Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"11" травня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/163/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району)
до відповідача Приватної виробничо-комерційної фірми "ФІАЛКА"
про стягнення 65 698,72 грн. збитків
Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.
представники :
від позивача: не з'явився
від відповідача: Лук'янчук В.С.
Суть спору:
Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) звернулася до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Приватної виробничо-комерційної фірми "ФІАЛКА" про стягнення 65 698,72 грн. збитків.
Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.
Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем виконано роботи згідно умов укладеного між сторонами Договору підряду №06/12-18 від 06.12.2018 р. У свою чергу позивач здійснив оплату робіт. Однак, за результатами проведеного аудиту діяльності Яворівської КЕЧ Західним територіальним управлінням аудиту виявлено порушення умов договору, а саме допущено помилку в коефіцієнті інфляції, що призвело до надмірних витрат коштів у загальній сумі 65698,72 грн. Вказані витрати позивач вважає своїми збитками та просить стягнути їх з відповідача.
29 березня 2021 року від Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" надійшов відзив на позов та докази його надіслання позивачу. У відзиві серед іншого пояснює, що на виконання умов вищевказаного Договору ПВКФ "Фіалка" було здійснено роботи в обсязі визначеному у договорі, та позивач повністю їх оплатив. При цьому, згідно п.6.3.4 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва" кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, призначені на відшкодування збільшення вартості трудових та матеріально - технічних ресурсів, спричинене інфляцією, яка може відбутися протягом будівництва, використовується у порядку, обумовленому договором підряду. Відповідач вважає, що вимагаючи повернення частини виконаного за договором, позивач фактично вимагає перегляду ціни договору після виконання, що є порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки сторонами було укладено договір, а кошти, які просить стягнути з відповідача отримано як оплату належно виконаних за договором робіт, то такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору, і на переконання відповідача вони не можуть вважатися ні збитками, ні безпідставно набутим майном. Відповідач вважає, що позов безпідставний та просить відмовити у його задоволенні.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 06 квітня 2021 р. на 10:40 год.
Ухвалою від 06.04.2021 р. розгляд справи відкладено на 11.05.2021 р. на 11:00 год.
28 квітня 2021 року від позивача надійшло клопотання про зміну предмета позову.
Відповідно до ч.3 ст.46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У даному випадку справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження та перше судове засідання було призначене на 06 квітня 2021 року.
Оскільки позивач подав наведене клопотання 28.04.2021 р., вбачається, що ним пропущено строк, встановлений ст.46 ГПК України для подання такого виду клопотання (не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі).
Згідно статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Тому протокольною ухвалою від 11.05.2021 р. клопотання позивача про зміну предмета позову залишено без розгляду.
Таким чином, здійснюється розгляд справи виходячи із предмету позову, заявленого із самого початку на момент подання позовної заяви.
11 травня 2021 року розглянуто спір по суті, заслухано пояснення присутнього представника відповідача, досліджено письмові докази, які містяться у справі.
Після виходу з нарадчої кімнати проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
06 грудня 2018 року між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та Приватною виробничо-комерційною фірмою "Фіалка" укладено Договір підряду на виконання робіт №06/12-18 (арк.с. 11-16).
Відповідно до п. 1.1.Договору предметом Договору є виконання робіт на об'єкті: "Будівництво мереж теплопостачання II черга (від ТК-1 до ТК-3), в/м №25, с.Старичі, Львівська область" (45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь), обов'язок щодо виконання яких покладається на Підрядника.
Згідно п.3.1. Договору договірна ціна цього Договору складає 6 000 000,00 грн. (шість мільйонів грн.00 коп.).
Договірна ціна на 2018 рік складає 1 908 175,94 грн. (один мільйон дев'ятсот вісім тисяч сто сімдесят п'ять грн. 94 коп.) в тому числі ПДВ - 318 029,32 грн.
Також учасники договору погодили та підписали додатки до нього.
Як вбачається з матеріалів справи в межах виконання вказаного Договору відповідачем проведено ряд будівельних робіт, у підтвердження виконання яких сторонами правочину підписано відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт (арк.с. 18-38).
Роботи позивачем прийняті та оплачені на суму 1 908 175,94 грн., що підтверджено платіжним дорученням (арк.с. 44). Також наявні платіжні доручення про оплату робіт виконаних за договором на загальну суму 3 945 755,42 грн. (арк.с. 44-55).
Факт прийняття та оплати послуг (робіт) за Договором сторонами не оспорюється та визнається.
У подальшому у період з 01.10.2017 р. по 31.12.2019 р. Департаментом внутрішнього аудиту (Західне територіальне управління внутрішнього аудиту) Міністерства оборони України у Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) був проведений аудит діяльності установи.
За результатами перевірки складено Аудиторський звіт №526/55 від 18 вересня 2020 року (арк.с. 41-43).
У Аудиторському звіті зазначено, що до актів виконаних робіт включено витрати коштів на інфляцію, які не передбачено проектно-кошторисною документацією та допущено помилку в коефіцієнті інфляції, що призвело до надмірних витрат коштів у загальній сумі 65 698,63 грн., а саме: за актом №1 за квітень 2019 року інфляційна помилка становить 5542,99 грн.; за актом №2 за травень 2019 - 9883,11 грн.; за актом №3 за червень 2019 - 5600,79 грн.; за актом №4 за липень 2019 - 5572,58 грн.; за актом №5 за вересень 2019 - 5217,28 грн.; за актом №6 за листопад 2019 - 6003,19 грн.; за актом №7 за грудень 2019 - 7700,16 грн.; за актом №8 за грудень 2019 - 20178,62 грн.
У зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями, позивач звернувся до відповідача із претензією №60 від 22.10.2020 р., у якій висловив вимогу повернути Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) зайво сплачені кошти у загальній сумі 65 698,63 грн. (арк.с. 39).
Приватною виробничо-комерційною фірмою "Фіалка" надано відповідь на претензію №209 від 15.12.2020 р., згідно якої серед іншого вказує, що кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, розрахованих на підставі прогнозованих рівнів інфляції на наступні періоди, що може відбутися протягом будівництва, включаються до складу ціни у порядку, обумовленому договором підряду. До Договору підряду на виконання робіт сторонами не було внесено відповідних змін у частині уточнення твердої договірної ціни. Тому підстав для повернення коштів у загальній сумі 65 698,63 грн. немає (арк.с. 40).
Позивач вказує, що внаслідок оплати за рахунок бюджетних коштів зайвих 65 698,63 грн. у зв'язку з допущенням помилки в коефіцієнті інфляції, завдано державному бюджету збитків на цю суму.
Відтак позивач звернувся з даним позовом до господарського суду та просить його задоволити.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Укладений між сторонами Договір №06/12-18 підряду на виконання робіт за своєю правовою природою є договором підряду.
За приписами пунктів 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Положеннями ст. 843, ч.ч. 1, 2 ст.844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 1 статті 846 вищеназваного Кодексу визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Статтею 849 ЦК України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно ч.1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем були виконані будівельні роботи, про що складені акти та підписані представниками виконавця робіт та їх замовником, а також скріплені печатками сторін.
Відтак, суд наголошує, що позивач прийняв виконані роботи, не заявивши при цьому про допущення виконавцем робіт будь-яких відступів від умов договору чи наявність інших недоліків. Дата обставина сторонами не заперечується, що свідчить про те, що замовник підтвердив належне виконання робіт.
Відповідно до ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору і її зміна у відповідності до ч. 3 ст. 632 ЦК України, після виконання договору не допускається. Про зменшення ціни роботи, в разі встановлення відступів від умов договору, сторонами має бути досягнута згода або спір з цього приводу може бути вирішеним у встановленому законом порядку.
В даному випадку правовідносини з оплати підрядних робіт виникли з Договору і оплата робіт проведена в межах узгодженої ціни на основі визначеної сторонами вартості робіт з урахуванням вимог діючого законодавства.
Поряд з тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, окрім порушень висвітлених в Аудиторському звіті №526/55 від 18 вересня 2020 року.
Таким чином, при укладенні Договору сторони були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд укладали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, в тому числі і щодо вартості проведення будівельних робіт.
Замовник, який своєчасно не заявив про недоліки у виконанні робіт (за наявності таких) не звільнений від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором підряду.
Судом встановлено, що позивач кількість та якість та ціну робіт перевірив, підписавши відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт без зауважень та заперечень, що підтверджується сторонами у даній справі. Матеріали справи не містять мотивованої відмови позивача від приймання виконаних відповідачем будівельних робіт з підстав їх вартості, обсяг та вартість виконаних робіт погоджений сторонами, при цьому замовник не заперечував проти прийняття виконаних робіт у спірному періоді.
Посилання позивача на результати перевірки та висновки у аудиторському звіті, як на підставу для задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки виявлені порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину та не можуть ніяким чином їх змінювати, а є лише підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому законом порядку.
Водночас, чинне законодавство України не покладає на виконавця робіт обов'язку після прийняття замовником цих робіт без зауважень та заперечень, у разі виявлення в процесі перевірки контролюючим органом завищення вартості робіт тощо, обов'язку повернути відповідну суму завищення.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин, аудиторський звіт має оцінюватись у сукупності з іншими доказами.
Сам по собі аудиторський звіт та висновок, виконаний на замовлення контролюючого органу не є підставою для безспірного і безумовного визначення наявності порушення в діях відповідача і підставою для стягнення коштів отриманих на виконання договірних відносин.
Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб'єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.
Суд вважає, що обставини, які встановлені позивачем під час проведення внутрішнього аудиту не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.
Більше того, у відповідності до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.
Аудиторський звіт не є тією беззаперечною підставою для стягнення збитків, оскільки вказані документи перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб. Наведений документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась та є документами, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу. Акт перевірки контролюючого органу не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, оскільки, в силу статті 19 ГК України, забороняється втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Отже, аудиторський звіт не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 статті 217 ГК України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).
Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої ст. 224 ГК України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправність діяння боржника, тобто поведінка боржника має порушувати як приписи законодавства так і умови договору; 2) наявність збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) наявність вини порушника зобов'язання, тобто особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Звертаючись з даним позовом позивач посилається на те, що внаслідок оплати за рахунок бюджетних коштів зайвих 65 698,63 грн. у зв'язку з допущенням помилки в коефіцієнті інфляції, завдано державному бюджету збитків на цю суму, та вважає, що Аудиторський звіт є доказом на підтвердження нанесення відповідачем збитків, які за обставин, викладених у позовній заяві, підлягають стягненню з відповідача.
Проте суд зазначає, що у контексті спірних правовідносин, які склалися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну "збитки" заявлена до стягнення з відповідача перерахована йому як виконавцю робіт за Договором сума не може бути кваліфікована збитками у розумінні статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Як вже зазначалось, на виконання умов договору сторонами у справі підписано та скріплено печатками сторін акти приймання виконаних будівельних робіт, згідно яких замовник прийняв роботи без зауважень. Будь-яких інших актів, складених у момент прийняття робіт (про виявлені недоробки, недоліки тощо) суду не надано.
Відтак, позивачем не доведено факт порушення зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим суд не приймає в якості належного доказу Аудиторський звіт №526/55 від 18 вересня 2020 року.
Таким чином, позивачем не доведено склад правопорушення, посилання позивача на аудиторський звіт не може бути безумною підставою для задоволення позову про відшкодування збитків, оскільки згідно з вимогами ст. ст. 610, 611, 858, 883 ЦК України збитки є правовим наслідком порушення зобов'язання, їх склад підлягає окремому доказуванню.
Відтак, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Висновки суду.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що у позові належить відмовити повністю.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що у позові відмовлено, судові витрати понесені позивачем - залишаються за останнім та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 17 травня 2021 року.
Суддя Бережнюк В.В.