Справа № 560/1271/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
17 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в перерахунку пенсійного забезпечення та його виплати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зробити перерахунок пенсійного забезпечення відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту подання заяви про перерахунок.
Підставою звернення до суду з даним позовом слугувала отримана позивачем відмова відповідача в перерахунку пенсії по інвалідності з врахуванням довідки про заробітну плату в зоні відчуження, виданої ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство" від 10.08.2009 року, з підстав не підтвердження зазначених в ній відомостей первинними бухгалтерськими документами.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
При цьому, доводи апеляційної скарги є абсолютно ідентичними доводам, наведеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та стосуються факту не надання позивачем первинних бухгалтерських документів в підтвердження відомостей, які містяться в довідці №55 від 10.08.2009 року, виданій ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство". Також відповідач зазначає про звернення позивачем до суду за захистом своїх прав з порушенням шестимісячного строку, встановленого КАС України.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, проаналізувавши апеляційну скаргу, зміст оскаржуваного рішення, наявні у матеріалах справи докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення та, зважаючи на характер спірних правовідносин, не встановила необхідності проводити розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін, тому розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом IІ групи за захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
З 13.02.2019 року позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розрахунок пенсії позивача проводився відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2019 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В липні 2019 року та в січні 2020 року позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо проведення перерахунку його пенсії з врахуванням довідки №55 від 10.08.2009 року, виданої ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство", в якій розрахунок заробітної плати за роботу в зоні відчуження проведено з урахуванням 60 годин за 5 робочих днів та застосовано кратність 4.
Листами №23369/03 від 15.07.2019 року та №2200-0303-8/632 від 21.01.2020 року позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії, з підстав неможливості врахування довідки №55 від 10.08.2009 року.
Зокрема, відповідач відзначив, що вказана довідка не містить підстави її видачі, розрахунок сум заробітної плати позивача не підтверджено первинними документами (відсутній табель обліку робочого часу), не вірно застосовано кратність та виявлені розбіжності в наказах про відрядження.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії протиправними, звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що довідка №55 від 10.08.2009 року видана ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство" підтверджує участь позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та нарахування заробітної плати за період такої участі.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з ч. 1 ст. 49 вказаного Закону пенсії особам, віднесеним до категорій потерпілих від Чорнобильської катастрофи 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.ст. 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначений у Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок № 1210).
За змістом пп. 4 п. 3 Порядку № 1210 у разі, коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986 - 1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військоматами).
Згідно з пунктом 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Тобто, роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у розрахунковому листі позивача за відповідний період.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до заяви про перерахунок пенсії довідку ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство" № 55 від 10.08.2009 року про заробітну плату в зоні відчуження за період з 02.05.1986 року по 06.05.1986 року.
У вказаній довідці зазначено, що позивач працював в населених пунктах зони відчуження Чорнобильської АЕС з 02.05.1986 року по 06.05.1986 року на посаді шофера. Посадовий оклад (тарифна ставка) 103,00 крб., врахований відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 року №207-7 коефіцієнт 072.
У довідці зазначено, що фактична заробітна плата за роботу в зоні відчуження, з якої визначається пенсія становить 358,26 крб., з яких:
- збережений середній заробіток за дні роботи в зоні відчуження - 73,14 крб.;
- оплата праці за дні роботи в зоні відчуження в 1986 році - 285 крб.;
Зі змісту довідки №55 від 10.08.2009 року вбачається, що позивачу відповідно до відомості №5 від 30.05.1986 року виплачена заробітна плата у розмірі 233,28 крб.
З огляду на вказані вище норми права, зазначена довідка, яка містить відомості про розмір заробітної плати за період роботи в зоні відчуження за період з 02.05.1986 по 06.05.1986 є документом, на підставі якого може бути обчислений розмір пенсії позивача .
Пунктом 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1 орган, що призначає пенсію, має право в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі документів для призначення (перерахунку) пенсії. Такі перевірки не є плановими, а тому можуть проводитись Пенсійним фондом в будь-який час. Пенсійний фонд проводить зустрічну перевірку на підставі первинних бухгалтерських документів, за результатами якої складається акт перевірки щодо достовірності довідки про заробітну плату. У разі встановлення розбіжностей у сумах з наданим документом вираховується сума надміру сплачених коштів (переплата) або ж здійснюється перерахунок пенсії з метою її підвищення.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження виплаченої заробітної плати за роботу в зоні ЧАЕС, проведення фактичних перевірок тощо.
Водночас, матеріали справи не містять доказів вчинення таких дій, чи будь - яких інших активних дій з боку відповідача.
В розрізі встановлених обставин справи, судова колегія критично оцінює посилання відповідача на факт проведеної перевірки відомостей по нарахуванню заробітної плати за травень 1986 року у Віньковецькому трудовому архіві в результаті чого було встановлено, що суми заробітної плати за роботу на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС дописані іншим чорнилом та містять виправлення. Вказані доводи не підтверджені будь-якими належними, достатніми та допустимими доказами та фактично грунтуються на припущеннях посадових осіб пенсійного органу та їх суб'єктивному трактуванні встановленої інформації.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне відзначити, що обов'язок збереження всіх первинних бухгалтерських документів за 1986 рік, зокрема, документів щодо виплати заробітної плати та відрядження позивача у зону відчуження, за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров'я, причинний зв'язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентним органами, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання належного рівня пенсійного та соціального забезпечення як такого.
Отже, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про непідтвердження позивачем первинними документами відомостей, що містяться в довідці №55 від 10.08.2009 року, виданої ВАТ "Віньковецьке ремонтно-транспортне підприємство", оскільки відповідачем належної перевірки достовірності зазначених в ній відомостей та відображених сум проведено не було.
До того ж, судова колегія враховує, що рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 20.07.2009 року встановлено факт командирування ОСОБА_1 з 02 по 06 травня 1986 року в м. Чорнобиль Київської області для евакуації живності та надавання транспортних послуг населенню в с. Копачі та м. Прип'ять Чорнобильського району Київської області.
Щодо тверджень відповідача про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене, в тому числі встановленням строків на звернення до суду, судова колегія відзначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав після отримання листа ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 21.01.2020 року №2200-0303-8/632 про відмову в перерахунку його пенсії з врахуванням довідки №55 від 10.08.2009 року, а не, як стверджує відповідач, після отримання листа від 15.07.2019 року №23369/03.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним звернення особи щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22 листопада 2019 року у справі №1140/3136/18.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною першою статті 122 КАС України, оскільки наслідком вказаного буде неможливість реалізації позивачем свого права на судовий захист.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена 17 травня 2021 року (у зв'язку з перебуванням суддів Білої Л.М. у період з 05.04.2021 року по 23.04.2021 року на лікарняному, а у період з 26.04.2021 по 30.04.2021 у відпустці, ОСОБА_2 у період з 05.05.2021 року по 14.05.2021 року у відпустці).
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.