12 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2931/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Безеги А.А.
представника позивача - Рябухіна А.А.
представника відповідача - Синельник Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Миргородське лісове господарство" до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання протиправним рішення,-
30 березня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення шостої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради "Про мораторій (заборону) на вирубку лісів на території Миргородської міської територіальної громади" № 193 від 12 березня 2021 року
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на відсутність у відповідача повноважень, достатніх на вирішення питань щодо прийняття рішень відносно вирубки лісів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
11 травня 2021 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач наполягав на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Пояснив, що прийняття спірного рішення було зумовлене значним суспільним інтересом, який висловлювала територіальна громада до вирубки лісів на території, де реалізує свої повноваження відповідач.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідачем 12 березня 2021 року прийнято рішення № 193 "Про мораторій (заборону) на вирубку лісів на території Миргородської міської територіальної громади", яким заборонено вирубку лісів на території Миргородської міської територіальної громади без погодження Миргородської міської ради. Також зазначеним рішенням передбачено поширити вищевказану заборону на вирубки, погоджені раніше головами ліквідованих сільських рад, що увійшли до складу Миргородської міської територіальної громади.
Вищевказане рішення доведене до відома ДП "Миргородське лісове господарство".
Не погоджуючись з правомірністю спірного рішення позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
ДП "Миргородське лісове господарство" створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31 жовтня 1991 року № 133 та засноване на державній власності. Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства України та Статуту.
Статтею 3 Статуту підприємства передбачено, що підприємство створене з метою, у тому числі, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, одержання прибутку від комерційної діяльності.
Для реалізації статутних цілей підприємству були надані у постійне користування ліси на землях державної власності, у тому числі в межах території Миргородської міської територіальної громади.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Перелік питань, вирішення яких належить до виключної компетенції сільських, селищних, місцевих рад визначено у статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Аналіз положень зазначеної норми дає підстави вважати, що до повноважень відповідача не належить вирішення питань щодо встановлення заборони на проведення рубок в межах її території у лісах державної власності та на землях лісогосподарського призначення державної власності.
За правилами статті 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лісовим кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані Лісовим кодексом України (далі - ЛК України), регулюються відповідними законодавчими актами.
Стаття 33 Лісового кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері лісових відносин, серед яких відсутні повноваження щодо встановлення заборони на рубку лісів на відповідній території, так само як і повноваження щодо скасування попередніх погоджень на її проведення.
Суд зауважує, що ліси, заборона на вирубку яких встановлена спірним рішенням відповідача, перебувають у постійному користуванні ДП "Миргородське лісове господарство" та мають статус державної власності, яке у розумінні статті 8 Лісового кодексу України набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Таким чином, сільські, селищні, міські ради не мають повноважень на реалізацію прав щодо об'єктів державної власності, у тому числі у сфері лісових відносин.
Конституційний Суд України рішенням від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування встановив, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140 Конституції України).
Виходячи з конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання, перелік яких визначено у Конституції та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".
З аналізу положень Конституції України випливає, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, що віднесені законом до їх компетенції, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічного змісту положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом та є виключними.
Слід зауважити, що чинне законодавство України не наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями щодо розпорядження природними ресурсами загальнодержавного значення, а відтак ухвалення спірного рішення є формою втручання відповідача в дискреційні повноваження органів державної влади.
Окремо належить наголосити на тому, що посадові особи органів місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо погодження вирубок. Органи місцевого самоврядування беруть участь лише в суцільних санітарних рубках у суворо визначеній формі.
Так, за приписами пункту 30 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 555 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №756) доцільність призначення суцільної санітарної рубки визначається комісією, утвореною за рішенням власників лісів, постійних лісокористувачів, які надають інформацію про утворення такої комісії територіальним органам Держекоінспекції. До складу комісії входять представники органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим або територіального органу Держлісагентства, органу місцевого самоврядування, на території якого зростають насадження, що потребують суцільної санітарної рубки, державного спеціалізованого лісозахисного підприємства, власника лісів, постійного лісокористувача. Для обстеження насаджень у межах природно-заповідного фонду до складу комісії включається також представник обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. За результатами такого обстеження складається акт обстеження насаджень, що потребують суцільної санітарної рубки, в якому зазначаються категорія лісів, таксаційна характеристика насаджень за матеріалами лісовпорядкування, причини їх пошкодження, всихання, обґрунтування необхідності проведення суцільної санітарної рубки та строків її проведення, а також пропонуються способи і строки лісовідновлення, заходи щодо оздоровлення, запобігання зараженню або пошкодженню суміжних насаджень.
Попередньо складені акти обстеження насаджень, що потребують суцільної санітарної рубки, в межах території Миргородської міської територіальної громади у встановленому законом порядку не оспорювалися, а відтак є чинними.
Натомість право позивача, як постійного лісокористувача, на розпорядження лісовим фондом на території Миргородської територіальної громади закріплене у статті 19 Лісового кодексу України.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що запровадження відповідачем заборони на рубку лісів безпосередньо порушує права позивача як постійного лісокористувача щодо самостійного господарювання та заготівлі деревини, у тому числі, в ході санітарних рубок.
Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема, право власності Українського народу на природні ресурси, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва, визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
Статтею 23 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування, іншими законами.
Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється.
Статтею 37 Лісового кодексу України передбачено, що проведення рубок головного користування, здійснення заходів щодо підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів, а також інші питання з ведення лісового господарства регулюються нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства.
Відповідно до статті 38 Лісового кодексу України нормативно-правові акти з ведення лісового господарства розробляються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Основні вимоги до ведення лісового господарства та заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів відповідно до цього Кодексу та закону затверджуються нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Нормативно-правові акти, що визначають умови ведення лісового господарства, якісні та кількісні показники оцінки діяльності в цій галузі, затверджуються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.
Таким чином, Миргородська міська рада під час ухвалення спірного рішення діяла поза межами повноважень наданих чинним законодавством.
Частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З огляду на те, що рішення від 12 березня 2021 року № 193 "Про мораторій (заборону) на вирубку лісів на території Миргородської міської територіальної громади" прийняте Миргородською міською радою з перевищенням наданих їй законом повноважень, наявні підстави вважати, що останнє не відповідає вимогам Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Лісового кодексу України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
У свою чергу відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень, не надано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості та правомірності спірного рішення, а також достатності у відповідача повноважень на його прийняття.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
. Адміністративний позов Державного підприємства "Миргородське лісове господарство" (вул. Козацька, 22/1, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 00992697) до Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 21051131) про визнання протиправним рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення шостої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 12 березня 2021 року № 193 "Про мораторій (заборону) на вирубку лісів на території Миргородської міської територіальної громади".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 21051131) на користь Державного підприємства "Миргородське лісове господарство" (вул. Козацька, 22/1, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 00992697) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17 травня 2021 року.
Суддя А.О. Чеснокова