18 травня 2021 року Справа № 915/936/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.
за участі секретаря Кнауб А.А.;
представники сторін у засідання не з?явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/936/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМВАТТ”,
пров. Індустріальний, 23, оф. 206, м. Київ, 03056;
адреса для листування: вул. Дружби Народів, 33, кв. 176, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002;
до приватного підприємства “Укрінтерпостача”,
вул. Радянська, 1-А, с. Трикратне, Вознесенський район, Миколаївська область, 56534;
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 245600 грн. 77 коп.
Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “ПРОМВАТТ” пред'явлено позов про стягнення з приватного підприємства (ПП) “Укрінтерпостача” грошових коштів у загальній сумі 245600 грн. 77 коп., із яких: 202000 грн. - основний борг; 33061 грн. 59 коп. - пеня; 6076 грн. 60 коп. - 3 % річних; 4462 грн. 58 коп. - інфляційні втрати, з посиланням на неналежне виконання ПП “Укрінтерпостача” грошових зобов'язань за укладеним з позивачем договором від 23.06.2019 № 2306/01 поставки товару, а саме, зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати відповідачем поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню в порядку п. 7.2 договору, а також здійснено нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
ТОВ “ПРОМВАТТ” також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.
За такими вимогами ухвалою від 14.07.2020 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від ПП “Укрінтерпостача” 07.08.2020 за вх. № 9732/20 надійшла зустрічна позовна заява (направлена поштою 05.08.2020) до ТОВ “ПРОМВАТТ”, в якій була викладена вимога:
“Визнати договір поставки товару № 2306/01 від 23.06.2019р., укладений між ТОВ “ПРОМВАТТ” та ПП “Укрінтерпостача” удаваним, встановивши, що між ТОВ “ПРОМВАТТ” та ПП “Укрінтерпостача” 23.06.2019 року було укладено договір поставки конструкцій зовнішньої реклами (біл-бордів) в кількості 16 штук”.
Ухвалою судді від 04.09.2020 зустрічний позов залишено без руху з підстав невиконання вимог п.п. 2, 4-5, 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України.
У подальшому ухвалою від 05.10.2020 повернено зустрічну позовну заяву ПП “Укрінтерпостача” та додану до неї квитанцію про сплату судового збору заявнику.
Іншою ухвалою від 05.10.2020 вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 04.11.2020, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.
Ухвалою від 09.11.2020, з урахуванням виправлення в ній описки ухвалою від 23.11.2020, призначено підготовче засідання на 10.12.2020.
Ухвалою від 10.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 13.01.2021, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.
Ухвалою від 18.01.2021 призначено підготовче засідання на 10.02.2021.
Ухвалою від 10.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 10.03.2021.
У судовому засіданні 10.03.2021 оголошено перерву до 13.04.2021, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні, про що сторонам у справі направлено відповідні повідомлення.
Ухвалою від 19.04.2021 призначено судове засідання в даній справі на 18.05.2021.
ПП “Укрінтерпостача” у відзиві від 05.08.2020, з урахуванням додаткових пояснень від 17.05.2021, позовні вимоги не визнало у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.
Так, відповідач зазначає, зокрема, що фактично поставки товару за договором від 23.06.2019 № 2306/01 не здійснювалися; зазначений договір є удаваним, а фактично сторони уклали договір на поставку конструкцій білбордів.
Відповідач стверджує, що загальна ціна за виготовлення білборду з матеріалів ТОВ “ПРОМВАТТ” та за його встановлення була визначена в сумі 82000 грн. за 1 білборд; загальна сума за 16 білбордів становила 1312000 грн. На підтвердження досягнутих домовленостей керівником ТОВ “ПРОМВАТТ” Шевченком О.М. і було надано договір поставки від 23.06.2019 № 2306/01 та рахунок на оплату від 24.06.2019 № СЧ-06/56 щодо будівельних матеріалів на загальну суму 1312000 грн.
За твердженнями ПП “Укрінтерпостача”, за домовленістю між сторонами щодо поставки білбордів та оплати їх вартості в сумі 1110000 грн., таких білбордів було поставлено 14 шт., а також залишилися непоставленими та невстановленими 2 білборда.
Відповідач також зазначає, що позивачем не подано суду належних та допустимих доказів поставки товару ПП “Укрінтерпостача” та переходу (набуття) відповідачем права власності на товар на умовах, визначених договором поставки від 23.06.2019, а тому відсутні і підстави для стягнення грошових коштів.
Крім того, на думку відповідача, умова договору поставки щодо 100% попередньої оплати товару свідчить про погодження сторонами зустрічного порядку виконання договірних зобов?язань, як це передбачено ст. 538 ЦК України, а тому у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов?язання продавця щодо поставки товару не виникає; у свою чергу, здійснення продавцем на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не надає йому право вимагати оплати такого товару.
Серед іншого, відповідач звертає увагу на те, що спірна господарська операція з поставки товару 12.08.2019 не відображена у податковому обліку продавця-позивача та покупця-відповідача.
У зв?язку з цим відсутні і підстави для задоволення вимог про стягнення нарахувань у порядку ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій.
Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.
Від сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, представники в засідання не з?явилися; при цьому представник відповідача у додаткових поясненнях від 17.05.2021 просила суд про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Матеріали справи містять копію укладеного між сторонами у справі договору поставки товару від 23.06.2019 № 2306/01, згідно умов якого ТОВ “ПРОМВАТТ” (постачальник) зобов'язалося поставити та передати у власність ПП “Укрінтерпостача” (покупця) будівельні матеріали та металопрокат (товар), а покупець ? прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Найменування, асортимент, загальна кількість товару, ціна, загальна вартість партії передбачаються в рахунку-фактурі, який є невід?ємною частиною даного договору. Сума договору складається з суми вартості рахунків-фактур та видаткових накладних, оформлених постачальником (п.п. 2.1-2.2 договору).
Строки поставки товару встановлюються постачальником та покупцем на кожну партію окремо гідно замовлення покупця (п. 3.1 договору).
Датою поставки товару є дата фактичної передачі партії товару покупцеві, що відображується у підписаній уповноваженими представниками сторін відповідній видатковій накладній (п. 3.3 договору).
Податкова накладна по конкретній партії товару, що поставляється за цим договором, оформлюється та реєструється у порядку та згідно з нормативними актами, чинними на момент здійснення господарської операції (п. 3.4 договору).
Ціна товару визначається в рахунку-фактурі на кожну партію товару. Розрахунки між сторонами проводяться в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур на кожну партію товару. Оплата товару здійснюється на умовах 100% передоплати товару покупцем. Днем оплати вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.п. 4.1-4.4 договору).
Датою поставки і переходу права власності на товар вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Факт прийняття товару посвідчується підписанням видаткових накладних сторонами. Покупець зобов?язаний прийняти товар відповідно до умов чинного законодавства, що регулює приймання товару за кількістю і якістю (п.п. 5.1-5.2 договору).
Передача товару від постачальника покупцеві здійснюється в присутності уповноважених представників сторін, за видатковою накладною та оформленою покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару (п. 6.1 договору).
Постачальник забезпечує кожну партію товару необхідними супровідними документами: рахунок-фактура, видаткова накладна (п. 6.4 договору).
Виявлені при прийомі недоліки, пошкодження, некомплектність, невідповідність наявної кількості даним, зазначеним у супроводжувальних документах, фіксуються в акті невідповідності в момент передачі товару, який завіряється підписами повноважних представників сторін (п. 6.2 договору).
Після підписання видаткових накладних та отримання товару покупець не може пред'являти продавцю претензій щодо упаковки, кількості та його асортименту. З моменту передання товару покупець несе всі ризики його пошкодження та випадкової втрати (п. 6.3 договору).
Сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019; умови цього договору можуть бути змінені шляхом складання додаткової угоди, яка є невід?ємною частиною цього договору і підписана повноважними представниками сторін (п.п. 10.1-10.2 договору).
Судом встановлено, що ТОВ “ПРОМВАТТ” виставлено ПП “Укрінтерпостача” рахунок від 24.06.2019 № СЧ-06/56, згідно якого передбачена поставка матеріалів для виготовлення бігбордів у кількості 16 одиниць на загальну суму 1312000 грн. з ПДВ.
Крім того, відповідачем до відзиву додано копію виставленого позивачем ПП “Укрінтерпостача” рахунку на оплату від 24.06.2019 № СЧ-06/56 на загальну суму 1312000 грн. з ПДВ, дата, номер та загальна сума якого ідентичні указаному вище рахунку, проте з конкретизованими найменуваннями товарів (63 найменування).
Матеріали справи також містять копію видаткової накладної від 12.08.2019 № РН-06/40, згідно якої ТОВ “ПРОМВАТТ” поставлено ПП “Укрінтерпостача” будівельні матеріали та металопрокат загальною вартістю 1312000 грн. з ПДВ. Накладну підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Як рахунки від 24.06.2019 № СЧ-06/56, так і видаткова накладна від 12.08.2019 № РН-06/40 містять посилання на “Основной договор”. Доказів підписання (укладання) між сторонами у справі інших договорів, ніж договір поставки товару від 23.06.2019 № 2306/01 відповідачем не подано.
За твердженнями позивача, відповідачем оплачено поставлені товари не у повному обсязі, внаслідок чого за ПП “Укрінтерпостача” обліковується заборгованість по договору в сумі 202000 грн.
Викладені обставини підтверджуються поданими відповідачем разом із відзивом на позовну заяву копіями платіжних доручень на загальну суму 1110000 грн., а саме: платіжного доручення від 25.06.2019 № 418 на суму 50000 грн. з призначенням платежу “Аванс за матеріали зг. рах. №СЧ-06/56 від 24.06.2019 р. У сумі 41666,67 грн., ПДВ- 20%”; платіжного доручення від 25.06.2019 № 426 на суму 800000 грн. з призначенням платежу “Аванс за матеріали зг. рах. №СЧ-06/56 від 24.06.2019 р. У сумі 666666,67 грн., ПДВ- 20%”; платіжного доручення від 18.07.2019 № 613 на суму 100000 грн. з призначенням платежу “Аванс за матеріали зг. рах. №СЧ-06/56 від 24.06.2019 р. У сумі 83333,33 грн., ПДВ- 20%”; латіжного доручення від 24.07.219 № 630 на суму 100000 грн. з призначенням платежу “Оплата за матеріали зг. рах. № СЧ-06/56 від 24.06.2019 р. У сумі 83333,33 грн., ПДВ - 20%”; платіжного доручення від 09.08.2019 № 701 на суму 60000 грн. з призначенням платежу “Оплата за матеріали зг. рах. № СЧ-06/56 від 24.06.2019 р. У сумі 50000,00 грн., ПДВ - 20%”.
Крім того, матеріали справи містять копії податкових накладних від 25.06.2019 № 66, від 09.08.2019 № 127, від 24.07.2019 № 112, від 18.07.2019 № 90, зареєстрованих ПП “Укрінтерпостача” в Єдиному реєстрі податкових накладних на підтвердження здійснення оплати матеріалів для білбордів (за твердженнями відповідача). Указані накладні містять зазначення найменувань товарів, зазначені в розгорнутій версії згаданого вище рахунку на оплату від 24.06.2019 № СЧ-06/56 на загальну суму 1312000 грн. з ПДВ.
Позивач звернувся до ПП “Укрінтерпостача” з претензією № 1, в якій просив про вжиття заходів для погашення заборгованості за договором поставки в сумі 202000 грн.
Відповідач у відповіді від 28.05.2020 № 54 на претензію зазначив про відсутність за ним будь-якої заборгованості, а також про те, що ТОВ “ПРОМВАТТ” не поставлялися відповідачу будівельні матеріали ні за переліком, вказаним у рахунку на оплату від 24.06.2019 № СЧ-06/56, ні за іншим переліком. Фактично ПП “Укрінтерпостача” сплатило кошти за виготовлення 14 білбордів. Відповідач також указав на те, що позивачем не внесено до Єдиного реєстру податкових накладних відомості про поставку товарів в межах договору поставки по видатковій накладній від 12.08.2019 № РН-06/40.
Крім того, відповідач запропонував ТОВ “ПРОМВАТТ” укласти договір на виготовлення і установку конструкцій зовнішньої реклами, проект якого додано до відповіді на претензію.
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, грошові кошти у сумі 202000 грн. ПП “Укрінтерпостача” позивачу не сплачені і досі. Викладені обставини є підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Щодо тверджень відповідача про удаваність договору поставки від 23.06.2019 № 2306/01 та приховання ним договору поставки конструкцій білбордів, суд приходить до такого.
Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов?язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.
Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов?язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов?язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.
Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з?ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним (аналогічні висновки викладені у пунктах 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).
За твердженням відповідача, договір поставки будівельних матеріалів та металопрокату від 23.06.2019 № 2306/01 є удаваним, а фактично між сторонами виникли відносини щодо поставки конструкцій білбордів.
Так, позивач стверджує, що відповідно до договору про спільну діяльність, укладеного 14.04.2019, ПП “Укрінтерпостача”, ПП “Агролідер Груп” та ФОП Устюшенко М.В. домовилися діяти спільно з метою розміщення та експлуатації металевих конструкцій рекламних засобів (білбордів) в м. Вознесенську та м. Южноукраїнську Миколаївської області. Для цього ФОП Устюшенко М.В. та ПП “Агролідер Груп” отримали дозволи на розміщення таких конструкцій від виконавчих комітетів Вознесенської та Южноукраїнської міських рад в загальній кількості 16 штук.
Умовами Договору про спільну діяльність від 14.04.2019 визначено, що оплату придбання білбордів здійснює ПП “Укрінтерпостача”, а оплату за їх встановлення здійснюють ФОП Устюшенко М.В. (по білбордам в м. Вознесенську) та ПП “Агролідер Груп” (по білбордам в м. Южноукраїнську).
Для придбання білбордів ПП “Укрінтерпостача” звернулося до ОСОБА_1 і останнім було запропоновано укласти договір на придбання матеріалів для виготовлення білбордів, а щодо встановлення цих білбордів ? укласти договори між ФОП Устюшенко М.В., ПП “Агролідер Груп” та ФОП Шевченко Т.В.
Загальна ціна за виготовлення білборду з матеріалів ТОВ “ПРОМВАТТ” та за його встановлення була визначена за домовленістю з ОСОБА_1 - 82000 грн. за 1 білборд; загальна сума за 16 білбордів становила 1312000 грн.
Відповідач стверджує, що з метою оформлення указаних домовленостей ним і укладено з позивачем договір поставки від 23.06.2019 № 2306/01. При цьому, за твердженнями відповідача, ТОВ “ПРОМВАТТ” виготовлено та поставлено відповідачу лише 14 з 16 погоджених білбордів.
На підтвердження таких доводів відповідачем додано до відзиву, зокрема, наступні докази:
- копії виданих ПП “Агролідер Груп” та ФОП Устюшенку М.В. дозволів на розміщення зовнішньої реклами;
- копії рахунків та платіжних доручень про сплату ПП “Агролідер Груп” та ФОП Устюшенком М.В. на користь ФОП Шевченко Т.В. коштів за роботи з монтажу металвих конструкцій білбродів;
- акт від 01.10.2019 приймання передачі шести наземних спеціальних двосторонніх рекламних засобів типу бігборд від ФОП Устюшенка М.В. до ПП “Агролідер Груп”.
Разом із тим, із змісту указаних документів, стороною жодного з яких не є позивач, неможливо дійти висновку про фактичне укладення між ТОВ “ПРОМВАТТ” та ПП “Укрінтерпостача” договору поставки білбордів, про погодження ними певних умов такого договору або про фактичну поставку білбордів замість будівельних матеріалів та металопрокату.
Окрім указаних вище документів, відповідачем додано до відзиву матеріали електронного листування з додатками у значній кількості.
Разом із тим, встановити осіб, якими велося указане листування, не уявляється можливим.
Крім того, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов?язкові реквізити документа.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб?єктами електронного документообігу. Накладання електронного підпису завершує створення електронного документа. Отже, без такого реквізиту, як електронний цифровий підпис, вважається, що електронний документ не створений і тому не може розглядатися судом як доказ.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.
Ураховуючи викладене, матеріали зазначеного електронного листування та додатки до них, які не містять електронних підписів, не можуть бути прийнятими та дослідженими судом в якості належних та допустимих доказів.
З урахуванням викладеного, суд визнає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про удаваність договору поставки від 23.06.2019 № 2306/01 та приховання ним договору поставки конструкцій білбордів.
Натомість, матеріали справи свідчать про фактичне виконання сторонами договору поставки від 23.06.2019 № 2306/01.
Господарським законодавством передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов?язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов?язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК, якщо договором встановлений обов?язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу. У разі невиконання покупцем обов?язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов?язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов?язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов?язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов?язку, є зустрічним виконанням зобов?язання. При зустрічному виконанні зобов?язання сторони повинні виконувати свої обов?язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов?язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов?язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов?язанні свого обов?язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов?язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов?язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов?язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов?язку, друга сторона повинна виконати свій обов?язок.
Таким чином, статтями ст. ст. 693, 538 ЦК України встановлений особливий порядок (способи) захисту продавцем своїх прав, у випадку нездійснення покупцем попередньої оплати товару, а саме: зупинення виконання свого обов?язку з поставки товару, відмова від свого обов?язку з поставки товару частково або у повному обсязі; у випадку поставки продавцем товару за відсутності здійснення покупцем попередньої оплати за товар - стягнення з покупця суми попередньої оплати.
Тобто, наведені положення Цивільного кодексу України встановлюють особливий механізм захисту прав продавця у правовідносинах з поставки товару у випадку невиконання покупцем обов?язку з проведення попередньої оплати шляхом визначення альтернативних способів захисту, які продавець має право обирати на власний розсуд.
У зв?язку з невиконанням відповідачем свого обов?язку щодо здійснення попередньої оплати за договором, позивач має право зупинити виконання свого обов?язку з поставки товару до моменту проведення попередньої оплати, відмовитись від свого обов?язку з поставки товару частково або у повному обсязі чи стягнути з відповідача суму несплаченої попередньої оплати у випадку виконання обов?язку з поставки товару, незважаючи на невиконання зобов?язань відповідачем.
Суб?єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).
Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов?язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов?язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ ? документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов?язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 та від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19.
З урахуванням викладеного судом відхиляються твердження відповідача про неподання ТОВ “ПРОМВАТТ” належних та допустимих доказів поставки товару ПП “Укрінтерпостача” та переходу (набуття) відповідачем права власності на товар на умовах, визначених договором поставки від 23.06.2019, у зв?язку з невідображенням останнім відповідної господарської операції у податковому обліку.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів”.
Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
В даному випадку суд визнає, що наявні у матеріалах справи докази дозволяють дійти висновку про укладення між сторонами договору поставки товару (будівельних матеріалів та металопрокату) від 23.06.2019 № 2306/01 та факт проведення в межах цього договору господарської операції щодо поставки відповідачу товарів, зазначених у рахунку від 24.06.2019 № СЧ-06/56 та видатковій накладній від 12.08.2019 № РН-06/40.
Ураховуючи викладене, суд визнає доведеним, що відповідачем порушені зобов'язання щодо своєчасної оплати поставлених позивачем товарів, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 202000 грн., і указану суму заборгованості належить стягнути з відповідача.
Щодо заявлених позивачем до стягнення нарахувань: 3 % річних та інфляційних втрат - суд приходить до такого.
Цивільним законодавством визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Суд визнає, що ТОВ “ПРОМВАТТ” обґрунтовано на прострочені суми попередньої оплати здійснено нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Попри це, періоди таких нарахувань позивачем визначені невірно.
Так, інфляційні втрати позивачем нараховано за період липень 2019 року - травень 2020 року, а 3 % річних - за період 24.06.2019-23.06.2020.
Разом із тим, договором поставки або додатками до нього не визначено строку внесення 100% попередньої оплати за товар, у зв?язку з чим в даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 530 ЦК України, якими встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов?язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов?язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, обов?язок з внесення попередньої оплати виник у відповідача у семиденний строк від дня пред?явлення позивачем відповідної вимоги.
Хоча матеріали справи містять згадану вище претензію № 1, в якій позивачем викладена вимога про сплату заборгованості (фактично ? залишку попередньої оплати) за договором у сумі 202000 грн., доказів направлення цієї претензії на адресу відповідача суду не подано, у зв?язку з чим з?ясувати дату отримання цього документу відповідачем неможливо.
Разом із тим, отримання претензії відповідачем не заперечується, а також підтверджується листом ПП “Укрінтерпостача” від 28.05.2020 № 54, в якому міститься посилання на претензію № 1.
За таких обставин суд вважає належним прийняти за дату отримання відповідачем претензії № 1 дату складання відповіді на цей документ ? 28.05.2020, а тому, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, обов?язок виконання вимог позивача виник у ПП “Укрінтерпостача” з 05.06.2020.
Саме з указаної дати виникло прострочення і можливе нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму цього прострочення.
Перерахунки нарахувань здійснюються судом з урахуванням закріпленого статтею 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства, згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У зв?язку з тим, що нарахування інфляційних втрат здійснене позивачем по травень 2020 року, при цьому судом встановлено, що це нарахування можливо було здійснювати лише з липня 2020 року, вимоги ТОВ “ПРОМВАТТ” про стягнення з ПП “Укрінтерпостача” інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
За розрахунком суду, здійсненим за допомогою калькулятора IpLex, 3 % річних за період прострочення 05-23.06.2020 складають суму 314 грн. 59 коп.
Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів простроченняКількість днів у році3 % річнихСума боргу з врахуванням 3% річних
20200005.06.2020 - 23.06.202019366314.59202314.59
Щодо вимог позивача про стягнення з ПП “Укрінтерпостача” пені, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно п. 2.1 договору поставки, у випадку затримки оплати за поставлений товар (у разі домовленості про відстрочку платежу), покупець сплачує постачальнику суму основної заборгованості та пеню у розмірі 1 % за кожний день прострочення платежу.
Суд визнає, що в даному випадку підстави для стягнення з відповідача пені відсутні ? у зв?язку з тим, що позивачем не подано доказів досягнення між сторонами домовленості про відстрочку платежу (додаткових угод до договору, відповідних матеріалів листування, заявок, рахунків з певною датою оплати, тощо). Натомість, позивачем на свій ризик здійснено поставку товару без попередньої оплати, що виключає можливість нарахування пені на умовах п. 2.1 договору.
Отже, позовні вимоги ТОВ “ПРОМВАТТ” підлягають задоволенню частково, а саме, в загальній сумі 202314 грн. 59 коп., із яких: 202000 грн. ? основний борг; 314 грн. 59 коп. ? 3 % річних.
Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат з оплати судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру має бути сплаченим судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
ТОВ “Укртепло Миколаїв” оплачено позов в даній справі судовим збором згідно платіжного доручення від 03.07.2020 № 918 на суму 3684 грн. 02 коп., виходячи з розміру заявлених позовних вимог 245600 грн. 77 коп. (245600 грн. 77 коп.*1,5% = 3684 грн. 02 коп.).
Судом визнано обґрунтованими позовні вимоги в загальній сумі 202314 грн. 59 коп., яка має бути оплачена судовим збором в сумі 3034 грн. 72 коп. (202314 грн. 59 коп.*1,5%), а тому таку суму судового збору належить стягнути з відповідача.
У судовому засіданні 18.05.2021, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМВАТТ” задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства “Укрінтерпостача”, вул. Радянська, 1-А, с. Трикратне, Вознесенський район, Миколаївська область, 56534, ідентифікаційний код 30526451, на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМВАТТ”, пров. Індустріальний, 23, оф. 206, м. Київ, 03056, ідентифікаційний код 38393977, грошові кошти у загальній сумі 202314 (двісті дві тисячі триста чотирнадцять) грн. 59 коп., із яких: 202000 (двісті дві тисячі) грн. ? основний борг; 314 (триста чотирнадцять) грн. 59 коп. ? 3 % річних, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 3034 (три тисячі тридцять чотири) грн. 72 коп.
3. В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2021.
Суддя Т.М. Давченко