П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/5290/20
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення:20.01.2021р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання рішення, дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік;
- зобов'язати виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є громадянкою України, отримувала пенсію за віком та 13.04.2000 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Виплату пенсії було припинено у зв'язку з її виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивачки на виплату пенсії. Представник позивача звернувся з цього приводу до відповідача 16.01.2019 року із заявою №3904 про поновлення виплати пенсії, на що отримав протиправну відмову. Листом від головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 102-М-01 11.02.2019 р. повідомлено позивачів, що відповідно до п. 1.5 порядку подання та оформлення документів заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. На даний час угода між Україною та Ізраїлем в галузі пенсійного страхування не укладена. Позивачі вважають бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії протиправною, оскільки після прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, у позивача відновилось право на отримання раніше нарахованої та призначеної пенсії, а у відповідача відновився обов'язок поновити виплату пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене у листі від 11.02.2019 про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_2 за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_2 , за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік відповідно до вимог ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 коп.), сплачений квитанцією №44728 від 20.11.2020 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції Головне Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою в задоволені позовних ОСОБА_2 , відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що зміна правової позиції Верховного Суду, викладена у постанові від 20.05.2020 року по справі №815/1226/18, сама по собі не створює обставин для повторного перегляду позовних вимог щодо виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року по 19.12.2018 року, залишених без розгляду в рамках справи №400/1939/19.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримувала до 2000 року пенсію за віком.
13.04.2000 року позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де постійно проживає з 27.12.1999 року в місті Хайфа, та була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
Відповідачем припинено виплату пенсії позивачці.
17.01.2019 року позивачка через представника звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй виплату пенсії. До заяви представник позивача додав копії: довіреності, паспорту для виїзду за кордон, пенсійного посвідчення, трудову книжку, довідку про заробітну плату, апостильована особиста заява позивача про поновлення пенсії .
Листом від 11.02.2019 року відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив, що позивачем, всупереч п. 2.9, 2.22, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 не надано паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Також, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Миколаєві Миколаївської області у листі від 11.02.2019 року №102-М-01 повідомило, що законне представництво має місце лише щодо інтересів неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних осіб, які не в змозі вчиняти певні юридичні дії самостійно, тому для поновлення пенсії позивачці необхідно з'явитися особисто при наявності пенсійної справи та документу, що посвідчує особу на території України, а також документу, що засвідчує місце проживання заявниці на території м. Миколаєва, в даному випадку паспорту громадянина України.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з позовом зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату їй пенсії за віком з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України№ 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Відтак, у відповідача немає правових підстав не поновлювати пенсію позивачці.
При цьому, вимоги щодо зобов'язання провести поновлення виплати пенсії з проведення компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України (ч. 1) передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Водночас стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, особи, які проживають в Державі Ізраїль, як громадяни України, мають такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Частиною 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи осіб, що досягли пенсійного віку, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року, дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Відтак, колегія суддів зазначає, що виїзд на постійне місце проживання до Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати або не призначення пенсії, а проживання громадянина України на території іншої держави не є перешкодою у реалізації його права на соціальний захист, зокрема на пенсійне забезпечення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Щодо доводів апеляційної скарги щодо відсутності обставин для повторного перегляду позовних вимог щодо виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року по 19.12.2018 року, залишених без розгляду в рамках справи №400/1939/19, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачка в рамках справи №400/1939/19 вже зверталася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні пенсії та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії починаючи з 07.10.2009 року відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.19 року вказану позовну заяву в частині позовних вимог про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009 по 19.12.2018 залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Вказана ухвала позивачкою до суду не була оскаржена.
Колегія суддів звертає увагу, що ч.4 ст. 140 КАС України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Крім, того відповідно до Постанови Великої Палати ВСУ від 20.05.2020 року у справі 815/1226/18, строк встановлений ст.122 КАС України не підлягає застосування до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами.
Відтак, враховуючи той факт, що заявлені позовні вимоги про зобов'язання виплатити позивачці недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" раніше не розглядалися судом та враховуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позивачка мала право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами, після залишення їх без розгляду, в загальному порядку.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати часини доходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх передчасність, оскільки основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, а просить виплатити компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону.
Колегія суддів звертає увагу, у разі незгоди з подальшими діями відповідача щодо визначення розміру нарахування та виплати індексації, позивач не позбавлений можливості звернутися з захистом порушених прав до суду.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що відповідачем у апеляційній скарзі не зазначено нових обставин, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа, у відповідності до п.6 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії незначної складності та розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 травня 2021 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук