19 травня 2021 року справа №320/14033/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, та за період з дня отримання статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС (категорія 1) у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати однією сумою, з урахуванням раніше сплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київської області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у нарахуванні та виплаті позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.04.2014 по 02.08.2014 та 17.07.2018 пенсії у розмірі, встановленому статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки у вказаний період законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018.
Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що виплати, передбачені Законом № 796-ХІІ, право на отримання яких має позивач, здійснюються в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Також у відзиві наголошено на пропуск позивачем встановленого Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячного стоку звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Київській області, є інвалідом II групи, інвалідність якої пов'язана з аварією на ЧАЕС, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має право на отримання додаткової пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за шкоду заподіяну здоров'ю, як особа віднесена до 1 категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС. Розмір пенсії станом на 01.09.2020 складає 2,367 грн. 76 коп.
Так, позив проживає в селі Синява, Рокитнянського району, Київської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
04.09.2020 позивач письмово звернулася до відповідача із заявою в якій просила провести з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року перерахунок пенсії в розмірі, визначеному статтями 39, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Також, в даній заяві просила провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює - двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік .
Листом № 9035-12868/К-02/8-1000/20 від 12.10.2020 відповідач відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку посилаючись на Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76, стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій та ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2015 втратили чинність. Редакція ст. 39 зазначеного Закону, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-рп/2018 не змінювалась.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Суд звертає особливу увагу, що дана справа та зразкова справа № 240/4937/18 є типовими, а відповідно до ч. З ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 240/4937/18 зазначено:
" ... із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-УІІІ.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-УШ від 04 лютого 2016 року."
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Вища юридична норма закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з вимогами частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Відповідно до вимог частини другої та третьої статті 7 КАС України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року, я маю право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі дві мінімальні заробітні плати, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Бездіяльність відповідного органу Пенсійного фонду, яка потягла не нарахування та невиплату мені вказаного підвищення із 17 липня 2018 року, є протиправною.
Разом з цим, суд звертає увагу, що предметом позову є триваюче правопорушення відповідача щодо нарахування пенсії позивачці.
Однак суд враховує, що визначений статтею 122 строк на звернення до адміністративного суду, - є строком, в межах якого реалізується не лише право на подачу позовної заяви, але і - право на судовий захист. Такий висновок слідує з аналізу норми ч.2 ст.122 кодексу адміністративного судочинства України.
Загальний шестимісячний строк має застосовуватись і при визначенні періоду триваючого правопорушення, яке є предметом позову і щодо якого судом буде застосовуватись судовий захист.
Відтак судовий захист може бути поширений на період за останні 6 місяців до звернення позивачки до суду - тобто з 28.06.2020.
Зважаючи на зазначене, позовні вимоги можуть бути задоволені лише в частині оскарженого періоду триваючого правопорушення з 28.06.2020.
На підтвердження зазначеного вище, суд додатково вважає за необхідне зазначити, що практика ЄСПЛ свідчить про те, що застосування судом строку на звернення суду за судовим захистом не є порушенням євроконвенційних прав, зокрема і права, визначеного ст.6 Європейської конвенції з прав людини (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, №20347/03 від 12.03.2009 та ін.). Право на доступ до суду та, відповідно, застосування судового захисту, - не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема і через інститут строку на звернення до суду за судовим захистом, який регулюється імперативно нормами процесуального законодавства. Суд при цьому вказує на те, що застосування ст.122 КАС України при визначенні ефективного способу захисту порушеного права не порушує суть права на захист та переслідує легітимну мету - забезпечити можливість виконання рішення щодо захисту порушеного права при триваючому правопорушенні.
Тому у застосуванні судом обмеження захисту порушеного права позивачки ні у формі, ні в об'ємі захисту суд не вбачає порушення права позивачки на судовий захист.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Однак, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, оскільки предмет позову є перерахунок пенсії, а не її беззаперечне стягнення.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київської області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити із 28 червня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.