Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1120/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (61093, м. Харків, вул. Болбочана Петра, буд. 54; код ЄДРПОУ: 39590621)
до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" (62460, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Високий, вул. Поштова, буд. 11; код ЄДРПОУ: 03293830)
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
31.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай", в якій просить суд стягнути з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" заборгованість за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів) №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 в розмірі 123 315,37 грн., пеню у розмірі 1182,75 грн., 3% річних у розмірі 281,88 грн., а також відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 в частині оплати вартості поставленого йому природного газу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2021 прийнято позовну заяву (вх.№1120/21 від 31.03.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1120/21. Визначено, розгляд справи №922/1120/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало. Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02.04.2021 було направлено на адресу відповідача - 62460, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Високий, вул. Поштова, буд. 11, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.40 т.1).
Відповідно до поштового повідомлення, повернутого на адресу суду 13.04.2021, вищезазначену кореспонденцію суду відповідачу вручено 08.04.2021.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 20.05.2021 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
20.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" (споживач) було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів) №41ЕВ617-553-21 (надалі - Договір) (а.с.9-13 т.1).
Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором ДК 021:2015-09120000-6 Газове паливо (природний газ).
Згідно п.1.2. Договору, річний плановий обсяг постачання газу - до 15476,00 куб. м.
Пунктом 1.3. Договору сторони погодили планові обсяги постачання газу по місяцях, а саме на січень - 2500,00 куб.м., на лютий - 12976,00 куб.м., на березень - 0 куб.м.
Відповідно до п.1.4. Договору, добові планові обсяги постачання газу визначаються шляхом ділення місячного планового обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця.
Розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (п.3.1.Договору).
Ціна газу становить 8,113425 грн. за 1 куб.м., крім того, компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,136576 грн. за 1куб.м. Всього ціна з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 8,250001 грн. за 1 куб.м. Податок на додану вартість становить 1,650000 грн. за 1 куб.м. Всього ціна газу за 1 куб.м. становить 9,900001 грн. (п.3.2.Договору).
Ціна, зазначена в п. 3.2. Договору, може змінюватись протягом дії Договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору (п.3.3.Договору).
Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 цього Договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим Договором (п.3.4.Договору).
Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II цього Договору (п.3.5.Договору).
Загальна сума Договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним Договором і становить 153 212,42 грн. у тому числі ПДВ 25 535,40 грн. (п.3.6.Договору)
Розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно (п.4.1.Договору).
Відповідно до п.4.2. Договору, оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:
- 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці;
- у разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу;
- остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. Договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (п.4.3.Договору).
Споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах визначених Договором (п.5.4.2.Договору).
Пунктом 6.2.1. Договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до реєстру споживачів ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» в інформаційній платформі оператора ГТС до 28 лютого 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1.Договору).
В п.11.2. Договору визначено місце поставки: 62460, вул. Поштова, 11, смт. Високий, Харківський р-н, Харківська обл.
Відповідно до п.11.4. Договору, одностороння відмова від виконання умов Договору не допускається.
В Додатку №1 до Договору сторони погодили перелік ЕІС-код точок комерційного обліку споживача (а.с.14 т.1).
Як вбачається з актів приймання-передачі, позивач на виконання умов Договору а постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 надав відповідачу послуги з постачання природного газу, а саме:
- за актом приймання-передачі природного газу №Х0381000717 від 31.01.2021 до Договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №4ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 позивачем у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 було передано відповідачу 9519,616 куб.м. природного газу вартістю 94 244,21 грн. (а.с.17 т.1);
- за актом приймання-передачі природного газу №Х0381004757 від 28.02.2021 до Договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №4ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 позивачем у період з 01.02.2021 по 28.02.2021 було передано відповідачу 18412,48 куб.м. природного газу вартістю 182 283,58 грн. (а.с.18 т.1).
Вищезазначені акти приймання-передачі природного газу засвідчені підписами та печатками сторін без жодних зауважень та заперечень.
Таким чином, позивач на виконання умов Договору надав відповідачу послуги з постачання природного газу у січні та лютому 2021 року природний газ в загальному обсязі 27 932,096 куб.м. на загальну суму 276 527,79 грн.
Як вбачається з банківських виписок по особовому рахунку позивача, оплату за спожитий природний газ у січні 2021 року відповідачем було здійснено у повному обсязі (94 244,21 грн.) 26.02.2021, а оплату за спожитий природний газ у лютому 2021 р. відповідачем було здійснено частково у сумі 58 968,21 грн. 18.03.2021 (а.с.20-23 т.1).
Відповідно до оборотно-сальдової відомість Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" за період з 01 01.2021 по 29.03.2021 (а.с.16 т.1) та акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 18.03.2021, засвідченого підписами та печатками сторін (а.с.19 т.1), сума заборгованості відповідача за Договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 складає 123 315,37 грн. за отриманий відповідачем у лютому 2021 році природний газ.
Доказів сплати відповідачем вищезазначеної заборгованості матеріали справи не містять.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Спірний договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 виконав належним чином та у строк погоджений сторонами у відповідному Договорі.
Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Сторони, керуючись принципом свободи договору визначили на свій розсуд порядок оплати поставленого природного газу, закріплений п.4.2. договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як стверджує позивач, у відповідача по теперішній час існує заборгованість у розмірі 123 315,37 грн. за природний газ поставлений відповідачу у лютому 2021 року.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, оскільки був своєчасно обізнаний про розгляд даної справи, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за спожитий природний газ за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 у розмірі 123 315,37 грн. позивачем належним чином доведена, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 281,88 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 1 182,75 грн.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені погоджена сторонами п.6.2.1. Договору.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", беручи до уваги встановлений сторонами у Договорі строк на оплату природного газу та 6-ти місячний строк нарахування пені встановлений статтею 232 ГК України, оскільки інше не встановлено Договором, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласний спеціалізований будинок дитини "Зелений гай" (62460, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Високий, вул. Поштова, буд. 11; код ЄДРПОУ: 03293830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (61093, м. Харків, вул. Болбочана Петра, буд. 54; код ЄДРПОУ: 39590621) заборгованість за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів) №41ЕВ617-553-21 від 20.01.2021 в розмірі 123 315 (сто двадцять три тисячі триста п'ятнадцять) грн. 37 коп., пеню у розмірі 1 182 (одна тисяча сто вісімдесят дві) грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 281 (двісті вісімдесят одна) грн. 88 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "20" травня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко