"11" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/852/20
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Ліпська О.С., довіреність № 01-30/27 від 25.01.2021 року,
від відповідача - Будяну О.В., ордер № 300124 від 11.05.2021 року.,
розглянувши справу за позовом Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” про стягнення 170000,00 грн., -
Господарським судом Одеської області розглядається справа №916/852/20 за позовом Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” про стягнення 170000,00 грн.
26.03.2021р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх.№8354/21.
30.03.2021р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№8634/21.
У судовому засіданні 30.03.2021р. судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 22.04.2021р. о 10:00 год.
12.04.2021р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив за вх.№10043/21.
У судовому засіданні 22.04.2021р. судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 11.05.2021р. о 10:30 год.
У судовому засіданні 11.05.2021р. судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 11.05.2021р. о 16:40 год.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Позивач підтримує позов у повному обсязі, обставини викладені у позовні заяві.
Відповідач заперечує проти позову, з підстав викладених у письмових запереченнях на позов.
11.05.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10.07.2019, Відповідачу належать на праві власності житлові та нежитлові приміщення в будинку за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 23 (далі - Об'єкт).
Дана будівля є пам'яткою архітектури, що встановлено під час розгляду адміністративної справи № 815/1441/18.
17.01.2012 Відповідач підписав охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини, відповідно до якого (пункти 11-13 Договору) взяв на себе зобов'язання своєчасно проводити капітальний ремонт пам'ятки і роботи з упорядження території пам'ятки, виконання реставраційних, ремонтних та інших робіт.
21.02.2018 Позивач склав акт № 1 про вчинення правопорушення, у якому зазначено, що Об'єкт перебуває у незадовільному стані. Внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вживання заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти виникла загроза, яка негативно позначилася на стані пам'ятки (створювалась загроза знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), що разом суперечить вимогам статей 24, 27, 29 Закону України "Про охорону культурної спадщини", про що складено акт візуального огляду об'єкту культурної спадщини від 22.01.2018.
02.03.2018 заступник Одеського міського голови Рябоконь П.М. прийняв та підписав постанову № 1 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини" (далі - Постанова), якою на Відповідача накладено фінансові санкції в сумі 170 000 грн 00 коп.
У цій постанові зазначені наступні порушення:
- внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти - виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам'ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам'ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог статей 24, 27, 29, 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- вимоги припису Позивача № 01-15/06зд від 26.01.2018 до Відповідача не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень статей 30, 44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2018, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019, відмовлено у задоволенні вимог Відповідача до Заступника Одеського міського голови Рябоконя Петра Мусійовича та до Позивача про визнання протиправними дій Позивача зі складення акту № 1 про вчинення правопорушення від 21.02.2018 та про визнання протиправної та скасування Постанови, направленої листом від 03.03.2018 за вих. № 02.2-16 вих/137, винесеної Заступником Одеського міського голови Рябоконем Петром Мусійовичем.
10.07.2019 Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Відповідача фінансових санкцій в сумі 170 000 грн 00 коп.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 420/4130/19 позовні вимоги Позивача задоволено та стягнуто з Відповідача фінансові санкції в сумі 170 000 грн 00 коп.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 420/4130/19 апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково, відповідне судове рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз'яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
З метою повторного надання Відповідачу можливості добровільного виконання постанови № 1 від 02.03.2018 та досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу лист від 26.12.2019 №01-30/333 з вимогою сплатити фінансові санкції у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного листа. Також у цьому листі Позивач попередив Відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку.
Згідно з поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначена вимога була отримана Відповідачем 09.01.2020, однак Відповідач не сплатив фінансові санкції, що стало підставою для звернення Позивача з позовом до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 №3044-VII "Про затвердження Положення про управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради у новій редакції" (далі- Положення) управління є виконавчим органом Одеської міської ради, є юридичною особою та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону культурної спадщини", іншими законодавчими та підзаконними актами України у сфері охорони культурної спадщини, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови.
Згідно з пунктом 1.2 Положення управління є юридичною особою, може відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України, має самостійний баланс, гербову печатку зі своїм найменуванням, бланки і штампи.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Положення управління є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Управління є підзвітним і підконтрольним Одеській міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету, Одеському міському голові та відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Положення основним завданням управління є забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси.
На управління покладено функції щодо забезпечення підготовки матеріалів для заступника міського голови з питань накладення фінансових санкцій, а також здійснення діяльності щодо притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності в межах компетенції, визначеної чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови (підпункти 2.2.27, 2.2.29 Положення).
31.03.2020р управління звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Карнавал-Юг», в якому просило стягнути з ТОВ «Карнавал-Юг» фінансові санкції у розмірі 170000,00 грн.
Господарським судом Одеської області від 24.07.2020р. ухвалено рішення по справі № 916/852/20 за позовом управління до ТОВ «Карнавал-Юг», про сплату фінансової санкції за Постановою № 1, яким у задоволенні позову управління відмовлено у повному обсязі
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області управління, 14.08.2020р. звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 року по справі № 916/852/20.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського від 26.10.2020р. (надійшла до управління 03.11.2020р. за Вх. № 01-29/992) апеляційну скаргу управління залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 у справі № 916/852/20 залишено без змін.
18.11.2020 року не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 24.07.2020р.; постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020р. по справі № 916/852/20 управління звернулося до Верховного Суду.
Постановою Верховного суду від 08.02.2021 року касаційну скаргу задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 у справі № 916/852/20 скасовано. Справу № 916/852/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 54 Конституції України декларується, що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. Культурна спадщина охороняється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Виконавчим органом Одеської міської ради, який здійснює у м. Одесі функції уповноваженого органу охорони культурної спадщини, є управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради.
Управління здійснює свої повноваження на підставі Конституції України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про охорону культурної спадщини», Положення про управління з питань охорони об'єктів, культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 року № 3044-УП (далі - Положення).
Повноваження управління як виконавчого органу міської ради відповідно до його компетенції у сфері охорони культурної спадщини встановлені ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які поряд з іншими включають: забезпечення виконання нього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території (п. 1); забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони (п. 4); забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (п. 5); організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (п. 8); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (п. 9); застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону (п. 21).
Отже, управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради є суб'єктом владних повноважень, спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, на який покладено повноваження щодо забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території м. Одеси (п.2.1.3. Положення); забезпечення виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини та. території м. Одеса (п. 1. ч. ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п.2.2.1. Положення).
З положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо передбачено, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами (ч. 6 ст. 3, ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), чим визначається порядок реалізації управлінням покладених Законом завдань щодо охорони об'єктів культурної спадщини, в тому числі в частині забезпечення виконання законних рішень органів охорони культурної спадщини, у даному випадку Постанови № 1.
Як встановлено судом, частиною 1 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Відтак, власником пам'ятки можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Частиною 1 статті 318 ЦК України визначено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України.
Положеннями статті 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні' громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Також, загальні положення про право власності визначенні ст. ст. 316, 317 ЦК України. Здійснення права визначенні ст. 319 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ч. 8 ст. 319 ЦК України особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. Спеціальним законом у сфері охорони культурної спадщини є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Будівля, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, є пам'яткою архітектури, містобудування та історії місцевого значення - Будинок Вассаля (арх. Бернардацці О.Й.), прийнята під охорону держави рішенням виконкому Одеської обласної Ради народних депутатів від. 15.08.1985р. № 480, розташована в межах комплексної охоронної зони Центрального історичного ареалу м. Одеси, визначеного Історико- архітектурним опорним планом, проектом зон охорони та визначення меж історичних ареалів м. Одеси, затвердженим наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008р. № 728/0/16-08.
У даних правовідносинах ТОВ «Карнавал-Юг» виступає як власник (пам'ятка перебуває у приватній власності ТОВ «Карнавал-Юг», яке є юридичною особою), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини, з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього ' і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що 02.03.2018р. Постановою № 1 на ТОВ «Карнавал-Юг» накладено фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн.
У вказаній Постанові № 1 зазначені наступні порушення: внаслідок бездіяльності власника пам'ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам'ятки в належному, стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти - виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам'ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам'ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог ст.ст. 24, 27, 29, 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини»; вимоги припису Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради № 01-15/06зд від 26.01.2018р. до ТОВ «Карнавал-Юг» не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень ст. ст. 30, 44, 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Дійсно господарський суд погоджується із висновками, які було встановлено у постанові Верховного суду від 08.02.2021р. по даній справі про те, що правовідносини у сфері охорони культурної спадщини врегульовані, та підстави, умови, порядок та суб'єкти/об'єкти застосування відповідальності (їх повноваження тощо) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначені, зокрема положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон), відповідно до преамбули якого цей закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Питання відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини (порядок, суб'єкт та об'єкт застосування, вид, розмір тощо) врегульовані в статті 44 Закону, відповідно до якої відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: зокрема за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.
Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.
Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначений в статті 45 Закону, відповідно до частини першої якої фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
Цією ж статтею Закону передбачено, що рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.
Водночас положення цих статей прямо не визначають (не вказують та не конкретизують) суб'єкта, що є відповідним органом охорони культурної спадщини, який здійснює (може здійснювати) безпосереднє стягнення фінансової санкції, застосованої (накладеної) до юридичної особи за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, та, відповідно, є належним суб'єктом звернення до суду щодо стягнення цієї санкції із застосуванням заходів державного примусу.
Для визначення обсягу повноважень та компетенції кожного із визначених цим законом органів охорони культурної спадщини Суд звертається до встановленої в статті 3 Закону ієрархії цих органів та визначених Законом повноважень.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належить, зокрема виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Закон розмежовує, в залежності від компетенції, повноваження центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини (стаття 5 Закону), і повноваження інших органів охорони культурної спадщини (до яких належить і виконавчий орган сільської, селищної, міської ради) (стаття 6 цього закону).
Відповідно до пункту 21 частини другої статті 6 Закону до повноважень, зокрема виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, належить застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
За змістом наведених норм законодавець розмежовує повноваження у накладенні фінансової санкції за порушення законодавства щодо охорони у сфері охорони культурної спадщини (прийняття рішення з оформленням його у вигляді постанови - стаття 45 Закону) та у безпосередньому застосуванні/стягненні цієї санкції (пред'явленні вимоги до юридичної особи на підставі постанови або в судовому порядку - шляхом звернення із позовом).
При цьому, якщо накладення цієї фінансової санкції (згідно зі статтею 44 Закону шляхом прийняття відповідного рішення, оформленого постановою), відповідно до компетенції, здійснюється законодавчо визначеною посадовою особою відповідного органу: головою чи заступником голови відповідної місцевої ради; то виконання цього рішення: застосування та безпосереднє стягнення фінансової санкції належить до повноважень відповідного органу (відповідно до компетенції у сфері охорони культурної спадщини), а саме до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини (пункт 21 частини другої статті 6 Закону).
Щодо повноважень, які належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у розумінні Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Суд зазначає, що відповідно до норм цього закону(підпункт 5 пункту "б" частини першої статті 31 та підпункту 10 пункту "б" статті 32): організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників; забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання; належать до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва та у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту.
Порядок делегування повноважень наведений у статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
За змістом наведених норм (пункти 6.3-6.5), з урахуванням висновків в пункті 6.4, стягнення фінансової санкції, застосовної (накладеної) відповідно до статті 44 Закону, належить до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (відповідно до їх компетенції) у сфері охорони культурної спадщини, що є делегованими в силу прямої норми закону, а саме пункту 21 частини другої статті 6 Закону.
Щодо обсягу повноважень Позивача як спеціалізованого управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини, створеного у складі Одеської міської ради, та як суб'єкта звернення за вимогами у цій справі про стягнення з Відповідача суми фінансової санкції за допущене ним порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, господарський суд вказує про таке.
Відповідно до статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.
За змістом цих норм у разі створення у складі сільської, селищної, міської ради управління (відділу, іншого виконавчого органу) як виконавчого органу відповідної ради для здійснення відповідного (окремо визначеного) напрямку повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, то виконання управлінням (відділом, іншим виконавчим органом) цих повноважень (відповідно до визначеної спеціалізації) ототожнюється з виконанням таких повноважень безпосередньо виконавчим органом сільських, селищних, міських рад.
Враховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо законності Постанови та щодо статусу Позивача як виконавчого органу Одеської міської ради та спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини (пункти 3.3-3.5, 3.8), Суд дійшов висновків, що:
- надання Позивачу в силу закону - норми пункту 21 частини другої статті 6 Закону, повноважень на застосування/стягнення суми фінансової санкції за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини (що охоплюють також повноваження Позивача звертатись з цими вимогами в судовому порядку), не вимагає додаткового (окремого) зазначення та конкретизації цих повноважень в Положенні, яким керується Позивач у своїй діяльності;
- передбачені в Положенні повноваження Позивача (в підпунктах 2.1.2, 2.2.27, 2.2.29 пункту 2.1, пункт 3.8 цієї постанови) із забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси тощо, охоплюють визначені законом повноваження Позивача щодо застосування/стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі в судовому порядку.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку про порушене право позивача та обґрунтованість позовних вимог.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідача звернувся у відзиві на позов із вимогою про застосування строку позовної давності до вимог Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради.
Разом з тим, позивач у своїй відповіді на відзив просив суд захистити його право і не застосовувати позовну давність як підставу для відмови у задоволені позову.
В обґрунтування дотримання строку позовної давності для звернення до господарського суду управління зазначає, що 02.03.2018р. Постановою № 1 на ТОВ «Карнавал-Юг» накладено фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн. (сто сімдесят тисяч гривень 00 копійок). Строк сплати фінансових санкцій у Постанові № 1 не визначений.
Відповідачем Постанову № 1 було оскаржено у судовому порядку.
Законність Постанови № 1 встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року у справі № 815/1441/18, що залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019р. у справі №815/1441/18.
У межах строків звернення до адміністративного суду, 10.07.2019р. Управління звернулося до Одеського окружного адміністративного суду.
09.09.2019р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду ухваленого по справі № 420/4130/19 позовні вимоги Управління задоволено.
11.09.2019p. TOB «Карнавал Юг» звернулося до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019р. по справі № 420/4130/19.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019р. у справі № 420/4130/19 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019р. скасовано, роз'яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку факт прийняття рішенням Одеським окружним адміністративним судом рішення 09.09.2019р. по справі №420/4130/19 та в подальшому прийняття постанови П'ятим апеляційним адміністративним судом від 03.12.2019р. у справі № 420/4130/19, яким рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019р. було скасовано та роз'яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства, тривалий час розгляду справи, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до господарського суду Одеської області з даною позовною заявою 31.03.2020р. тобто через 3 місяці, як він дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, є підставами для поновлення строку позовної давності.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За змістом вказаних вище норм, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 статті 258 ЦК України передбачено, Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Як встановлено господарським судом першої інстанції, Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019р. у справі № 420/4130/19 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019р. скасовано, закрито провадження у вказаній вище справі з тих підстав, що даний спір віднесено до господарської юрисдикції.
Матеріалами справи підтверджується, що 31.03.2020р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”, тобто через три місяці після того, як позивач дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Одеської області.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020р. по справі №922/1467/19 зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.
Дійшовши зазначеного висновку, господарський суд Одеської області вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі N 908/828/17, від 11.09.2018 у справі N 904/191/18, від 11.12.2018 у справі N 917/100/17, від 11.12.2019 у справі N 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі N 910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.
Отже, в даному випадку, на момент звернення позивачем 31.03.2020р. до господарського суду Одеської області з позовом строк позовної давності сплинув.
За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.92).
Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд вважає за доцільне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Виходячи з наведеного, Суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Так, принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
В суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
З огляду на викладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, господарський суд доходить правомірного висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та поновлення строку позовної давності.
Виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи, господарський суд дійшов про наявність підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними та задоволення позову, і вважає їх такими, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі N 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі N 922/1151/18, і колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” про стягнення 170000,00 грн. - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 12; код ЄДРПОУ 34253609) на користь Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Катерининська, буд.14; код ЄДРПОУ 26343789) фінансові санкції у розмірі 170 000,00 (сто сімдесят тисяч гривень 00 копійок) на р/р UA878999980314090542000015008, банк отримувача - Казначейство України (БАЛ), Код банку (МФО) 899998, отримувач - УДКСУ у м. Одесі Одеської області, код отримувача ЄДРПОУ 38016923; КБК 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції». Призначення платежу: «За постановою від 02.03.2018 року №1 «Про накладення фінансових санкцій з порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини» та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 550 / дві тисячі п'ятсот п'ятдесят / грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 17 травня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут