20 травня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/716/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- визнати протиправним та скасувати рішення 86 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 08.12.2020 р. №2532;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду (далі - відповідач) надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , між земельними ділянками кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що звернувся із заявою до департаменту містобудівного комплексу за земельних відносин Чернівецької міської ради, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою ( АДРЕСА_1 , кадастрові номера 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015. До заяви, крім документів, що посвідчують особу та його статус учасника бойових дій, додано викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки та викопіювання з Публічної кадастрової карти з бажаним місцем розташування. Звертав увагу суду на те, що на неодноразові запити позивача повідомлено, що матеріали направлені на розгляд до Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради.
Через 7 місяців після подання заяви, 08.12.2020 року Чернівецька міська рада рішенням 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання за №2532 відмовила останньому, як учаснику бойових дій, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки на підставі Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06.11.2018 року №1505, зі змінами від 08.11.2019 р. №1963 та протоколу засідання Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344).
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,05 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначив, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
26.02.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
15.03.2021 р. відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне. Рішенням Чернівецької міської ради від 24.03.2015 р. затверджено Положення про Координаційний центр з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради. Рішенням Чернівецької міської ради VI скликання від 06.11.2018р. №1505 затверджено Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. У відповідності до протоколу №19 від 25.06.2020 р. Кординаційний центр вирішив відмовити позивачу у виділенні земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка не знаходиться в межах 500 метрів від місця реєстрації заявника. Враховуючи зазначене, прийняття міською радою рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва є несправедливим по відношенню до всіх інших учасників АТО, які дотримуються спільно прийнятих рішень та отримають земельні ділянки у визначених масивах. У зв'язку з вищезазначеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15.08.2016 року, посвідчення безтермінове (а.с.13).
29.05.2020 р. позивач звернувся з заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва, яка розташована поряд з вулицею Винниченка кадастрові номера 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015 разом з графічними матеріалами (а.с. 14-16).
08.12.2020 рішенням 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання за №2532 відмовлено позивачеві як учаснику бойових дій, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,05 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 , кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015 на підставі Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м.Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06.11.2018 року №1505, та протоколу засідання координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344). (а.с. 17)
Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно ч.ч. 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом г статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Вирішуючи даний спір, слід звернути увагу на те, що ухвалення рішення суб'єктом владних повноважень є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У призмі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Проаналізувавши вищенаведене, слід дійти до висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №545/808/17 та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує при виборі та застосування норм права.
Варто зазначити, що ЗК України в даних правовідносинах є спеціальним законом і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу, оскільки повноваження суб'єкта владних повноважень, як зазначалось вище визначаються нормами статті 122 ЗК України. При цьому, Земельний Кодекс України не визначає додатковий обсяг повноважень, прямо встановлених в ньому, або ж можливість власного встановлення таких обмежень, як то прийняття органом місцевого самоврядування підзаконних нормативних актів локальної дії, які не передбачені нормами ЗК України, в тому числі і Порядку розгляду звернень учасників АТО, чи іншої соціальної групи населення певної території.
Як вже зазначалося, 29.05.2020 року позивач звернувся до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,05 га за рахунок земель запасу міста.
Разом із заявою, як додатки, позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; копію посвідчення про статус учасника бойових дій, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з Публічної кадастрової карти).
Як вбачається з матеріалів справи, цільове призначення земельної ділянки, відносно якої подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях, що власне і не заперечувалось учасниками справи.
Судом встановлено, що однією з підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), є те, що отримання земельної ділянки повинно відбуватись в порядку черговості, та за згодою координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників АТО при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради.
На місцевому рівні, Чернівецькою міською радою в питаннях виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції прийнято рішення від 06.11.2018р. №1505, яким затверджено Порядок розгляду звернень учасників АТО, ООС на сході України та сімей загиблих учасників АТО щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях (надалі - Порядок).
Вказаний Порядок призначений для використання уповноваженими органами департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин та іншими суб'єктами при розгляді звернень пільгової категорії громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Правовою підставою відмови позивачеві щодо надання дозволу на розроблення проекту по відведенню земельної ділянки є вказаний Порядок. та протокол засідання Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344).
Відповідач обґрунтовуючи свої заперечення також зазначив, що прийнявши би рішення про надання земельної ділянки позивачу, вказане рішення було б несправедливим по відношенню до всіх інших учасників АТО. Окрім того, вказували що земельна ділянка знаходиться поза межами 500 метрів від місця реєстрації позивача.
Відповідно до пункту 1 Правил, департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради здійснюється окремий облік індивідуальних забудовників відповідно до дати реєстрації заяв учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради при підготовці проектів рішень враховував рекомендації координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради щодо першочерговості виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та операції Об'єднаних сил на сході України, які отримали поранення, мають інвалідність, мають бойові державні нагороди та членам сімей загиблих учасників антитерористичної операції.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу засідання координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції №49 вирішено, відмовити позивачу у виділенні земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку адресою по АДРЕСА_2 , між ділянками з кадастровими номерами 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015, оскільки вона не знаходиться в межах 500 метрів від місця реєстрації позивача.
Тобто, Чернівецька міська рада відмовляючи позивачу в задоволені заяви, керувалась висновком координаційної ради (протокол №49), як органу, який законодавчо не передбачений, як орган державної влади чи структурний підрозділ органу місцевого самоврядування, так само як і не наділений повноваженнями бути учасником земельних правовідносин "розглядати земельні питання", а тому суд відхиляє аргументи відповідача в цій частині.
Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Вільний вибір місця проживання в Україні гарантується статтею 33 Конституції України і закріплений Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України.
Згідно положень абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони бажають проживати чи перебувати.
Таким чином позивач, як громадянин України, наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де він хоче проживати і, здійснюючи такий вибір, має рівні права і свободи, що й мешканці цієї адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі, на отримання земельної ділянки у власність.
Положеннями абзацу 1 пункту 14 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надана пільга із першочергового відведення земельних ділянок в тому числі і для індивідуального житлового будівництва.
Згідно приписів пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно із підпунктом 2 пункту "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.
Тобто, певній категорії громадян держава надає та гарантує ряд пільг, серед яких є першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Обов'язок із забезпечення таких громадян земельними ділянками покладається державою, зокрема, на органи місцевого самоврядування - територіальні громади.
Відтак позивач, як учасник бойових дій, має першочергове право на відведення йому земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, в даному випадку земельної ділянки.
Також суд, відхиляє інші доводи відповідача, оскільки системний аналіз приписів статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Водночас слід зазначити, в оскаржуваному рішенні міської ради про відмову, Чернівецькою міською радою не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України. Аналіз вищенаведеного вказує на те, що відповідач у спірних правовідносинах прийняв рішення, яке є необґрунтованим, тобто прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та не розсудливе.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Пунктом 34 частини 1статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Таким чином, спірне рішення вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.
В той же час, як зазначалось вище, частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини 5 статті 46 Закон № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження, тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном "питання відведення земельних ділянок".
Отже, враховуючи те, що позивач звернувся з відповідним клопотанням 29.05.2020 р., а оскаржуване рішення винесено 08.12.2020 р., відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду клопотання позивача, що також не узгоджується з критерієм визначеним статтею 2 КАС України, в частині розумних строків розгляду клопотань.
Разом з тим, слід зазначити, що строк розгляду клопотання, є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими), утворюють структуру повноважень суб'єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов'язку є свідченням формального порушення реалізації повноважень, проте, повинно оцінюватися в межах причин і умов, які призвели до цього. Недотримання строку виконання обов'язку не означає припинення повноважень органу місцевого самоврядування і втрату ним правоможності на ухвалення будь-яких рішень, в тому числі й тих, які є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити також те, що позивач є учасником бойових дій та приймав участь в бойових діях в на сході України, що відповідачем при прийнятті спірного рішення теж не враховано.
Пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 вказаного Закону учасникам бойових дій (статті 5,6) надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Чернівецької міської ради, щодо надання ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , між земельними ділянками кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015, суд зазначає наступне.
Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
В даному випадку відсутнє втручання суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради з наступних підстав.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. - під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
В даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6-7 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не є втручанням суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 26.02.2019р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18.
При вирішенні вказаного спору, судом не перебираються властиві суб'єкту владних повноважень функції, а лише дається правова оцінка спірним правовідносинам і визначається належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України, який сприятиме повному захисту порушеного права та інтересу позивача.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність свого рішення щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення частково, з урахуванням наведених вище висновків щодо завданої моральної шкоди.
Стосовно зобов'язання Чернівецької міської ради подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
У відповідності до частини 4 статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова (окрім іншого): забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань.
Частиною 5 статті 42 цього Закону визначено, що сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
Оцінивши в сукупності обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати до Чернівецької міської ради в особі голови цієї ради - зобов'язання, у вигляді подання (надіслання) до суду у місячний строк після набрання цим рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, що сприятиме ефективному захисту порушеного права зі сторони суб'єкта владних повноважень, та є достатнім засобом відновлення порушеного права.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 5 та 6 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд (окрім іншого) враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Звертаючись до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн., як за три позовні вимоги (квитанція 0.0.2007325985.1 від 08.02.2021 року). Разом з тим заява щодо зобов'язання Чернівецької міської ради подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця по своїй суті не є позовною вимогою.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач звертаючись до суду сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж того вимагає стаття 4 Закону України "Про судовий збір", а тому надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір) в сумі 1816,00 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення 86 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 08.12.2020 р. №2532;
3. Зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , між земельними ділянками кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015.
4. Зобов'язати Чернівецьку міську раду подати Чернівецькому окружному адміністративному суду звіт про виконання рішення суду у цій справі протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1816,00 грн.
6. Повернути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Чернівецька міська рада (Центральна площа, 1, м. Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 36068147)
Суддя І.В. Маренич