Справа № 240/2211/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
17 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в задоволенні адміністративного позву відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати судове рішення першої інстанції та прийняти постанову якою адміністративний позов задовольнити.
21 січня 2021 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справи було призначено на 23 лютого 2021 року, однак справа була знята з розгляду, у зв'язку з перебуванням одного із членів колегії - Курка О.П. у відпустці та призначено наступне судове засідання на 16 березня 2021 року.
12 березня 2021 року від сторін надійшли заяви про відкладення судового засідання.
Заява представника позивача аргументована тим, що представник ФОП ОСОБА_1 16 березня 2021 року буде зайнятий в іншому судовому засіданні, а відповідача тим, що рейсові автобуси у Житомирській області з 12 березня 2021 року, у зв'язку з запровадженням карантину червоного рівня, припинили роботу на приміських, міжміських та внутрішньообласних маршрутах.
16 березня 2021 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду з метою недопущення порушень прав сторін заяви були задоволені та відкладено судове засідання на 30 березня 2021 року.
23 березня 2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року було задоволено. Справу призначено до розгляду на 30.03.2021 року в режимі відеоконференції в приміщенні Житомирського окружного адміністративного суду про, що було повідомлено сторін.
26 березня 2021 року до суду від позивача повторно надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 30.03.2021 року, яке не підписане електронно цифровим підписом, яке ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року було повернуто заявнику.
Враховуючи, що сторони в судове засідання не з'явились, суд у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України вирішив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження про, що 30.03.2021 року було прийнято ухвалу.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Колегія суддів зазначає, що повний текст постанови у даній справі складений 17 травня 2021 року, оскільки суддя Біла Л.М. у період з 05 квітня 2021 року по 23 квітня 2021 року перебувала на лікарняному та з 27.04.2021 року по 30.04.2021 року перебувала у відпустці.
Також, згідно наказу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року №137-в/к суддя Курко О.П. з 05.05.2021 року по 14.05.2021 року перебував у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, доводи викладені у відзиві, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, контролюючим органом за результатами планової виїзної документальної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, виконання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 складено акт від 29.08.2019 року № 604/06-30-13-05/ НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з вказаними висновками акту позивач направив на адресу відповідача заперечення від 10.09.2019 №1009/1 з поясненнями підстав зменшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та відсутності порушень абз. "а" п.п.185.1. п.185. ст.185, п.п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188, п.189.1., ст.189, абз."г" п.198.5. ст.198, п.201.7., п.201.10. ст.201 Податкового Кодексу.
На підставі акту перевірки відповідачем 23.09.2019 винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0001733305, яким застосовано штраф розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання згідно п.120-1 ст.120 ПКУ на суму 22969,00грн ;
- №0001703305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 56829,00 грн (а.с.79 т.1);
- №0001713305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 10477,47 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.12.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а вказані податкові повідомлення-рішення без змін.
Вважаючи податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Згідно підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Підпунктом 16.1.2. пункту 16.1. статті 16 ПК України визначено обов'язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Відповідно до пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Оподаткуванню підлягає фактично проведена операція. Операцій щодо поставки товарів/послуг на суми коштів, помилково отриманих позивачем і в найкоротші терміни повернутих платнику коштів, позивач не здійснював.
Щодо правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення №0001713305 від 23.09.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 10477,47 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 29.08.2019 № 604/06-30-13-05/ НОМЕР_1 судом встановлено, що підставою донарахування ПДФО в сумі 10477,47 грн. є встановлення перевіряючими наступних порушень:
- заниження чистого оподаткованого доходу за рахунок невключення до доходу кредиторської заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ "Грюнмайстер" (код за ЄДРПОУ 38320323), по якій минув строк позовної давності на суму 17676,67грн;
- завищення суми валових витрат за рахунок включення до складу витрат суму амортизаційних відрахувань з вартості придбаних основних засобів та нематеріальних активів, які придбані та введені в експлуатацію до 01.01.2017 на суму 3430,74 грн;
- завищення суми валових витрат за рахунок включення до складу витрат суми нарахованої, але не сплаченої орендної плати за використання в господарській діяльності нежитлового приміщення за 2017 рік на суму 6840,00 грн;
- завищення суми валових витрат за рахунок включення до складу витрат, витрати на оплату послуг з охорони приміщень на суму 5732,50 грн;
- завищення суми валових витрат за рахунок не надання жодних первинних документів, що підтверджують понесені витрати за 2017 рік на суму 3105,54 грн.
Апелянт, як на підставу для скасування вказаного вище рішення зазначає, що у ході перевірки перевіряючи зробили помилковий висновок, що кредиторська заборгованість, яка обліковується у підприємця, є безнадійною, оскільки минув строк загальної позовної давності.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 14.1.11. пункту 14.1. статті 14 ПК України безнадійна заборгованість, зокрема, визначається як заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Порядок врегулювання безнадійної заборгованості визначається ст.159 ПК України.
Пунктом 159.3. статті 159 ПК України визначено, що безнадійною заборгованістю є заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших заходів, передбачених законодавством України, щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності. Відтак, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає з закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (частини перша, п'ята статті 261 Кодексу).
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (1095 днів).
Положеннями статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, непогашена кредиторська заборгованість включається платником податків в дохід підприємства з урахуванням двох вимог:
- за наявності факту прострочення такої заборгованості;
- за відсутності вчинених дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку.
До таких дій можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем надані акти звіряння взаєморозрахунків підписані уповноваженими представниками сторін, а саме ОСОБА_1 та директором ТОВ "Грюнмайстер" ОСОБА_2 про визнання боргу.
Зокрема згідно актів звірок заборгованість ТОВ "Грюнмайстер" перед ФОП ОСОБА_1 станом на 31.12.2018 становила 72494,35 грн, що втричі перевищує заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ "Грюнмайстер".
У зв'язку з чим, апелянт вказує, що оскільки ТОВ "Грюнмайстер" не виконав свої зобов'язання, позивач відповідно не сплачував кошти за придбаний товар, що свідчить про наявність між сторонами спору.
На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано копії актів звіряння за 2017 та 2018 роки (а.с.93-94 т.1).
Так, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на наявність суми кредиторської заборгованості по ТОВ "Грюнмайстер" в розмірі 3000,00 грн (3600,00 грн - ПДВ 600,00 грн), за якою минув строк позовної давності, і що повинна була бути включена ФОП ОСОБА_1 до складу загального оподатковуваного доходу в податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік та сума кредиторської заборгованості по ТОВ "Грюнмайстер" в розмірі 14676,67 грн (17612,00 грн - ПДВ 2935,34 грн), за якою минув строк позовної давності, повинна була бути включена ФОП ОСОБА_1 до складу загального оподатковуваного доходу в податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік.
Вказані висновки відповідачем здійснені на підставі аналізу наданих позивачем під час перевірки документів.
Відповідно договору купівлі продажу від 30.11.2012 30/11 та накладної №28 від 23.04.2013 було реалізовано товар ТОВ "Грюнмайстер" на загальну суму 6399,20 грн. Станом на 01.01.2014 у ФОП ОСОБА_1 по постачальнику ТОВ "Грюнмайстер" рахувалася кредиторська заборгованість в сумі 3600,00 грн (а.с.91-92 т.1, а.с.5 т.2).
В періоді з 01.01.2014 по 31.12.2018 розрахунки за товарно-матеріальні цінності з вказаним контрагентом не проводились.
Вказане на переконання суду, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, свідчить, що по кредиторській заборгованості ФОП ОСОБА_1 .Б перед ТОВ "Грюнмайстер" в сумі 3600,00 грн минув строк позовної давності.
Варто зазначити, що за цим самим договором купівлі-продажу від 30.11.2012 №30/1 по накладній №10 від 22.01.2014 було реалізовано товар ТОВ "Грюнмайстер" на загальну суму 12800,00 грн оплата не здійснювалась(а.с.6 т.2).
Також відповідно договору купівлі-продажу від 30.11.2012 №30/1 по накладній №10 від 25.03.2014 було реалізовано товар ТОВ "Грюнмайстер" на загальну суму 4812,00 грн оплата не здійснювалась (а.с.7 т.2).
Таким чином, станом на 01.01.2015 у ФОП ОСОБА_1 по постачальнику "Грюнмайстер" рахувалася кредиторська заборгованість в сумі 17612,00 грн.
В період з 01.01.2017 по 31.12.2018 розрахунки за товарно-матеріальні цінності з ТОВ "Грюнмайстер" не проводились.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до умов договору від 30.11.2012 №30/11 у п.3.3 визначено, що оплата вартості (ціни) Товару здійснюється Покупцем на умовах передплати 100% вартості (ціни) Товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.
Згідно з п.3.4 вказаного договору датою оплати вартості (ціни) Товару (чи його частини) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Продавця.
Пунктом 3.5 договору визначено, що сторони в Додатках до цього Договору можуть визначити інший порядок здійснення оплати за Товар (а.с.91-92 т.1).
При цьому, додаткових угод до договору купівлі-продажу, що змінювали б умови оплати товару, позивачем не надано, що свідчить про наявність кредиторської заборгованості в сумі 17612,00 грн по якій минув строк позовної давності.
Вказані обставини також були підтверджені поясненнями свідка в суді першої інстанції.
Згідно з абз.3 п.2.6 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, господарські операції, наведені у внутрішньому первинному документі (акті), оцінюються в порядку, визначеному національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.
Пунктом 2.7 Положення визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Відповідно до п.2.8 Положення додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна передбачаються іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм вказує, що за відсутності затвердженої форми бланку певного первинного (внутрішнього) документа суб'єкта господарювання, наявні обов'язкові до заповнення реквізити.
Водночас, як встановлено з наданих позивачем актів звірки, останні не містять дати їх складання, а зазначено лише період 2017,2018 роки.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутність дати складання актів звірки унеможливлює встановити не лише дату переривання перебігу позовної давності, але й сам факт такого переривання, у зв'язку з чим за відсутності можливості встановлення дати підписання актів взаєморозрахунків, виключається можливість встановлення дати визнання боргу, що в свою чергу може бути визнаною як факт переривання позовної давності.
Крім того, Вищий господарський Суд України у постанові від 14.04.2014 дійшов висновку, що акт звірки не є формою визнання стороною свого боргу, оскільки акт звірки не є первинним документом і складається на основі інших первинних документів. Тому він не може бути доказом заборгованості.
Слід звернути увагу, що інших первинних документів на підтвердження визнання боргу позивачем не надано.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було допитано в якості свідка головного державного ревізора-інспектора ОСОБА_3 , яка зазначила, що факт наявності кредиторської заборгованості встановлений у зв'язку з наявними накладними, що свідчать про відвантаження товару, та відсутністю документів про його оплату. У позивача фактично існує і кредиторська, і дебіторська заборгованість, однак зі спливом трьох років кредиторська заборгованість включається в дохід. Ревізор повідомила, що документів, що свідчили б про переривання строків перервіряючим надано не було. Як ревізор-інспектор підтвердити, що акти звірки можуть вважатись визнанням боргу не може.
Всі наведені вище обставини свідчать, що надані акти звірки взаєморозрахунків не є належним доказом переривання строку позовної давності та визнання сторонами операцій наявного боргу.
При цьому, в обґрунтування безпідставності встановленого контролюючим органом порушення, що полягає у завищенні суми валових витрат позивачем не наведено жодних обставин та не надано доказів в підтвердження існування таких витрат.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході перевірки зі змісту додатку Ф2 до річної податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2017 рік встановлено факт завищення суми валових витрат на загальну суму 21128,78.
Для визначення загального оподатковуваного доходу застосовується касовий метод, а при визначенні витрат враховуються тільки ті витрати, які пов'язані з отриманням доходу та підтверджені відповідними документами про їх оплату.
Відповідно до п.177.2. ст.177 ПК України об'єктом є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
До складу витрат включаються такі витрати, які пов'язані з отриманням доходу та підтверджені відповідними документами про їх оплату.
Пунктом 177.4 ст.177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.
Відповідно до п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо його походження.
Міністерством доходів і зборів України зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218 наказ Міндоходів від 16.09.2013 № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення" (далі - Порядок).
Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Порядку документами, які безпосередньо пов'язані з отриманим доходом, можуть бути, зокрема, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг.
Відповідно до Порядку:
- у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;
- у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу зі підсумками дня.
В ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено факт завищення суми валових витрат за рахунок включення до складу витрат суми нарахованої, але не сплаченої орендної плати за використання в господарській діяльності нежитлового приміщення за 2017 рік на суму 6840,00 грн.
Позивачем на підтвердження наявності таких витрат не надано доказів оплати отриманих від ОСОБА_4 послуг по оренді приміщення.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено до складу витрат суму амортизаційних відрахувань з вартості придбаних основних засобів та нематеріальних активів, які придбані та введені в експлуатацію до 01.01.2017 на суму 3430,74 грн.
Так, з 01 січня 2017 року Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-8 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо підвищення інвестиційного клімату в Україні" внесено зміни, зокрема до ст.177 ПК України.
Згідно з нормами п.п.177.4.6. п.177.4. ст.177 ПК України, які набули чинності з 1 січня 2017 року, фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів, витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має права відносити до витрат амортизаційні відрахування з вартості основних засобів придбаних до 01.01.2017, оскільки до 01.01.2017 законодавством не було передбачено поняття "основних засобів" для фізичних осіб-підприємців.
За результатами аналізу єдиного реєстру податкових накладних, актів виконаних робіт та банківських виписок контролюючим органом встановлено факт безпідставного включення позивачем до складу витрат витрати на оплату послуг з охорони приміщень, на загальну суму 5732,5 грн за 2017 рік, згідно податкових накладних від УПО в Житомирській області.
Також, ФОП ОСОБА_1 не надано жодних первинних документів, що підтверджують понесені витрати за 2017 рік на загальну суму 3105,54 грн, які платником в колонці 7 рядка 1 розділу 1 додатку Ф2 до річної податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік віднесено до інших витрат, чим порушено п.177.2. ст.177 ПК України.
Наведені обставини були підтверджені також показами свідка в суді першої інстанції, а саме головним державним ревізором-інспектором Ніколаєнко В.О., яка показала, що кредиторська заборгованість виникла у 2013 році, що встановлено по податковій накладній з контрагентом "Грюнмайстер" та карткам-рахункам. В ході проведення перевірки, зі списку витрат позивача було встановлено факт включення ним амортизаційних витрат, що не було передбачено для фізичних осіб підприємців на куплені до 01.01.2017 основні засоби. Також до витрат було включено витрати на оренду приміщення за наявності договору та відсутності доказів фактичної сплати. Включення витрат на охорону не передбачено законодавством та позивачем не надано фактичного підтвердження понесення таких витрат. Факт наявності кредиторської заборгованості встановлений у зв'язку з наявними накладними, що свідчать про відвантаження товару та відсутність документів про його оплату.
Так, згідно з п.п.177.4.5. п.177.4. ст.177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрата на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Відповідно до пункту 85.2. статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний падати посадові (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Пунктом 44.1. статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 44.3. статті 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до пункту 44.6. статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 завищено суми документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, що відображені у колонках 5, 6, 7 рядка 1 розділу І додатку Ф2 до річної податкової декларації про майновий стан І доходи за 2017 рік на загальну суму 21128,78 грн, у зв'язку з чим, відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0001713305 від 23.09.2019 .
Аналізуючи доводи апелянта стосовно протиправності винесення податкових повідомлень-рішень форми "Р" на загальну суму 56829,00 грн №0001703305 та форми "ПН" на загальну суму 22969,00 грн №0001733305 від 23.09.2019 по податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції, вказує на слідуюче.
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1. статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Позивач в обґрунтування підстав скасування податкового повідомлення-рішення, яким встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ вказав, що у його власності є нежитлове приміщення та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що придбана згідно Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 21.10.2016 реєстраційний № 1304 (а.с.95-98 т.1).
У відповідності до п.1.2. цього договору, об'єктом нерухомості, що відчужується, є нежитлова будівля, що розташована в АДРЕСА_1 , яка має такі характеристики: гаражі дерев'яні площею 114.2 кв.м., загальна площа зменшилась у зв'язку із руйнуванням частини будівлі. Будівля перебуває у аварійному стані.
Вказані будівлі розташовані на земельній ділянці, згідно цільового призначення - промисловості (для виробничого використання) (а.с.99-102 т.1).
Апелянт в обґрунтування своїх доводів, вказує на те, що він має намір використовувати зазначені вище нежитлові приміщення у своїй господарській діяльності - здавати в оренду та отримувати дохід. Однак, для здачі в оренду аварійних приміщень необхідно було провести відповідний ремонт.
Саме з цією метою, 19 вересня 2018 року позивачем було укладено договір № 19/09 з ПП "Спецелектромонтаж 2009" на проведення робіт по зовнішньому електропостачанню за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Акта від 31.10.2018 були виконані роботи у відповідності до Договору № 19/09 від 19.09.2018.
Згідно договору №16630-н/076/830 від 14.08.2018 з АТ "Житомиробленерго" Малинський РЕМ було здійснено приєднання електроустановок до електричних мереж за адресою: м.Малин, вул.Толстого, 2 (Акт №16630 від 14.12.18) (а.с.103-107, 116 т.1).
У 2019 році здійснювалось проектування будівництва магазину за адресою: м.Малин, вул.Толстого, 2.
На підставі податкової накладної ПП "Спецелектромонтаж" №10 від 28.09.2018 (ПДВ 25301,36 грн) за жовтень 2018 року, податкової накладної ПП "Спецелектромонтаж" №10 від 29.10.2018, листопад 2018 року (ПДВ 10843,44 грн), податкової накладної акціонерне товариство "Житомиробленерго" Малинський РЕМ № 11 від 27.11.2018 (ПДВ 478,69грн) позивачем до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість в декларації з ПДВ за вересень 2018 року.
Так, апелянт вказує, що податкові декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень та листопад 2018 року складені на підставі виданих та отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Разом з тим, як на безпідставність вказаних доводів позивача, відповідач у своєму відзиві зазначає, що згідно АІС "Податковий блок" відсутня інформація щодо використання ФОП ОСОБА_1 об'єктів оподаткування у господарській діяльності, у тому числі не подано форму 20-ОПП до податкового органу.
Так, відповідач зазначає, що згідно відповіді ОСОБА_1 від 16.08.2019 року № 422/ЕКППф маючи намір здавати в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , для використання у господарській діяльності, були виконані роботи по поточному ремонту електромережі, заміна електропроводки, зовнішнього електропостачання, згідно договору №19/09 від 19.09.2018 року та приєднання електроустановок до електричних мереж згідно договору №16630 -н/076/830 від 14.08.2018 року.
З 01.01.2017 року позивач використовував у своїй господарській діяльності орендоване приміщення загальною площею 211 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно акту здачі - приймання приміщення в оренду від 30.06.2017 року ФОП ОСОБА_1 передав орендоване приміщення орендодавцю 30.06.2017 року.
З 01.07.2017 року ФОП ОСОБА_1 здійснював свою підприємницьку діяльність за адресою реєстрації, а саме АДРЕСА_3 .
Проте, як було встановлено під час перевірки контролюючим органом, та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ було включено суми податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 36623 грн. за виконані роботи по поточному ремонту електромережі, заміна електропроводки, зовнішнього електропостачання приєднання електроустановок до електричних мереж у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке не використовувалось у господарській діяльності позивача та відповідно відсутнє у отриманні доходу.
Також позивачем до податкового кредиту віднесено податок на додану вартість по товарно-матеріальним цінностям згідно додатку №6 до акту перевірки від 29.08.2019 № 604/06-30-13-05/ НОМЕР_1 .
Як встановлено з матеріалів справи, а саме з акту перевірки, перевіряючими було встановлено, що на початок перевіряємого періоду залишки товарів становили 2 008 731,48 грн (в т.ч. ПДВ 334 788,58 грн) та в період 2017-2018 було придбано та вироблено ТМЦ на загальну суму 2 488 000,40 грн (в т.ч. ПДВ 414 666,73 грн).
Водночас продано та використано ТМЦ в перевіряємий період (без торгівельної націнки) на загальну суму 3 439 839,84 (в т.ч. ПДВ 573 306,64 грн).
Станом на кінець періоду, що перевірявся - 31.12.2018 залишки ТМЦ у ФОП ОСОБА_1 становлять1 056 892,04 грн (в т.ч. ПДВ 176 148,67 грн).
Таким чином, з метою встановлення відповідності фактично наявних ТМЦ до тих, що заявлені в документах, контролюючим органом виявлено фактичну нестачу товарів на суму 55 892,64 грн (в т.ч. ПДВ 9 315,44 грн).
Так згідно розрахунку: залишки ТМЦ на початок періоду 2 008 731,48 грн (в т.ч. ПДВ 334 788,58 грн) також придбані (вироблені) ТМЦ в період, що перевірявся на загальну суму 2 488 000,40 грн (в т.ч, ПДВ 414 666,73грн) - відвантажені ТМЦ на загальну суму по документах 3 439 839,84 (в т.ч. ПДВ 573 306,64 грн), що складає 1 056 892,04 грн (в т.ч. ПДВ 176 148,67 грн) - залишки товарів станом на 31.12.2017 згідно документів.
Так, апелянт вказує, що залишки товарів на кінець перевіряємого періоду становили 1 000 999,41 грн (в т.ч. ПДВ 166 833,23 грн).
З огляду на наведене, ТМЦ на суму (1 056 892,04 -1 000 999,41) = 55 892,64 грн (в т.ч. ПДВ 9 315,44 грн) відсутні в складі залишків товарів на кінець перевіряемого періоду станом на 31.12.2018.
Враховуючи вищевикладене, відсутнє обґрунтування підстав включення позивачем до податкового кредиту в податковій декларації за 2018 рік 9315,44 грн ПДВ.
На користь виявлених порушень, що полягають у віднесенні до податкового кредиту непідтверджених сум ПДВ у розмірі 45938 грн свідчить факт відсутності в декларації позивача за червень 2019 року товарно-матеріальних цінностей у вказаному розмірі.
Також перевіркою відображених у рядку 16.1 колонка Б податкових декларацій з податку на додану вартість: "Від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду" у загальній сумі 35570 грн встановлено, що на формування показників податку на додану вартість мало вплив від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, що виникало в попередніх звітних (податкових) періодах.
Так, на підставі договорів з постачальниками, додаткових угод та доповнень до них, видаткових накладних на придбання товарно-матеріальних цінностей, податкових накладних на придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортних накладних, банківських виписок про рух коштів на рахунках, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 16.1 колонці Б податкових декларацій з податку на додану вартість: "Від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду" у загальній сумі 680,00 грн: за жовтень 2018року на суму 205 грн та за грудень 2018 року на суму 475 грн.
Встановлено завищення показників, що відображені у рядках 17 (Б) декларацій "Усього податкового кредиту" на суму 680,00 грн: за жовтень 2018 року на суму 205 грн та за грудень 2018 року на суму 475 грн.
Вказане порушення встановлено контролюючим органом на підставі перевірки таких документів: виписаних отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, накладних на придбання ТМЦ, товаро-транспортних накладних, виписок банку.
Перевіркою повноти нарахування позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету встановлено його заниження всього у сумі 45463,00 грн, в тому числі: за вересень 2018 року у сумі 25096, 00 грн, за жовтень 2018 року у сумі 11048,00 грн, за листопад 2018 року у сумі 4,00 грн, за грудень 2018 року у сумі 9315,00 грн.
Аналіз наведених обставин свідчить про наявність факту заниження позивачем ПДВ на суму 45463,00 грн, у зв'язку з чим, контролюючим органом було застосовано штраф у розмірі 25%, що становить 11366,00 грн.
Як уже було встановлено судом, позивачем не нараховано податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування в сумі 45938,00 грн, та відповідно не складено і не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексом зведену податкову накладну за товарами, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Так, п.201.10. ст.201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.2 Порядку № 1246 податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - Платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Згідно з п.12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригуванні; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Згідно з п.120-1.2 ст.120-1 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування.
З огляду на відсутність факту реєстрації податкових накладних позивачем, контролюючим органом на підставі наведених норм чинного законодавства було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.09.2019 №0001733305, яким застосовано штрафу у розмірі 50% на суму 22969,00 грн.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2019 №0001733305 та №0001703305.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Натомість, матеріалами справи доведено, що відповідач діяв у відповідності до норм чинного законодавства.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Курко О. П.