19 травня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2037/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника Управління поліції охорони в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Солодовніков Олександр Петрович (далі також - представник позивача), до Управління поліції охорони в Луганській області (далі також - відповідач, УПО в Луганській області), відповідно до якого просить стягнути з Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2020 по 24.03.2021 на загальну суму 92 674,25 грн.
05.05.2021 від представника Управління поліції охорони в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 72-81), в якому, серед іншого, зазначено, що позивач пропустив строк звернення до суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання з таких підстав.
Строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Статтею 233 КЗпП передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Водночас, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер.
Верховний Суд в своїх постановах від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19) та від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) зазначив, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норми спеціального процесуального закону, котрі визначають місячний строк звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначив, що з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. У вказаній постанові судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
За таких обставин, для звернення до адміністративного суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку під час звільнення з публічної служби застосовується місячний строк, визначений частиною 5 статті 122 КАС України.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 24.03.2021 на загальну суму 34179,89 грн, про що свідчать виписки з карткового рахунку позивача та платіжні доручення від 24.03.2021 № 0500043007, від 24.03.2021 № 0500042006 (арк. спр. 59-60, 87-88).
Отже, виплата середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні була здійснена 24.03.2021, тобто з 25.03.2021 починається перебіг місячного строку, визначеного статтею 122 КАС України, та закінчується 25.04.2021.
15.04.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яка направлена поштою 12.04.2021.
Тобто місячний строк звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивачем не пропущений.
У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника Управління поліції охорони в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Борзаниця