Справа № 357/376/21
2/357/1631/21
Категорія 38
13 травня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Ковальчук Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості -
Позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», звернувся до суду з даним позовом 21.01.2021 року обґрунтовуючи тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13.03.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Договору, де зазначено, що відповідач дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком. Власник картки зобов'язаний слідкувати за витратами в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 1.1.1.58 Умов та правил надання банківських послуг. Із 01.03.2019 року впроваджені зміни Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84.0% - для картки «Універсальна голд». Позивач умови договору виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором, а відповідач, в свою чергу, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, та іншими витратами відповідно до умов договору, порушив умови договору, чим спричинив заборгованість, яка станом на 03.11.2020 року становить 29 604,54 грн. та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 23 486,14 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 23 486,14 грн., заборгованості за простроченими відсотками -6118,40 грн. В добровільному порядку відповідач відмовляється повернути кошти, тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 29 604,54 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою суду від 11.02.2021 року у вказаній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, до позову додано клопотання представника позивача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 , про розгляд справи у відсутності представника банку, позовні вимоги позивач підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов не визнав та надав письмові пояснення, в яких зазначив, що кредитний договір був укладений з банківською установою на підставі підписання ним анкети-заявки, яка надрукована дуже дрібним та нерозбірливим шрифтом. Копію кредитного договору та умови його укладання він належним, законним чином не отримував. Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України (форма кредитного договору) чітко вказано, що кредитний договір укладається виключно у письмовій формі і кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Отже, в цивільному законодавстві, ніде не вказано, що кредитний договір може укладатися у будь-який інший спосіб, а лише у письмовій формі. Тому враховуючі вище викладене та беручи до уваги ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України (акти цивільного законодавства України), вказано, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Він не заперечував, що певний час використовував кредитні кошти банківської установи, але спочатку він їх повертав до банку своєчасно. Потім він не мав змоги своєчасно повертати кошти до установи банку так як в країні сталася кризова ситуація пов'язана з коронавірусом, він являється інвалідом 3-ї групи, і йому постійно необхідно було лікуватися та купувати ліки від його хвороби. З 2008 року і по теперішній час він перебуває на пенсії по інвалідності і не має можливості працювати. За період з 1 листопада 2018 року по 1 липня 2020 року банк нарахував йому по незаконно укладеному кредитному договору відсотки за користування кредитними коштами банку в сумі 16778,32 грн. та пеню в сумі 250 грн., тобто загальна сума незаконно нарахованої заборгованості складає 17028,32 грн. Враховуючи вище викладене, беручи до уваги, що кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст.1055 Цивільного кодексу України, тобто є нікчемним, він повинен повернути банку лише тіло кредиту. Тіло кредиту складало 25000 грн. і якщо відняти незаконно нараховані відсотки
та пеню: 25000 грн.-17028,32 грн. = 7971,68 грн., тобто він банку винен по тілу
кредиту лише 7971,32 грн., які звісно він зобов'язується повернути банку. Тому, він визнав цивільний позов частково, а саме лише по залишку тілу кредиту на загальну суму 7971,32 грн.
Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).
Судом встановлено, що 13.03.2014 року між Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, шляхом заповнення та підписанням анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 13.03.2014 року, згідно якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією анкети-заяви від 13.03.2014 року (а.с.16).
Тобто, з 13.03.2014 року між АТ «КБ Приватбанк» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту.
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 погоджується з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, довідку про умови кредитування (витяг з Тарифів банку), копію паспорта відповідача.
Як вбачається з довідки (а.с.14), між Акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н, за яким надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 13.03.2014 року, термін дії 02/18; НОМЕР_2 - дата відкриття 18.01.2018 року, термін дії 10/21; НОМЕР_3 - дата відкриття 12.09.2019 року, термін дії 07/23.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта - ОСОБА_1 (картрахунок НОМЕР_1 ) (а.с.15), вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 13.03.2014 року, 13.03.2014 року - встановлено кредитний ліміт 0,00 грн., 13.03.2014 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн., 14.03.2014 року - збільшено кредитний ліміт 500 грн., 08.12.2014 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн., 06.01.2015 року - збільшено кредитний ліміт 500 грн., 15.01.2015 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн., 17.03.2015 року - збільшено кредитний ліміт 500 грн., 06.07.2017 року - збільшено кредитний ліміт 25000 грн., 28.08.2019 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 01.10.2019 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 30.01.2020 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 10.02.2020 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 18.03.2020 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 31.03.2020 року - зменшено кредитний ліміт 24 210,00 грн., 07.04.2020 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн., 08.04.2020 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 13.03.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті:www.privatbank.ua,як невід'ємні частини спірного договору. І в цих Витягах з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку визначені пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено строк кредиту.
Однак, з Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.17) вбачається, що є такі кредитні картки: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD».
Судом встановлено, що даний витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підписаний відповідачем та в матеріалах справи відсутні відомості, яка саме кредитна картка надавалася відповідачу та з якими умовами кредитування.
А тому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникненняспірних правовідносин (13.03.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якої редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Крім того, надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку на сайті: privatbank.uа, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 березня 2014 року шляхом підписання анкети-заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто дійшли згоди із усіх істотних умов договору, також не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін.
Крім того, зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Слід зазначити, що Умови та Правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника (відповідача), та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15) та від 22 березня 2017 року (6-2320цс16).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що анкета-заява позичальника від 13 березня 2014 року не містить встановленого графіку погашення кредиту та не зазначено, яку саме процентну ставку повинен сплачувати відповідач.
Крім того, судом встановлено, що Умови та Правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не є частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем, тому безпідставним є посилання банку на те, що Умовами та правилами надання банківських послуг було встановлено порядок повернення коштів.
Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунки за договором між Приватбанком та ОСОБА_1 №б/н від 13.03.2014 року (а.с.9-13), з якого вбачається, що заборгованість за договором №б/н від 13.03.2014 року станом на 03.11.2020 року становить 29 604 грн. 54 коп. та складається з: заборгованості за кредитом - 23 486,14 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 23 486,14 грн., заборгованості за простроченими відсотками -6118,40 грн.
Розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості, оскільки з дослідження змісту наявних у справі документів в розрахунках заборгованості зазначені різні процентні ставки та різні суми кредитного ліміту.
Крім цього, варто зауважити, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року.
Тому, суд не приймає даний доказ наданий позивачем з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 29 604 грн. 54 коп.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково, а саме в частині стягнення з нього на користь позивача тіла кредиту в розмірі 7931,32 грн.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.14,16), 13.03.2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та отримав кредитну картку, із виписки по рахунку (а.с.56-66) вбачається, відповідач періодично погашав сплачував кредитні кошти, всього у розмірі 16 309,65 грн.
Суд, перевіривши розрахунок відповідача, дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 8690 грн. 35 коп. ( 25000,00 грн. (встановлений ліміт) - 16309,65 грн. (сплачені кошти)).
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8690 грн. 35 коп.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду, тому, з відповідача на користь позивача стягуються кошти судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 617 грн. 03 коп.
Керуючись ст. 42 Конституції України, ст. 1,3, 207, 509, 526, 530, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Н. Перемоги, 50, до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8690,35 грн. (вісім тисяч шістсот дев'яносто гривень 35 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у справі у розмірі 617,03 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18.05.2021 року.
СуддяО. В. Бондаренко