Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"17" травня 2021 р. м. Рівне
Справа № 918/294/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс"
до Приватного підприємства "МВМ Шляхбуд"
про стягнення заборгованості в сумі 75 120 грн 90 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Лук'янчук В.С., ордер серія ВК № 1021411 від 17.05.2021 р.;
від відповідача - не з'явився.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск DVD-R, серійний номер MAP626XI120603731.
У судовому засіданні 17 травня 2021 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "МВМ Шляхбуд" (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 75 120 грн 90 коп., з яких: 59 660 грн 00 коп. - основний борг, 10 836 грн 84 коп. - інфляційні втрати та 4 624 грн 06 коп. - три відсотки річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів від 30 серпня 2018 року № 30/08 в частині оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим у Підприємства утворилась заборгованість, та відповідно позивачем на суму боргу нараховано 3% річні та інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року позовну заяву Товариства від 19 квітня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 17 травня 2021 року.
У судовому засіданні 17 травня 2021 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач у судове засідання 17 травня 2021 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень № 3301311402480, № 3301311402502 (а.с. 44, 46).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Враховуючи належне повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 17.05.2021 р., суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останнього.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Товариства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
30 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс" (далі - Продавець) та Приватним підприємством "МВМ Шляхбуд" (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів № 30/08 (далі - Договір, а.с. 6).
Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар (асфальтобетон тип Б марка І) за ціною, визначеною у розділі 2 п. 2.1.
Вартість договірна і складає 1 80 грн 00 коп. за 1 т. асфальтобетону дрібнозернистого типу Б марки 1 з ПДВ (п. 2.1. Договору).
Згідно п. 2.2. Договору оплата проводиться в національній валюті шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок Продавця.
Відповідно до п. 2.3. Договору кінцевий розрахунок проводиться Покупцем не пізніше 15-ти календарних днів з дня отримання видаткової накладної Покупцем.
Передача товару у власність Покупця здійснюється зі складу Продавця. Факт передачі товару у власність Покупця оформляється сторонами шляхом оформлення видаткової накладної на товар. (п.п. 3.1.-3.2. Договору).
Термін дії договору з 30.08.2018 р. по 31.12.2018 р. (п. 6.1. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 339 660 грн 00 коп., що підтверджується видатковими накладними від 3 вересня 2018 року № 1 та від 4 вересня 2018 року № 2 (а.с. 7, 12).
Також судом встановлено, що відповідач оплату за отриманий товар здійснив частково на суму 280 000 грн 00 коп. (а.с. 16-18).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією від 10.03.2021 р. № 3 про погашення заборгованості в сумі 59 660 грн 00 коп. (а.с. 20, докази надіслання - а.с. 21-22).
Як підтверджується матеріалами справи, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, заборгованість відповідача на час подання позовної заяви до суду складає 59 660 грн 00 коп.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті переданого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у Підприємства заборгованості у розмірі 59 660 грн 00 коп. та за несвоєчасне виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем нараховано 3% річних у розмірі 4 624 грн 06 коп. та інфляційні втрати у розмірі 10 836 грн 84 коп.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статтей Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 3 вересня 2018 року № 1 та від 4 вересня 2018 року № 2, які підписані уповноваженими представниками, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором з передачі товару відповідачу загальною вартістю 339 660 грн 00 коп.
Відтак, суд приходить до висновку, що Товариством належним чином виконано свої зобов'язання з передачі відповідачу товару за Договором.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У п. 2.3. Договору визначено, що кінцевий розрахунок проводиться Покупцем не пізніше 15-ти календарних днів з дня отримання видаткової накладної Покупцем.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Також судом встановлено, що відповідачем проведено оплату за переданий товар на загальну суму 280 000 грн 00 коп.
Як зазначалось вище, умовами Договору визначено порядок та строк оплати товару.
Відтак, з врахуванням умов Договору, відповідач зобов'язаний оплатити переданий позивачем 4 вересня 2018 року товар до 19 вересня 2018 року.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням п. 2.3. Договору та положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати переданого позивачем товару.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості переданого позивачем товару за видатковою накладною від 4 вересня 2018 року № 2 до 19.09.2018 р. включно. Відтак, з 20 вересня 2018 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за даною накладною.
Незважаючи на умови договору, відповідач не здійснив відповідних розрахунків за переданий товар у встановлені договором строки.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення по оплаті переданого позивачем товару на загальну суму 59 660 грн 00 коп.
Відповідач не надав суду доказів оплати поставленого позивачем товару згідно Договору на суму 59 660 грн 00 коп.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 59 660 грн 00 коп. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату вартості переданого товару не здійснив, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого товару на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 10 836 грн 84 коп. за період з жовтня 2018 року по березень 2021 року та 3% річних в сумі 4 624 грн 06 коп. за період з 19.09.2018 р. до 19.04.2021 р., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було зазначено судом вище, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості переданого позивачем товару по видатковій накладні від 4 вересня 2018 року № 2 - 19 вересня 2018 року включно, а з 20 вересня 2018 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за даною накладною.
Відтак, нарахування 3% річних слід здійснювати за видатковою накладною від 4 вересня 2018 року № 2 з 20 вересня 2018 року.
В той час, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім нарахування трьох відсотків річних здійснено з 19.09.2018 р., а не з 20.09.2018 р.
У зв'язку з викладеним, судом було здійснено власний розрахунок трьох відсотків річних.
Врахувавши вищенаведене суд, здійснивши власний розрахунок трьох відсотків річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що обґрунтований розмір 3% річних становить 4 619 грн 16 коп., при заявленому - 4 624 грн 06 коп. Відтак суд дійшов до висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних, які за розрахунком суду складають 4 619 грн 16 коп.
За таких обставин, вимога позивача до відповідача про стягнення трьох відсотків річних в сумі 4 624 грн 06 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 4 619 грн 16 коп. У решті позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 4 грн 90 коп. слід відмовити.
В свою чергу, суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, вважає, що наданий розрахунок позивача є арифметично вірним, а відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 10 836 грн 84 коп. підлягають до задоволення
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач у прохальній частині позовної заяви просив суд, у випадку, якщо останній прийде до висновку про можливість використання більш ефективного способу захисту порушеного права, застосувати такий захист у відповідності до ст. 5 ГПК України.
У ст. 5 ГПК України визначено способи судового захисту, зокрема:
1. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.
При цьому, з урахуванням положень ст. 5 ГПК України, суд вважає, що в даному випадку стягнення заборгованості є найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Відтак, суд не вбачає підстав для застосування іншого способу захисту.
За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, врахувавши наведені правові норми та перевіривши суми заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс" до Приватного підприємства "МВМ Шляхбуд" є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 59 660 грн 00 коп. - основного боргу, 4 619 грн 16 коп. - 3% річних та 10 836 грн 84 коп. - інфляційних втрат. У решті позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 4 грн 90 коп. відмовити.
В позовній заяві позивачем зазначено, що останнім понесені судові витрати лише на оплату судового збору в розмірі 2 270 грн 00 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2 269 грн 85 коп.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "МВМ Шляхбуд" (33013, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 21, оф. 5, код ЄДРПОУ 38402090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс" (35001, Рівненська обл., Костопільський р-н, м. Костопіль, вул. Сидорова, буд. 11, кв. 20, код ЄДРПОУ 36950487) 59 660 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят) грн 00 коп. - основного боргу, 4 619 (чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн 16 коп. - три відсотки річних, 10 836 (десять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 84 коп. - інфляційних втрат та 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн 85 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Диліжанс" про стягнення з Приватного підприємства "МВМ Шляхбуд" трьох відсотків річних в сумі 4 грн 90 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 20 травня 2021 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 5 примірників:
1 - до справи;
2-3 - позивачу ( АДРЕСА_1 ;
33013, м. Рівне, пров. Шпанівський, буд. 55);
4-5 - відповідачу (33013, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 21, оф. 5; 33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 446).