Справа № 536/1304/20 Номер провадження 11-кп/814/605/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія ч.2 ст. 121 КК України
12 травня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020170220000548 за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кременчук Полтавської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, не одружений, працюючий за наймом, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , житель АДРЕСА_2 , не судимий,
засуджений за ч.1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 150000 грн.
В задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_9 відмовлено.
Вирішено питання про речові докази.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
25.07.2020 приблизно опівночі під час вживання спиртних напоїв зі співмешканкою ОСОБА_10 та їх знайомим ОСОБА_11 на АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 раптово виникла сварка, в ході якої ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, умисно, з метою позбавлення життя, залізним предметом, схожим на совок, наніс один удар по голові ОСОБА_11 , спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок, ОСОБА_8 визнати винуватим та засудити за ч.2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі.
Свої вимоги мотивує тим, що суд не надав належну оцінку показанням як обвинуваченого, так і свідка ОСОБА_10 , які зазначали, що ОСОБА_11 після події був живий до ранку. Свідок ОСОБА_13 також бачила ОСОБА_11 після спричинення йому тілесних ушкоджень та зазначала, що він відмовився від медичної допомоги, рухався та вчиняв активні дії.
При цьому захисник вказала, що висновок експерта № 650 від 01.08.2020 не дає відповіді щодо дати та часу смерті, від якого саме тілесного ушкодження настала смерть, не розмежовує, які тілесні ушкодження утворилися від спричиненого удару, а які - через часові трупні зміни.
Вважає, що судом не усунуто недоліки щодо встановлення механізму спричинення ОСОБА_11 тілесного ушкодження, оскільки показання обвинуваченого та свідка з цього приводу мають відмінності.
Стверджує, що суд не надав належну оцінку показанням обвинуваченого, що він був у дружніх стосунках з потерпілим, те, що конфлікт між ними виник раптово, та він не мав наміру на спричинення ОСОБА_11 смерті, а наніс лише один удар, після якого потерпілий ще певний час був живим.
Також вважає, що суд необґрунтовано стягнув з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду, оскільки ОСОБА_9 розлучена з потерпілим, будь-яких даних про те, що вони перебували у шлюбних стосунках чи проживали разом, немає.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Факт нанесення ОСОБА_8 в ході конфлікту удару ОСОБА_11 металевим предметом в область голови та настання внаслідок такого удару смерті потерпілого ніким із учасників провадження не оспорюється та підтверджується безпосередньо дослідженими у судовому засіданні у суді першої інстанції належними та допустимими доказами.
Що стосується доводів захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_8 з ч.1 ст.115 на ч.2 ст.121 КК України, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Частина 1 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому, умисел може бути як прямим, коли особа бажала настання смерті, так і непрямим, тобто особа хоча не бажала настання смерті, але свідомо припускала їх настання.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_8 до події (сварка між обвинуваченим та ОСОБА_11 , яка передувала спричиненню тілесних ушкоджень) та після вчинення злочину (ненадання потерпілому медичної допомоги, повне ігнорування його стану після спричинення ушкодження), механізм, характер, спосіб нанесення тілесного ушкодження (завдання зі значною силою удару металевим предметом у життєво важливий орган людини - голову), безумовно, вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя людини.
Більше того, з моменту, як ОСОБА_8 виявив, що потерпілий помер, труп ОСОБА_11 залишив на території домоволодіння до часткового розкладання. Про свої дії не повідомив правоохоронні органи, а намагався приховати свій злочин, запропонувавши ОСОБА_14 вирити яму для поховання ОСОБА_11 .
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини кримінального провадження, місцевий суд встановив, що ОСОБА_8 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 , а тому дії обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України кваліфіковано правильно.
Всупереч доводам захисника, час смерті потерпілого експертом встановлено. У висновку №650 від 14.09.2020 вказано, що смерть ОСОБА_11 настала через час, що вимірюється першими десятками хвилин після отримання тілесного ушкодження. При цьому дату і час нанесення удару потерпілому встановлено судом першої інстанції під час судового провадження і ніким з учасників не оспорюється.
У будь-якому разі, в даному випадку, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
При цьому, експерт у своєму висновку чітко зазначив причину смерті, тобто від якої саме травми настала смерть, та у підсумку вказав лише ті ушкодження, які були завдані та які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Перебування обвинуваченого у дружніх стосунках з ОСОБА_11 не виключає раптового виникнення конфлікту між ними та умислу на заподіяння смерті.
Доводи захисника, що свідок та обвинувачений вказують на різні механізми нанесення удару, не спростовують самого факту завдання ОСОБА_8 цього удару та настання відповідних наслідків.
При призначенні покарання суд першої інстанції виконав вимоги закону та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, негативну характеристику; наявність обставин, які пом'якшують покарання: щире каяття та сприяння розкриттю злочину, обставини, яка обтяжує покарання: вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Також колегія суддів враховує тяжкі незворотні наслідки, що настали внаслідок дій ОСОБА_15 , те, що шкоду потерпілій обвинувачений не відшкодовував і не намагався це зробити.
Таким чином, призначене ОСОБА_15 покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.115 КК України, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Також, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги про скасування вироку в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілої.
Дійсно, судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 розлучені і цього не заперечує потерпіла, проте ОСОБА_9 зазначила, що вони продовжували проживати разом до дати зникнення ОСОБА_16 - 25.07.2020. Підстав недовіряти показанням потерпілої колегією суддів не встановлено.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненому злочині, суд першої інстанції, стягнув з обвинуваченого на користь потерпілої 150000 грн моральної шкоди.
При цьому, судом було враховано характер злочину та тяжкі наслідки, глибину моральних страждань потерпілої та вимушені зміни в її житті в результаті втрати близької людини.
З визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, враховуючи особливості даної справи, погоджується і колегія суддів. Розмір стягнутої моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин вчиненого злочину та моральних страждань потерпілої.
Істотних порушень кримінального процесуального закону під час судового розгляду у суді першої інстанції допущено не було, тому вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим. Отже, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 січня 2021 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуюча ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4