Житомирський апеляційний суд
Справа №291/1146/20 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.
Категорія 3 Доповідач Павицька Т. М.
18 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 291/1146/20 за позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. в смт. Ружині,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ), а саме: будівлю зерносховища загальною площею 334,6 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, літерою Б-1; будівлю вагової будки загальною площею 20,6 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, літерою А-1; споруду асфальтної площадки, загальною площею 738,4 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, під №1, які відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 21 січня 2008 року виконкомом Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області належали ліквідованому сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Раставець».
Позовні вимоги мотивував тим, що 26 грудня 2007 року сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Раставець» йому накладною № 367 від 26.12.2007 було відпущено: будівлю зерносховища загальною площею 334,6 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, літерою Б-1; будівлю вагової будки загальною площею 20,6 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, літерою А-1; споруду асфальтної площадки, загальною площею 738,4 кв.м, позначену у технічному паспорті КП «Бердичівське МБТІ Житомирської обласної ради», від 05.10.2007 року, під №1, які розташовані по АДРЕСА_2 . Вказує, що про необхідність укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та його державної реєстрації не знав. Крім того зазначає, що не знав і про те, що рішенням № 3 від 21 січня 2008 року виконавчим комітетом Білилівської сільської ради Ружинського району оформлено право власності на ці об'єкти за СТОВ «Растовець», якому 31.01.2018 видано свідоцтво про право власності. Вважає, що добросовісно заволодів чужим майном, подальше володіння ним, є явно безтитульним, тобто фактичним яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 12.03.2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що більше 13 років, тобто із 26 грудня 2007 року по нинішній час добросовісно, відкрито володіє, оберігає, доглядає та утримує в належному стані вказане нерухоме майно. Зазначає, про відсутність спорів з приводу заволодіння та володіння зазначеним майном. Вказує на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги того факту, що вказане майно СТОВ «Раставець» було відпущено йому без правової підстави (без титулу).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до накладної №367 від 26 грудня 2007 року позивачу відпущено підприємством СТОВ «Раставець» - зерносховище 1 шт. - вартість 20000,00 грн., вагова будка 1 шт. - 3397,92 грн., авто вага 1 шт. - 833,33 грн., площадка - 768,75 грн., всього на суму 30000 грн.
Відповідно до технічного паспорта, виданого КП «Бердичівським міжміським бюро технічної інвентаризації» станом на 05.10.2007 року (інвентаризаційна справа № 241), будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_2 складаються: літ. А-1 будівля вагової загальна площа 20.8 кв.м, літ. Б-1 - будівля зерносховища загальною площею 334.6 кв.м., споруда асфальтної площадки №1 загальною площею 738.4 кв.м.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта дата формування 23.07.2020 року, номер інформаційної довідки 217416345 право власності на зерносховище літ Б-1, вагова літ А-1, асфальтова площадка зареєстровано за СТОВ «Раставець», реєстраційний номер майна 21958480, свідоцтво про право власності видане Виконкомом Білилівської сільської ради 31.01.2008 року.
Із змісту довідки № 1125 від 01 серпня 2020 року виданої Білилівською сільською радою Ружинського району Житомирської області ОСОБА_1 вбачається, що сільськогосподарські будівлі (зерносховище літ Б-1, вагова літ А-1, асфальтова площадка), які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 не перебувають на балансі Білилівської сільської ради, згідно книги обліку основних засобів за 2016-2020 роки.
Як вбачається з довідки Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 01.08.2020 року № 1126, що сільськогосподарськими будівлями, об'єктами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , добросовісно доглядає, безперервно володіє ОСОБА_1 із 2007 року по даний час.
Відповідно до ухвали Господарського суду Житомирської області у справі № 7/134-Б від 14 травня 2013 року, юридичну особу СТОВ «Раставець» було ліквідовано. 27 травня 2013 року, до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців було внесено запис № 13001170009000041 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи СТОВ «Раставець».
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 27 червня 2017 року було визнано дійсним укладений між позивачем та СТОВ «Раставець» договір купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року та його право власності на будівлю зерносховища, будівлю вагової та споруду асфальтної площадки.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року, рішення Ружинського районного суду Житомирської області було скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 7 травня 2018 року постанову апеляційного суду Житомирської області від 17січня 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Крім того, право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року в справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що «норми статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника».
Аналізуючи матеріали справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем має бути доведено факт існування такого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.
При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що давність володіння могла б вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.
Враховуючи, що позивач, як підставу для задоволення позову зазначає, що нежитлові будівлі та споруди, що розташовані по АДРЕСА_2 він набув згідно накладної від 26.12.2007 про купівлю зерносховище літ Б-1, вагова літ А-1, асфальтової площадки в СТОВ «Раставець», суд першої інстанції правильно вважав, що це виключає можливість застосування набувальної давності та задоволення позову..
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивач користувався спірним майном, вважаючи його своїм в цілому без правової підстави, а саме без нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та його державної реєстрації не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції.
Так, відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина друга).
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя).
Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам по справі, а його висновок, що позивач володів вказаним вище майном на підставі накладної відповідає наявним у справі доказам.
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який дослідивши подані до суду докази і встановивши фактичні обставини справи, прийшов до правильного по суті висновку щодо відмови у задоволенні позову, то підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 18 травня 2021 року.
Головуючий
Судді