підстави для висновку, що додаткова відпустка жінці, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, що встановлена статтею 19 Закону України «Про відпустки» відноситься до категорії соціальних відпусток, що встановлено в абз. 4 пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки». Обчислення середнього заробітку для обрахунку соціальної відпустки проводиться на підставі п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, з урахуванням фактичного заробітку працівника за останні перед наданням відпустки 12 місяців що передують події.
Станом на момент проведення обрахунку соціальної відпустки судове рішення, яким було б встановлене протиправне обмеження суддівської винагороди позивача на час надання зазначеної відпустки було відсутнє, фактичного перерахунку та виплати такої винагороди за спірний період проведено не було, як і не було здійснено всіх передбачених відрахувань податків і зборів до бюджету, а тому розмір соціальної відпустки відповідачем (на час її надання) було обраховано вірно.
При цьому, суд звертає увагу, що зазначене не позбавляє права позивача на звернення до суду щодо проведення перерахунку розміру суми соціальної відпустки в майбутньому.
Водночас щорічна основна відпустка судді виплачується відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, відповідно до ч. 2 ст. 135 означеного Закону суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Таким чином, розмір щорічної відпустки за 5 днів січня 2021 року для позивача повинен складатися з посадового окладу + вислуги років, що ділиться на кількість робочих днів та множиться на кількість днів відпустки, тобто 63060,00 грн+31530,00 грн/19 робочих днів в січні 2021 року*5 днів щорічної відпустки = 24892,10 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір виплат за 5 днів щорічної відпустки позивачеві в січні 2021 року виплачено в межах чинного законодавства.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, (за винятком днів відпустки), із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, (за винятком днів відпустки), шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в розмірі 198 318,78 грн, з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернігівській області, вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412.
Дата складення повного рішення суду - 20.05.2021.
Суддя Ю. О. Скалозуб