36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
20.05.2021 Справа № 910/1954/21
м. Полтава
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “СПС-Буд”, вул. Вокзальна, 51, село Дубрівка, Баранівський район, Житомирська область, 12736
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “МЕТСЕРВІС”, вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36014
про стягнення 415 882,05 грн.
Суддя Пушко І.І.
Секретар судового засідання Квіта О.Т.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Повне рішення складено та підписано 20.05.2021.
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 415 882,05 грн. за договором поставки № 0291 від 19.10.2020, з яких 358 875,00 грн. основного боргу, 51 678,00 грн. пені, 1 740,30 грн. 3% річних, 3 588,75 грн. інфляційних втрат (в редакції заяви про збільшення позовних вимог, вх. № 3847 від 08.04.2021).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив поставку товару, передбаченого умовами укладеного договору № 0291 від 19.10.2020, що стало підставою для звернення позивача із цим позовом. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню, річні та інфляційні.
Ухвалою від 15.03.2021 позовна заява була залишена без руху з підстав невиконання позивачем вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України (а.с. 32-34).
Позивач в термін, визначений судом, усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 23.03.2021 (а.с. 56-57) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали, та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Зазначена ухвала направлялась сторонам, в т.ч. позивачу на електронну адресу, вказану ним в позовній заяві, відповідачу на його юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 31) та повернулась до суду із відміткою поштового працівника «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 59-61). Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, зазначена ухвала вважається врученою.
Ухвалою від 09.04.2021 (а.с. 85-86) суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про участь у судовому засіданні 22.04.2021 в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 09.04.2021 (а.с. 87-89) суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову від 01.04.2021 (вх. № 3849 від 08.04.2021).
В судове засідання 22.04.2021 представники сторін не з'явились. Від позивача надійшли клопотання про відкладення засідання на іншу дату та проведення розгляду справи без участі представника позивача (а.с. 98-99; 103).
Ухвалою від 22.04.2021 (а.с. 101-102) суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. № 3847 від 08.04.2021), закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 20.05.2021 о 10-45 год.
Копії ухвал від 09.04.2021 та ухвали від 22.04.2021 надсилались відповідачу на юридичну адресу (вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36014) та повернулись до суду із відміткою поштового працівника «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 91-96, 104-107).
18.05.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції (вх. № 5472, а.с. 110-111). Зазначене клопотання не містить електронний цифровий підпис, про що свідчить відмітка старшого секретаря суду на зазначеному клопотанні.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Враховуючи те, що позивач звернувся із клопотанням за два дні до судового засідання, також клопотання не містить доказів його надсилання відповідачу, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
В судове засідання 20.05.2021 представники сторін не з'явились. Від позивача надійшло клопотання проведення судового засідання без участі представника позивача (вх. № 5508 від 20.05.2021).
Відповідач відзив на позов не надав. Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПС-Буд", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім «Метсервіс", як Постачальником, був укладений договір поставки № 0291 від 19.10.2020 (далі - Договір, а.с. 7-10), на умовах якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця Продукцію, а Покупець зобов'язався своєчасно прийняти і сплатити Продукцію в порядку і на умовах, обумовлених в Договорі (п. 1.1 Договору).
За п. 1.2 Договору, найменування, асортимент, якість, кількість, одиниці виміру, ціна одиниці Продукції, визначаються в рахунках-фактурах та/або у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Загальна сума Договору складається згідно сум всіх рахунків-фактур та/або Специфікацій (п. 2.1 Договору).
За п. 2.2 Договору, Покупець здійснює оплату за Продукцію на підставі рахунку Постачальника на умовах та в строки, визначені в Специфікації.
Відповідно до п. 2.3 Договору, Покупець здійснює оплату за Продукцію банківським переказом на поточний рахунок Постачальника у вигляді 100% передоплати.
Відповідно до умов Договору відповідач надав позивачу рахунок на оплату № 3067 від 28.10.2020 на суму 358 875,00 грн. (а.с. 11), сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 3343 від 30.10.2020 (а.с. 12).
За п.п. 4.1, 4.3 Договору, Постачальник здійснює поставку Продукції у термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання від Покупця 100% передоплати; датою поставки Продукції вважається дата, вказана у видатковій накладній.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі порушення терміну постачання Продукції більше ніж на 30 календарних днів, Постачальник протягом 2-х банківських днів з дня пред'явлення вимоги Покупцем, зобов'язаний повернути передоплату.
У визначений в Договорі термін відповідач не здійснив поставку Продукції. 30.01.2021 позивач звернувся до відповідача із вимогою від 28.01.2021 (а.с. 13-14) про повернення передоплати в розмірі 358 875,00 грн. протягом 2-х банківських днів.
Відповідач зазначену вимогу залишив без реагування, отримані кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача із позовом про стягнення неповернутої передоплати в сумі 358 875,00 грн.
За п. 6.2 Договору, у випадку порушення терміну постачання Продукції з вини Постачальника, останній сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої у визначений строк Продукції за кожен день прострочення, якщо інше не встановлено Специфікацією.
За порушення строку поставки Продукції, позивач заявив до стягнення 51 678,00 грн. пені, нарахованої за період з 09.11.2020 по 01.04.2021, 1 740,30 грн. 3% річних та 3 588,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.02.2021 по 01.04.2021.
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - Господарського кодексу України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до умов п. 2.2 Договору, відповідач надав позивачу рахунок на оплату Продукції № 3067 від 28.10.2020 на суму 358 875,00 грн. (а.с. 11).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив відповідачу передоплату за Продукцію в сумі 358 875,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 3343 від 30.10.2020 із призначенням платежу «оплата за арматуру згідно рахунку № 3067 від 28.10.2020» (а.с. 12).
Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За п.п. 4.1 Договору, Постачальник здійснює поставку Продукції у термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання від Покупця 100% передоплати. Відповідно, останнім днем поставки Продукції є 09.11.2020.
Продукцію, зазначену в рахунку № 3067 від 28.10.2020, відповідач не поставив.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі порушення терміну постачання Продукції більше ніж на 30 календарних днів, Постачальник протягом 2-х банківських днів з дня пред'явлення вимоги Покупцем, зобов'язаний повернути передоплату.
Відповідач залишив без задоволення вимогу позивача про повернення передоплати від 28.01.2021 (а.с. 13-14).
Частиною другою статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення, доказів поставки товару у встановлений в Договорі строк, не надав, тому позовні вимоги про стягнення 358 875,00 грн. передоплати задовольняються судом повністю.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
За п. 6.2 Договору, у випадку порушення терміну постачання Продукції з вини Постачальника, останній сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої у визначений строк Продукції за кожен день прострочення, якщо інше не встановлено Специфікацією.
Посилаючись на наведений пункт Договору Позивач заявив до стягнення 51 678,00 грн. пені, за порушення строку поставки Продукції, нарахованої за період з 09.11.2020 по 01.04.2021.
Розглянувши розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що позивачем неправильно встановлена дата початку порушення відповідачем терміну постачання Продукції.
Як зазначалось вище, останнім днем виконання зобов'язання з поставки Продукції є 09.11.2020, відповідно прострочення виконання такого зобов'язання з боку відповідача мало місце з 10.11.2020. Зазначене призвело до завищення розміру пені, заявленої до стягнення.
Суд здійснив перерахунок пені в розмірі, встановленому в Договорі, та дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені в сумі 51 319,13 грн. за період з 10.11.2020 по 01.04.2021, в іншій частині вимоги щодо стягнення пені відхиляються як завищені щодо розміру.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обов'язок відповідача повернути передоплату протягом 2-х банківських днів з дня пред'явлення вимоги позивачем, в разі порушення терміну постачання Продукції більше ніж на 30 календарних днів, встановлений п. 6.3 Договору.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду № 918/631/19 від 22.09.2020.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач заявив до стягнення 1 740,30 грн. 3% річних та 3 588,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.02.2021 по 01.04.2021.
Здійснивши перерахунок річних та інфляційних суд встановив, що позовні вимоги в цій частині не перевищують обраховані судом та підлягають задоволенню повністю.
Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача 358 875,00 грн. основного боргу, 51 319,13 грн. пені, 1 740,30 грн. 3% річних, 3 588,75 грн. інфляційних втрат.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
При зверненні із позовною заявою позивач відповідно до вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які він поніс і очікує в подальшому понести у зв'язку із розглядом справи складається зі сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 25 000,00 грн.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, як зазначено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з п. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому позивач не надав суду відповідний розрахунок, який би містив опис робіт, виконаних адвокатом, кількість годин, витрачених на певну роботу, вартість однієї години роботи адвоката, договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, доказів сплати витрат на професійну правничу допомогу. З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованим клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката на суму 25000,00 грн. та відмовляє у їх стягненні згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 6 232,85 грн. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 197, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -
1. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “МЕТСЕРВІС” (вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 35467548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СПС-Буд” (вул. Вокзальна, 51, село Дубрівка, Баранівський район, Житомирська область, 12736, код ЄДРПОУ 38107016) - 358 875,00 грн. основного боргу, 51 319,13 грн. пені, 1 740,30 грн. 3% річних, 3 588,75 грн. інфляційних втрат; 6 232,85 грн. - витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
5. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Пушко І.І.