Справа № 560/2347/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
17 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення без виконання виконавчого листа виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області від 12.02.2020 по справі 686/14899/19;
- зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області здійснити виконання виконавчого листа виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області від 12.02.2020 по справі № 686/14899/19, шляхом перерахування на користь ОСОБА_1 4000 грн. судових витрат.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення без виконання виконавчого листа виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області від 12.02.2020 по справі 686/14899/19.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Серед іншого, відповідачем зазначено, що виконання рішень має на увазі певні дії: стягнення, зобов'язання, витребування, накладення арешту тощо, в той час, виданий Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області виконавчий лист від 12.02.2020 по справі 686/14899/19 не мав встановленого виду стягнення, а тому не підлягав виконанню.
На переконання апелянта, позивачу необхідно було звернутись до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в порядку, встановленому ч.ч. 1 та 3 ст. 378 КАС України, для вирішення питання про встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення суду від 12.02.2020 № 686/14899/1 шляхом стягнення коштів з боржника.
У відзиві позивач заперечив проти доводів відповідача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Обгрунтовуючи свою позицію позивач відзначив, що використання судами України терміну "присудження коштів" не є новелою у формулюванні способу (примусового) виконання рішень, який вказуються у їх резолютивних частинах. При цьому, позивач зауважує про відсутність у нього підстав для звернення до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду, позаяк, на даний момент, обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим відсутні, а єдиною обставиною, яка перешкоджає виконанню рішення суду є безпідставне повернення відповідачем виконавчого листа.
26.02.2021 року на електронну адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про розподіл судових витрат, які понесені стороною у зв'язку з розглядом даної справи.
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 167 КАС України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Згідно з ч. 10 ст. 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Як встановлено з довідки, складеної головним спеціалістом відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства суду Друзь Ю.О., надіслана позивачем заява про розподіл судових витрат не підписана електронним цифровим підписом учасника справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що правовий статус електронного цифрового підпису визначає Закон України "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 року № 852-IV. Згідно з ст. 4 вказаного Закону електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів.
Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
За приписами ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.
Між тим, положеннями ч. 2 ст. 167 КАС України визначено, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Таким чином, оскільки заява не містить електронного цифрового підпису, тобто подана без додержання вимог ч. 1 ст. 167 КАС України, то остання не може бути розглянута судом та підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01.10.2019 року у справі № 686/14899/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задоволено. Вирішено, скасувати постанову серії ЕАВ № 1164193 від 20.05.2019 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
01.10.2019 Хмельницький міськрайонний суд ухвалив додаткове рішення у цій справі, згідно якого, доповнено резолютивну частину рішення суду від 01.10.2019 зазначивши: «Судові витрати в сумі 4000 грн. присудити ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції».
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01.10.2019 залишено без змін.
12.02.2020 Хмельницьким міськрайонним судом видано виконавчий лист № 686/148991/19 про стягнення судових витрат в сумі 4000 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції Київської області Департаменту патрульної поліції.
Боржником у даному виконавчому листі значиться Управління патрульної поліції Київської області Департаменту патрульної поліції, стягувачем - ОСОБА_1 .
З метою виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 01.10.2019 р. в справі № 686/14899/19, ОСОБА_1 , письмовою заявою від 14.02.2020р. звернувся до Державної Казначейської служби України про виконання рішення про стягнення коштів, керуючись вимогами Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011р. № 845 (надалі - «Порядок»), звернувся до Державної Казначейської служби України.
Листом Державної Казначейської служби України від 17.03.2020 року позивача інформовано, що з метою здійснення заходів щодо виконання рішення суду відповідно до Порядку, заяву від 14.02.2020 з доданими документами направлено Головному управлінню Державної Казначейської служби України у Київській області для подальшого опрацювання.
За результатами розгляду заяви про виконання рішення про стягнення коштів від 14.02.2020, ГУ ДКСУ у Київській області посилаючись на абз. 1 п. 9 Порядку повернуло без виконання виконавчий лист Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.02.2020, як такий, що не підлягає виконанню, про що повідомила ОСОБА_1 листом від 25.03.2020 № 13-06/1898.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність в законодавстві України такої підстави для повернення виконавчого документа, з якої виконавчий лист Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.02.2020 був повернутий стягувачу без виконання, визнав дії Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, в призмі приписів ст. 308 КАС України, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання визначені у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).
Відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.2 статті 6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно ч.1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Отже, Україна гарантує виконання будь-яких рішень суду майнового характеру, боржником за яким є державний орган шляхом проведення безумовного списання з рахунків такого органу коштів, в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, а у випадку відсутності у державного органа - боржника коштів на рахунках - шляхом списання коштів з Державного бюджету України, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845).
Так, відповідно до п.7 Порядку №845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач надсилає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).
До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (платіжні доручення, квитанції про перерахування коштів до відповідного бюджету, довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів дізнання, досудового слідства та прокуратури тощо).
Згідно п.8 Порядку №845 органи казначейства після надходження документів, зазначених у пункті 7 цього Порядку: приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.
Як встановлено судом, підставою для повернення виконавчого документу без виконання відповідач вказав те, що останній не відповідає вимогам, передбаченим Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку №845, а саме виконавчий лист Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.02.2020 не містить встановленого виду стягнення.
В той же час, в ході розгляду справи, встановлено факт наявності у виконавчому листі виданому 12.02.2020 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області всіх необхідних реквізитів визначених ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження". Дана обставина відповідачем не заперечувалась та не оскаржувалась.
Пунктом 9 Порядку №845 визначено, що орган казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:
1) виконавчий документ:
- не підлягає виконанню органом Казначейства;
- подано особою, що не має відповідних повноважень;
- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;
- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;
2) рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;
3) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;
4) відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;
5) стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;
6) наявні інші передбачені законом випадки.
Судова колегія враховує, що наведений перелік підстав за яких орган казначейства може повернути виконавчий документ без виконання є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №804/5950/17 від 04.03.2020 року №809/1330/17, від 23.01.2020 року №818/1770/17.
Тож, відсутність у виконавчому документів встановлення способу його виконання, а зокрема, виду стягнення, ні законом про виконавче провадження, ні Порядком №845 не визначено як підставу для повернення виконавчого документа стягувачеві.
В той же час, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності звернення позивачем до суду з заявою в порядку ст. 378 КАС України.
Підпунктом 2 пункту 4 Порядку №845 визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.
Відповідно до п. 5 Порядку №845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право:
1) повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів;
2) звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання;
3) безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію;
4) вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів;
5) застосовувати заходи впливу до боржників відповідно до Бюджетного кодексу України та у разі виявлення фактів порушення бюджетного законодавства у процесі або за результатами виконання виконавчих документів, повідомляти про такі порушення органам Держаудитслужби;
5-1) повідомляти органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ, про дії або бездіяльність боржника, що перешкоджає виконанню виконавчого документа;
6) відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком;
7) вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.
Приписами ч. 1 ст. 378 КАС України визначено, окрім іншого, що суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Таким чином, проаналізувавши всі встановлені обставини справи, в призмі наведених норм чинного законодавства, судова колегія доходить до переконання, що, в даному випадку, наявний факт невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо вжиття всіх заходів задля виконання виконавчого листа, оскільки ГУ ДКС України у Київській області, в призмі пп. 2 п. 5 Порядку №845, мав право та відповідний обов'язок самостійно звернутись до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення суду.
Вказаний висновок підтверджується і судовою практикою, на яку у своїх доводах посилається і сам відповідач, оскільки в межах справи №826/7229/16 Окружним адміністративним судом м. Києва розглядалась заява представника Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про зміну способу та порядку виконання рішення суду в адміністративній справі, а не позивача.
Відтак, відповідач, отримавши заяву про примусове виконання судового рішення, мав прийняти виконавчий документ до виконання та, встановивши обставини, які перешкоджають його виконанню, звернутись до суду, який видав виконавчий лист, з заявою в порядку ст. 378 КАС України.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права на справедливий суд.
Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року в справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, про що обґрунтовано вказано судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки відповідач безпідставно прийняв рішення про повернення виконавчого документу без виконання, то адміністративний позов підлягав задоволенню в цій частині позовних вимог.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, позаяк оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції відповідно до норм матеріального та процесуального права, з врахуванням всіх обставин справи, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінки доводам відповідача щодо відсутності у виконавчому листі, виданому 12.02.2020 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, всіх необхідних реквізитів, визначених ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки останні не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення даного адміністративного позову.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.