ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2021Справа №910/3979/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ", м. Полтава
до Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
про стягнення 24 467, 61 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач) заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5620933 в розмірі 24 647, 21 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
12.04.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (надісланий засобами поштового зв'язку 09.04.2021) відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з тим, що відповідачем на підставі заяви позивача від 02.09.2019 та наданих документів було відшкодовано шкоду у повному обсязі. При цьому, договором про відступлення права вимоги від 09.10.2015 потерпіла сторона не передавала право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних. Окрім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає про сплив строку позовної давності.
Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Проте, судом було встановлено, що поштове відправлення разом з ухвалою про відкриття провадження від 19.03.2021 у справі №910/3979/21 за пошуковим ідентифікатором 0105474436191 було вручено відповідачеві 24.03.2020.
Згідно з частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, останній день встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву - 08.04.2021, тоді як відзив на позовну заяву надіслано відповідачем на адресу позивача та до суду 09.04.2021, тобто з порушенням встановленого судом строку.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. (ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем до відзиву на позовну заяву не прикладено відповідної заяви про поновлення судом строку на подачу відзиву на позовну заяву.
За таких обставин, з огляду на пропуск відповідачем встановленого судом строку на подання відзиву на позовну заяву, за відсутності у матеріалах справи мотивованої заяви про поновлення такого строку, відзив на позовну заяву долучається до матеріалів справи без надання йому правової оцінки.
20.04.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій він вважає безпідставними заперечення відповідача щодо спливу строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності зупинявся. Крім того, за доводами позивача, МТСБУ набуває зобов'язань за Полісом АІ/5620933 не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені.
26.04.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення в яких він зазначає, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом з пропуском як загального, так і спеціального строків позовної давності.
17.05.2020 до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо поданих відповідачем заперечень в яких позивач зазначає, що до його вимоги про стягнення заборгованості за договором страхування не може бути застосований строк позовної давності.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 29.04.2021 по 17.05.2021 у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 18.05.2021.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
23.07.2015 в м. Києві на вул. Курчатова на перехресті з вул. Жукова, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Nissan Vanette», д.н.з. НОМЕР_2 , чим завдав майнової шкоди власнику вказаного автомобіля.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва №754/12482/15-п від 11.09.2015 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі полісу №АІ/5620933 від 26.06.2015.
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 27.07.2015 №11986, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕАК «Довіра на замовлення ОСОБА_2 (власник автомобіля «Nissan Vanette», д.н.з. НОМЕР_2 ), вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ «Nissan Vanette», д.н.з. НОМЕР_2 складає 57 141, 19 грн.
02.12.2015 між ОСОБА_3 (представник, який діє від імені ОСОБА_2 на підставі доручення №ВМА 236284) (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого цесіонарій зайняв місце цедента в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди у розмірі 43 133, 93 грн від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
31.12.2015 між Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-12/2015.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 02.12.2015.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 2 Додатку №1 до договору); Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 31.12.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування №АІ/5620933, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/5620933 від 26.05.2015, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_3 про страхове відшкодування від 26.10.2015.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору №АІ/5620933.
24.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5620933. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс Капітал», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5620933.
Так, розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», у зобов'язанні яке виникло на підставі договору № АІ/5620933, становив 67 781, 54 грн з яких:
- 43 133,93 грн - розмір завданого збитку;
- 2 719,21 грн - 3% річних за користування чужими коштами;
- 11 144, 92 грн - розмір інфляційних втрат;
- 10 783, 48 грн - розмір пені.
16.05.2018 грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5620933, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
03.09.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.
26.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АІ/5620933, зокрема, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 43 133, 93 грн. Інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку відповідача без задоволення у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач) заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5620933 в розмірі 24 647, 21 грн, з яких: 2 719,21 грн - 3% річних за користування чужими коштами, 11 144, 92 грн - розмір інфляційних втрат та 10 783, 48 грн - розмір пені.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 67 781, 54 грн (43 133,93 грн - розмір завданого збитку; 2 719,21 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 11 144, 92 грн - розмір інфляційних втрат; 10 783, 48 грн - розмір пені) та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі у розмірі 67 781, 54 грн, з яких 43 133,93 грн - розмір завданого збитку; 2 719,21 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 11 144, 92 грн - розмір інфляційних втрат; 10 783, 48 грн - розмір пені, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як вже зазначено, 03.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату вищевказаного боргу.
Відповідно до підпункту г. п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі за текстом - МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 26.09.2019 виплатив позивачеві 43 133,93 грн для виконання зобов'язань за договором страхування №АІ/5620933.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 закону №1961-IV, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15).
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3. статті 20 цього Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3. статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 від 31.12.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування судом строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено такий строк на звернення до суду за захистом свого права.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Попри те, що відповідна заява відповідача про застосування строку позовної давності в даній справі викладена ним у відзиві, який долучений судом до матеріалів справи без надання йому правової оцінки з підстав викладених вище, враховуючи норму ст. 267 Цивільного кодексу України, якою передбачено право сторони на звернення до суду із заявою про сплив строку позовної давності та не може бути обмежене, суд приймає таку заяву до розгляду з наданням їй відповідної правової оцінки, з огляду на відсутність в нормах чинного законодавства обмеження строку на звернення з відповідною заявою.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором №АІ/5620933, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18, грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5620933, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені, та внесені до реєстру кредиторів.
Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 03.09.2019 відповідачем було сплачено 26.09.2019 лише страхове відшкодування у розмірі 43 133,93 грн, інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку відповідача без задоволення.
Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Водночас, спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення пені, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, сплив та про її застосування заявлено відповідачем у справі.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019, а з даним позовом звернувся до суду лише у березні 2021. Таким чином, з огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, а позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 783, 48 грн - пені.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Окрім того, позивач також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.
Так, судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію Договору про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020 з додатковою угодою №1 до нього від 26.10.2020, Акт надання послуг від 26.02.2021 (поліс №АІ/5620933) на суму 4 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) до вказаного акту, ордер серія ВІ №1033616 від 23.02.2021.
Зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, враховуючи часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 249, 97 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Моторного (транспортного страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (код ЄДРПОУ 37686922, адреса: 36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10) 3% річних у розмірі 2 719, 21 (дві тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 144, 92 (одинадцять тисяч сто сорок чотири) грн 92 коп., судовий збір у розмірі 1 276, 21 (одна тисяча двісті сімдесят шість) грн 21 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 249, 97 (дві тисячі двісті сорок дев'ять) грн 97 коп.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після овернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Морозов