Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 345/4757/19
провадження № 61-1286св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Ріп'янська сільська рада Івано-Франківської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Миговича О. М., від 09 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Горейко М. Д., від 16 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ріп'янської сільської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення сільської ради.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він проживає в с. Яворівка Калуського району Івано-Франківської області. Після смерті батьків, ОСОБА_3 в 2004 році та ОСОБА_4 в 2006 році, він став власником 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 , а його племінниця ОСОБА_5 стала власником іншої 1/2 частини житлового будинку. Позивач вказував, що поряд з житловим будинком знаходиться земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,57 га, яка раніше обліковувалась за його батьками, після смерті яких використовується ним, що підтверджується довідкою Ріп'янської сільради Калуського району Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року № 803.
Згідно архівного витягу з протоколу 16 сесії Ріп'янської сільради Калуського району Івано-Франківської області від 23 грудня 1993 року ОСОБА_3 було передано у приватну власність 0,59 га землі.
Позивач наголошував, що він успадкував право на приватизацію вказаної земельної ділянки та право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку, оскільки він є спадкоємцем першої черги і прийняв спадщину після смерті батьків.
Позивач зазначав, що оскаржуваним рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року № 8-23/2019 у нього вилучено частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шириною 3,5 м, довжиною 8 м для суспільних потреб, а саме для розміщення дороги, яка веде до господарства ОСОБА_2 . Тобто із його земельної ділянки безпідставно вилучено 28 кв. м, а фактично вилучено значно більше.
Позивач вказував, що до його господарства вже давно є облаштована дорога із земель, що межують з річкою. Така ж дорога є і до господарства ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважав, що вказаним рішенням сільської ради порушено його право як спадкоємця на приватизацію та отримання державного акта про право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 , а відповідачем порушено процедуру зміни цільового призначення землі.
Також позивач посилався на те, що відповідно до статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішення сільради, проте він своєї згоди не надавав, а про винесення цього питання на розгляд сільської ради повідомлений не був, хоча згідно статті 159 ЗК України земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним рішення Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року № 8-23/2019 про затвердження схеми розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області. Зобов'язати Ріп'янську сільську раду Калуського району Івано-Франківської області повернути позивачеві земельну ділянку, вилучену згідно вказаного рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 09 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачем не надано доказів того, що його батько ОСОБА_3 після прийняття рішення Ріп'янською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області 23 грудня 1993 року про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,59 га до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняв будь-які дії щодо реалізації свого права на приватизацію земельної ділянки та того, що сам позивач після смерті батька та до моменту прийняття оскаржуваного рішення Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року № 8-23/2019 звертався як спадкоємець до органу місцевого самоврядування щодо завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.
Суду першої інстанції встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження оформлення спадщини після смерті батька, а спадкова справа заведена після смерті ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 . Окрім цього, згідно складеного заповіту ОСОБА_3 було визначено двох спадкоємців - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Оскільки згідно рішення Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_3 передано у власність 0,59 га, згідно довідки Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області у користуванні ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства перебуває 0,57 га, а згідно кадастрового плану земельної ділянки площа становить 0,4406 га, позивачем не доведено те, чи земельна ділянка, яку вирішено передати у власність ОСОБА_3 , земельна ділянка яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 , та земельна ділянка, по якій проходить спірна громадська дорога, є однією і тією ж земельною ділянкою. Крім того, у відповідності до матеріалів справи до господарства ОСОБА_2 іншого заїзду (дороги) не існує.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 09 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач посилався на неможливість завершити процедуру приватизації земельної ділянки після смерті батька, право на яку він успадкував. Однак, докази наявності такого успадкованого права, як підстава звернення до суду ОСОБА_1 , у цій справі відсутні. Позивачем не надано суду доказів, що його батько - ОСОБА_3 до моменту смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вживав заходів для оформлення права на спірну землю, в тому числі і в частині виготовлення технічної документації та отримання правовстановлюючого документу.
Також апеляційний суд послався на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що після смерті батька позивач прийняв спадщину у вигляді прав на земельну ділянку. Спадкові права після смерті матері позивачем також не оформлено, обсяг спадкового майна не встановлено.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо встановити порушене право та визначити межі земельної ділянки, з приводу якої заявлені позовні вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
19 січня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року і направити справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 251/17710/15-а, від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач стверджує, що при вирішенні спору судами повністю проігнорована незаконність оскаржуваного рішення сесії Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області № 8-23/2019 від 26 липня 2019 року. Оскаржене рішення сільської ради прийнято всупереч вимогам статті 159 ЗК України. Окрім того, рішення Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року прийнято в умовах наявного конфлікту інтересів одного із депутатів сільської ради, який брав участь у голосуванні та без участі якого б не вистачило більшості голосів для прийняття оскаржуваного рішення.
Позивач зазначає, що не оформлення спадщини після смерті батька не позбавляє його права на спадщину. Матеріали справи містять довідку про те, що на час смерті його батька він проживав разом із ним, тобто фактично прийняв спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Позивач стверджує, що набув право на приватизацію земельної ділянки в порядку спадкування. У 1993 році спадкодавцем була розпочата процедура приватизації земельної ділянки шляхом подачі відповідної заяви до органу місцевого самоврядування з подальшим прийняттям рішення (23 грудня 1993 року) про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки його батьку ОСОБА_3 розміром 0,59 га.
Також заявник наголошує на тому, що питання наявності чи відсутності до господарства ОСОБА_2 іншого заїзду (дороги) взагалі не була предметом спору, однак вказаній обставині надавалась оцінка судами. При цьому висновки судів не відповідають фактичним обставинам. А між ним і ОСОБА_2 існує земельний спір.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Ріп'янської сільської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення сільської ради призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 23 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» вирішено передати ОСОБА_3 0,59 га землі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (батько позивача) помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
У відповідності до копії заповіту від 20 лютого 2002 року ОСОБА_3 заповів все своє майно в рівних долях (по 1/2) ОСОБА_1 та ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_4 .
Згідно довідки Калуської районної державної нотаріальної контори від 01 жовтня 2019 року № 132/02-14 в Калуській нотаріальній конторі 14 березня 2008 року заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а станом на 01 жовтня 2019 року до нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини за законом від ОСОБА_1
ОСОБА_1 стверджував, що заїзд (дорога) до домоволодіння ОСОБА_2 буде влаштована через земельну ділянку, яка належить йому в порядку спадкування після смерті батька. Внаслідок облаштування дороги через частину його земельної ділянки, він не може завершити процедуру приватизації землі після смерті батька.
20 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до голови Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області з приводу відсутності під'їзної дроги до її господарства.
04 квітня 2019 року комісією із представників Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області і Держгеокадастру в присутності секретаря Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області було здійснено обстеження земельних ділянок в с. Яворівка Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області на предмет можливості влаштування під'їзної дороги. При огляді комісією було встановлено факт відсутності заїзду до домоволодінь та рекомендовано сільській раді влаштувати під'їзну дорогу до домоволодінь шляхом залучення сертифікованого спеціаліста для встановлення межових знаків під'їзної дороги.
12 квітня 2019 року комісією Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області було встановлено межові знаки для визначення громадської дороги та зроблено геодезичну зйомку дороги й складено акт.
Оскаржуваним рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року № 8-23/2019 «Про затвердження схеми розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради» було вирішено вилучити у ОСОБА_1 земельну ділянку шириною 3,5 м, довжиною 8 м для суспільних потреб на підставі пункту г) частини першої статті 140 ЗК України (пункту 1). Затверджено схему розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради (пункт 2). Дорогу до господарств ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішено вважати громадською (пункт 3).
У ході розгляду спору та вирішення справи рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 12 грудня 2019 року № 11-25/2019 «Про внесення змін та доповнень до рішення 23 сесії сьомого демократичного скликання від 26 липня 2019 року № 8-23/2019» було внесено зміни до рішення від 26 липня 2019 року № 8-23/2019, а саме пункт 1 оскаржуваного рішення відмінено, пункт 2 викладено у наступній редакції: «Затвердити схему розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області за рахунок смуги відведення земель водного фонду».
У відповідності до довідки Ріп'янської сільської ради від 14 серпня 2019 року № 803, у користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,57 га.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК Українипередбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця.
Згідно частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач стверджував про порушення його прав, оскільки оскаржуваним рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року № 8-23/2019 «Про затвердження схеми розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради» вирішено вилучити у нього земельну ділянку шириною 3,5 м, довжиною 8 м для суспільних потреб на підставі пункту г) частини першої статті 140 ЗК України. Також цим же рішенням було затверджено схему розміщення дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради.
Позивач вказував, що зазначене рішення сільської ради обмежує його право на набуття права власності на земельну ділянку площею 0,59 га в порядку спадкування після смерті батька, яка на підставі рішення Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 23 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» була передана у власність батька позивача - ОСОБА_3 . Також позивач зазначав про наявність спірних питань з приводу облаштування проїзду із користувачем суміжної земельної ділянки.
При вирішенні спору було встановлено, що у користуванні ОСОБА_1 фактично перебуває земельна ділянка площею 0,57 га.
В той же час рішенням Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 12 грудня 2019 року № 11-25/2019 «Про внесення змін та доповнень до рішення 23 сесії сьомого демократичного скликання від 26 липня 2019 року № 8-23/2019» було внесено зміни до рішення від 26 липня 2019 року № 8-23/2019. Пункт 1 оскаржуваного рішення (щодо вилучення земельної ділянки у позивача) відмінено, а пункт 2 викладено у новій редакції: затверджено іншу схему розміщення об'єкта дороги в с. Яворівка на території Ріп'янської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області - за рахунок смуги відведення земель водного фонду.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції,враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки обставини, які стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом (вилучення земельної ділянки і облаштування за її рахунок дороги) вичерпали свою дію у зв'язку із прийняттям Ріп'янської сільською радою Калуського району Івано-Франківської області рішення від 12 грудня 2019 року № 11-25/2019 «Про внесення змін та доповнень до рішення 23 сесії сьомого демократичного скликання від 26 липня 2019 року № 8-23/2019», яким було внесено зміни до рішення від 26 липня 2019 року № 8-23/2019.
У зв'язку із зазначеним, доводи позивача про те, що він обмежений у реалізації своїх спадкових прав на земельну ділянку площею 0,59 га, яка має належати йому в порядку спадкування після смерті батька, не знайшли свого підтвердження. Частина земельної ділянки не була вилучена у позивача на підставі оспореного рішення сільської ради, це рішення було змінено самим органом місцевого самоврядування, дорога загального користування, як визначено сільською радою, підлягає облаштуванню не за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, а тому суди дійшли загалом правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із недоведеністю позивачем порушення його прав.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, які висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 251/17710/15-а, від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович