П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2423/19
Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Дата і місце ухвалення 29.12.2020р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Шевчук О.А.,
за участю секретаря - Андрушкевич М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00025651305, №00025671305, №00025711305, №00025681305, №00025691305 від 16.04.2019 року, №00053551305 та №00053561305 від 10.07.2019 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року позов задоволено частково.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на доходи на суму 1644844,55 гривень та штрафу 411211,14 гривень, в решті суми це рішення залишити в силі.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00025711305 від 16.04.2019, в частині визначення податкового зобов'язання з акцизного податку на суму 47666,94 гривень та штрафу 11916,74 гривень, в решті суми це рішення залишити в силі.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00025681305 від 16.04.2019, в частині визначення податкового зобов'язання з військового збору на суму 137070,37 гривень та штрафу 34267,59 гривень, в решті суми це рішення залишити в силі.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1532303,96 гривень та штрафу 383075,99 гривень, в решті суми це рішення залишити в силі.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00053551305 від 10.07.2019, в частині визначення штрафу на суму 836799,67 гривень, в решті суми це рішення залишити в силі.
В задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №00025671305 від 16.04.2019 з податку на доходи та №00025691305 від 16.04.2019 з військового збору, - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та Головне управління ДПС у Миколаївській області подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, що мають значення для правильного вирішення справи.
ФОП ОСОБА_1 не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року в цій частині та постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 . В іншій частині просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В свою чергу ГУ ДПС у Миколаївській області, вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими у повному обсязі, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.02.2019 року по 01.03.2019 року (термін перевірки продовжувався з 04.03.2019 року згідно наказу № 413 від 26.02.2019р.) Головне управління ДФС у Миколаївській області провело документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, результати якої були оформлені Актом №383/14-29-13-05/ НОМЕР_1 від 18.03.2019 року.
За наслідками проведення планової перевірки посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а саме, порушення:
- п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177 ПК України, п.1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, а саме неведення книги обліку та витрат;
- п.177.1 п.177.2, пп.177.4.4, пп.177.4.5, ст177 ПК України, заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 4592862,71 гривень;
- п.51.1 ст.51 п.п. “б” п.176.2 ст.176 ПК України, п.3.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку, не було включено до Податкових розрахунків, нарахованого (сплаченого) на користь платників і сум утриманого з них податку;
- п.167.2, ст.167, п.173.1, ст.173 ПК України, що виразилось у заниженні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 5% з суми доходів від продажу об'єктів рухомого майна, на загальну суму 83621,75 гривень;
- п.16 прим.1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, що виразилось у заниженні військового збору від операцій з продажу об'єктів рухомого майна, в загальній сумі 25086,53 гривень;
- п.16 прим.1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, заниження військового збору на загальну суму 382738,56 гривень;
- порушення п.1, п.2 ч.2 ст.6 п.2 ч.1 ст.7 абз.3 ч.8 ст.9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” заниження єдиного внеску на загальну суму 330022,44 гривень;
- п.п. “а” п.185.1 ст.185 п.п. “а”, п.187.1 ст.187 п.п. г) п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 ПК України занижені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3140604 гривень, завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 2 313 556 гривень;
- п.213.1.1 п.213 ст.213 п.214.1 ст.214 ПК України занижено акцизний податок на загальну суму 51551,52 гривень;
- п.1 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, а саме не проведення розрахункових операцій на суму 879203,51 гривень, через реєстратор розрахункових операцій за період з 01.01.2018 по 31.12.2018;
- п.п.16.1.12 п.16.1 ст.16 та п.44.3 ст.44 ПК України, щодо забезпечення зберігання первинних документів, звітності, інших документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, встановлено відсутність первинних документів, які підтверджують понесені витрати за період 2016-2018 роки;
- п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_1 не повідомив про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку;
- абз.3 ч.8 ст.9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, що виразилось у несвоєчасній сплаті із затримкою суми податку в розмірі 2,28 гривень та 8448 гривень,
- п.203.2 ст.203 ПК України, що виразилось у несвоєчасній сплаті податку на додану вартість сплачував несвоєчасно, а саме сума нарахованого податку на додану вартість за серпень 2017 р. в розмірі 19428 гривень сплачена несвоєчасна;
- в порушенні п.201.10 ст.201 ПК України, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за липень 2018 року на загальну суму 30894,96 гривень, в Єдиному реєстрі податкових накладних ФОП ОСОБА_1 не зареєстрував.
На підставі Акту перевірки від 18.03.2019 року, Головним управлінням ДФС у Миколаївській області 16.04.2019 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №00025651305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 5741078,39 грн., з яких 4592862,71 грн. за податковим зобов'язанням, а 1148215,68 грн. за штрафними санкціями;
- №00025671305 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 114527,19 грн., з яких 83621,75 грн. за податковим зобов'язанням, а 20905,44 грн. за штрафними санкціями;
- №00025711305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з акцизного податку в сумі 64439,40 грн., з яких 51551,52 грн. за податковим зобов'язанням, а 12887,88 грн. за штрафними санкціями;
- №00025681305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з військового збору в сумі 478423,20 грн., з яких 382738,56 грн. за податковим зобов'язанням, а 95684,64 грн. за штрафними санкціями;
- №00025691305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з військового збору в сумі 301358,16 грн., з яких 25086,53 грн. за податковим зобов'язанням, а 6271,63 грн. за штрафними санкціями.
Крім того, 10.07.2019 року уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області прийняті податкове повідомлення-рішення №00053551305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з штрафу за не реєстрацію податкових накладних в сумі 958244,50 грн.; а також податкове повідомлення-рішення №00053561305 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2391950 грн., з яких 1913560 грн. за податковим зобов'язанням, а 478390 грн. за штрафними санкціями.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для часткового задоволення вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 31.07.2000 року. Основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт. Фактично ФОП ОСОБА_1 проводить діяльність щодо роздрібної торгівлі напоями в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціальних магазинах: магазин “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, магазин “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, вантажний автомобільний транспорт: всього у користуванні близько 130 одиниць транспортних засобів (легковий, вантажних, трактори, причепи та спеціальна техніка), а також прісноводне рибальство на території Щербанівського водосховища.
В акті перевірки зазначено, що під час планової перевірки, на вимогу ревізорів, ФОП ОСОБА_1 було проведено інвентаризацію залишків товарів, які є в наявності, за результатами якої встановлено залишок товару на суму 1512213,11 гривень (алкогольні напої - 465718, тютюнові вироби - 1046495,11 гривень).
При цьому, залишок алкогольних напоїв порахований перевіряючими по ціні продажу, а залишок тютюнових виробів по ціні придбання. Залишок товару по ціні придбання за даними контролюючого органу становить 1465641,31грн. ((465718,00грн. - (465718,00грн. * 10%)) + 1046495,11грн.). В акті зазначено, що націнка на товар, згідно наданого пояснення ФОП ОСОБА_1 в середньому складає 10%. Згідно Єдиного реєстру податкових накладних вартість позивач придбав тютюнові вироби на суму 9703,54 грн., алкогольні напої не придбавались.
Згідно виторгу РРО сума виручки від реалізації за період з 01.01.2019р. по 11.03.2019р. склала 15833,30грн. Виручка без націнки складає 14249,97грн. (15833,30грн.- (15833,30грн. * 10%)).
Зазначено, що залишок товару станом на 31.12.2018р., за даними інвентаризації складає 1470187,74грн. (1465641,31грн. + 14249,97 грн. - 9703,54 грн.).
Також вказано, що за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. ФОП ОСОБА_1 придбав товару (алкогольні напої, тютюнові вироби) на загальну суму 2623999,45грн. Згідно виторгу РРО сума виручки від реалізації (з урахуванням еквайрингу) за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. склала 270896,09 грн. Виручка без націнки складає 243806,48грн. (270896,09 грн. - (270896.09 грн. * 10%)).
Перевіряючими зазначено, що залишок товару станом на 31.12.2018р., за даними перевірки повинен складати 2380192,97 грн. (2623999,45грн. -243806,48 грн.).
Документальною перевіркою встановлено відсутність в залишках товару на загальну суму 910005,23 грн. (2380192,97грн. -1470187,74 грн.), яких класифіковано відповідачем як проданий товар на суму 910005,23грн, в т.ч. ПДВ 151667,54 грн.
Також перевіряючими зазначено, що залишки товару з урахуванням націнки складають: 910005,23+10% =1001005,75 грн (сума акцизного податку - 47666,94 грн., сума ПДВ - 158889,80 грн.).
Враховуючи викладене, контролюючий орган дійшов висновку, що сума доходу невключена платником до загального оподатковуваного доходу становить 794449,01 грн.
Посилаючись на пп.164.1.3 ст.164 Податкового кодексу України відповідач дійшов висновку, що сума нестачі з урахуванням торгової націнки у розмірі 794449,01 грн. повинна була бути включена як дохід від реалізації товарів до суми одержаного доходу та суми чистого оподатковуваного доходу за результатами декларування 2018 року, та являється об'єктом оподаткування відповідно до п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України.
У зв'язку з цим контролюючим органом здійснено донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи - в сумі 143000,82 гривень з податкового зобов'язання, з військового збору - в сумі 11916,74 гривень з податкового зобов'язання, з податку на додану вартість - в сумі 158889,80 гривень з податкового зобов'язання та 47666,94 гривень з акцизного податку.
Згідно п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Згідно ст. 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Виявлення будь-якої нестачі товарів, може бути зроблено лише за результатами офіційної інвентаризації складу платника податків.
В свою чергу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку вирахування сум нестачі товарів є приблизним, не ґрунтується на точних та підтверджених відомостях, проведений внаслідок різних арифметичних дій. Так, судом встановлено, що залишок алкогольних напоїв, ревізорами порахований - по ціні продажу, залишок тютюнових виробів - по ціні придбання, виручка рахувалася без націнки, націнка донарахована суцільним методом в 10%. Обраний розмір націнки (10%) не підтверджений жодним належним доказом, а вирахуваний ревізорами довільно, лише на підставі пояснень позивача про націнку від 5 до 15%.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані розрахунки відповідача не можуть відображати правильну суму нестачі чи надлишків, а тому, донарахування у зв'язку з цим позивачеві податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій є необґрунтованим.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019 в частині визначення 143000,82 гривень податкового зобов'язання та 35750,21 гривень штрафу, податкового повідомлення-рішення №00025711305 від 16.04.2019 в частині визначення 47666,94 гривень податкового зобов'язання та 11916,74 гривень штрафу, податкового повідомлення-рішення №00025681305 від 16.04.2019 про визначення податкового зобов'язання в сумі 11916,74 гривень та 2979,18 гривень штрафу, податкового повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019 про визначення податкового зобов'язання на суму 158889,80 гривень та 39722,45 гривень штрафу, Головне управління ДПС у Миколаївській області не зазначило жодного аргументу, який би свідчив про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. В апеляційній скарзі з цього приводу лише процитовано висновки акту перевірки.
З огляду на викладене, підстави для скасування рішення суд першої інстанції в цій частині відсутні.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем до декларації про майновий стан і доходи, ФОП ОСОБА_1 , в колонку 5 - вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використанні у виробництві продукції, у 2016 році включені витрати, які ревізори визначали як зайві в сумі 7640498,90 грн., а саме: 5735160,82 гривень - вартість транспортних засобів, власником яких є фізична особа ОСОБА_1 , 3852,68 гривень - продукти харчування (чипси, кіндери тощо, які не були реалізовані); 186166,50 гривень - твердопаливний котел, товар для дому, які не відносяться до здійснення діяльності, 220000 гривень - жниварка, яка не була використана в діяльності, 387500 - трактор, власником якого є фізична особа (громадянин ОСОБА_1 ); 1107818,92 гривень - документально непідтверджені витрати.
Крім того, перевіркою встановлено, що до декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік в колонку № 5 включені зайві витрати в сумі 8601627,34 гривень, з них: 5686400,73 гривень - вартість транспортних засобів, власником яких є фізична особа ОСОБА_1 , 1814773,05 гривень - запчастини, автошини, ремонт авто, які відносяться на утримання засобів подвійного призначення; 451583,84 гривень - продукти харчування (чипси, кіндери тощо, які не були реалізовані), 259248,18 гривень - товари для дому, які не відносяться до здійснення діяльності, 12165,00 гривень - ігрова приставка, яка не відноситься до здійснення діяльності, 134083,33 гривень - система кондиціонування, яка не відноситься до здійснення діяльності, 243373,21 гривень - документально непідтверджені витрати.
Також перевіряючими встановлено зайве включення до декларації про майно і доходи за 2018 рік витрат на суму 8394574,16 гривень, з них 5261746,35 гривень - вартість транспортних засобів, власником яких є фізична особа ОСОБА_1 , 2972411,35 гривень - запчастини, автошини, ремонт авто, які відносяться на утримання засобів подвійного призначення; 102356,19 гривень - продукти харчування (чипси, кіндери тощо, які не були реалізовані), 47439,97 гривень - товари для дому, які не відносяться до здійснення діяльності, 10620,30 гривень - документально непідтверджені витрати.
За наслідками дослідження аргументів сторін, враховуючи подані сторонами докази з приводу виявленого порушення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування податкового повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019 року, зокрема, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 1644844,55 гривень та штрафу 411211,14 гривень.
Не погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції і позивач і відповідач, виклали свої доводи щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в поданих апеляційних скаргах.
В своїй апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 не погодився з висновком суду першої інстанції щодо неможливості включення до складу витрат коштів за придбання сідлових тягачів, вантажних напівпричепів та причепів, їх ремонт, придбання запчастин, внаслідок чого суд відмовив у скасуванні податкового повідомлення рішення № 00025651305 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2 832 359,66 грн. та штрафних санкцій в сумі 708089,92 грн.
На думку позивача, сідлові тягачі, напівпричепи та причепи не відносяться до категорії основних засобів подвійного призначення у розумінні п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, оскільки не є вантажними автомобілями. Також апелянт вказував на те, що транспортний засіб є автомобілем, якщо належить до однієї з товарних позицій 8703, 8704 чи 8709 згідно з УКТЗЕД. Будь-який транспорт з іншої товарної позиції не є основними засобами подвійного призначення. А вантажні сідлові тягачі, які використовуються в господарській діяльності платника податків відносяться до товарної позиції згідно УКТЗЕД 870120, а причепи та напівпричепи - до товарної позиції 8716.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне:
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).
Судом першої інстанції було зазначено, що у 2016 році, ст.177 ПК України, жодним чином не відокремлювала витрати на придбання автомобіля, а також його обслуговування та ремонт. Однак, протягом 2017-2018 років, діяла інша редакція ст.177 ПК України, відповідно до якої не включаються до складу витрат підприємця - витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.
Дійсно, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими, зокрема, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
В свою чергу, відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме тих, які визначені у статті 177 ПК України: земельних ділянок, об'єктів житлової нерухомості, легкових та вантажних автомобілів.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-111).
В розумінні статті першої цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2344-111 автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.
Разом з тим, відповідно до Закону №2344-111 транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:
загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;
спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач);
спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Відповідно до норм Закону №2344-111 причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, автопоїзд (транспортний состав) - механічний транспортний засіб, що з'єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою.
Згідно правової позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2170/19, у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом (аналогічно і з причепом) складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відноситься до категорії вантажних автомобілів. Водночас, автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.
При цьому безпідставними є доводи скаржника про застосування Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII (УКТ ЗЕД).
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України. Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Водночас, УКТ ЗЕД призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Натомість нормами Закону №2344-111 визначено засади діяльності автомобільного транспорту та наведено визначення понять транспортних засобів, в тому числі і вантажних автомобілів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 , включаючи до складу витрат у 2017 та 2018 роках вартість транспортних засобів, а також запчастин, автошин, ремонтних робіт в рамках основного виду підприємницької діяльності транспортних засобів, які, як встановлено судами, фактично є вантажними, діяв всупереч вимог податкового законодавства, а тому визначення у зв'язку з цим контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є правомірним.
В свою чергу, судом першої інстанції було визнано протиправним донарахування відповідачем ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з доходів фізичних осіб та штрафних санкцій за віднесення ним у 2016 році до складу витрат вартості придбаних транспортних засобів, власником яких є він як фізична особа.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що згідно статті 177 ПК України в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать окрім іншого, витрати, до складу яких включається вартість товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів, палива й енергії, запасних частин, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
З огляду на те, що у 2016 році транспортні засоби придбавлялись позивачем для використання у власній господарській діяльності за КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт», що підтверджується наданими позивачем первинними документами, підстав для невключення їх вартості до складу витрат у позивача не було.
Посилання податкового органу на те, що такі автомобілі перебували у власності фізичної особи ОСОБА_1 , а не фізичної особи-підприємця, що виключає можливість віднесення їх вартості до складу витрат вірно визнані необґрунтованими судом першої інстанції, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачає можливості відокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна.
При цьому, відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України, статті 128 Господарського кодексу України власник - фізична особа має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
З огляду на викладене, основним критерієм віднесення вартості транспортних засобів, які зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_1 до складу витрат є використання їх позивачем у власній господарській діяльності як фізичної особи-підприємця.
У підтвердження використання придбаних транспортних засобів у власній господарській діяльності позивач надав копії договорів, укладених з контрагентами, акти наданих послуг, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.
Таким чином, позивачем належними до допустимими доказами підтверджено правомірність віднесення вартості придбання таких транспортних засобів до складу витрат.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходу на суму 2832359,66 гривень та штраф на суму 708089,92 гривень, а також визначення податкового зобов'язання з військового збору на суму 236029,98 гривень та штрафу на суму 59007,49 гривень у податковому повідомленні-рішення №00025681305, є правомірним.
Також за наслідком розгляду справи суд першої інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно неправомірного віднесення позивачем до складу витрат вартості придбаних продуктів харчування (картопля, чіпси, кіндери, драже та ін.) на суму 3852,68 гривень в 2016 році, 451583,84 гривень в 2017 році, 102356,19 гривень в 2018 році, з огляду на відсутність належних доказів їх використання у власній господарській діяльності, зокрема, подальшої реалізації.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували вказані висновки суду першої інстанції, як і доказів, які б спростовували вказані висновки суду першої інстанції, а тому в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
В свою чергу, за наслідками перевірки правомірності формування позивачем витрат у 2016-2018 роках, контролюючим органом встановлено протиправне віднесення до складу витрат вартості придбання ФОП ОСОБА_1 твердопаливного котла, системи кондиціонування, ігрової приставки, телевізора, мікрохвильової печі, пилососу, пральної машини, мила, миючих та пральних засобів, паперу туалетного, рушників целюлозних та ін.
Контролюючий орган посилався на недоведеність пов'язаності витрат на придбання цих товарів з господарською діяльністю позивача.
В свою чергу позивач наполягав на тому, що побутову техніку ним було придбано для використання у господарській діяльності у кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”. Твердопаливний котел та кондиціонер були змонтовані у приміщенні кафе, ігрова приставка призначена для використання дітьми відвідувачів кафе у ігровій кімнаті кафе “Апельсин”. Також, позивач пояснив необхідність придбання миючий засобів та предметів гігієни для утримання персоналом приміщень магазинів та кафе, використання відвідачами, а також найманими працівниками - водіями під час роботи.
Відповідно до п.177.4.1 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки, магазини та кафе є основаними засобами, пов'язаними з отриманням позивачем доходу, то облаштування цих засобів побутової технікою, системою опалення, кондиціонування, а також підтримання належного санітарно-гігієнічного стану, можуть бути визнані допоміжними матеріалами, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Колегія суддів вважає, що формування позивачем витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, по спірним господарським операціям підтверджено відповідними видатковими накладними та іншими первинними документами, ці витрати здійснені для подальшого використання у власній господарській діяльності, наявні у позивача документи є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Факт використання позивачем придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності позивача, а саме у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де здійснює підприємницьку діяльність позивач, контролюючим органом не спростовано.
Таким чином, підстави для зменшення витрат та визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб відсутні.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення позивачем до складу витрат вартості придбання у 2016 році жниварки та трактору
У періоді, який перевірявся на підставі даних декларацій про майновий стан і доходи, банківських документів, накладних, єдиного реєстру податкових накладних, проведеного аналізу структури доходів, ФОП ОСОБА_1 здійснювалися види діяльності, пов'язані з вантажним автомобільним транспортом, роздрібною торгівлею тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, прісноводним рибальством, роздрібною торгівлею напоями в спеціалізованих магазинах.
Контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки в ході проведення перевірки не було встановлено отримання доходу від інших видів діяльності, витрати на придбання жниварки та трактора, не можуть бути пов'язані з одержанням доходу.
Вказані твердження податкового органу є безпідставними, з огляду на те, що одним із видів діяльності позивача є, у тому числі, вирощування зернових культур (крім рису) бобових культур і насіння олійних культур, що обумовлює використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.
Крім того, у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 отримував дохід від такого виду діяльності - як прісноводне рибальство.
Позивач пояснив, що жниварка використовується ним для обкосу території Щербанівського водосховища та прилеглої території, протяжність якої більше 15 км., а трактор використовуються для оранки землі на території водосховища та прилеглої території. Крім того, трактор використовується для переміщення несамохідних знарядь, машин, причепів, напівпричепів на території гаражу, також використовується для вивозу сміття, для корчування пнів, видалення і заорювання чагарників і інших робіт на прилеглій території водойми та гаражу, також за його допомогою виконуються землерийні, дорожньо-будівельні, меліоративні, снігоочисні роботи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, відповідно до вимог п. 177.4.1. ст.177 ПК України, мав право на включення цих сум до витрат.
З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправним податкові повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 109350 гривень та 27337,5 гривень штрафу, та податкове повідомлення-рішення №00025681305 від 16.04.2019 року в частині визначення податкового зобов'язання з військового збору на суму 9112,5 гривень за податковим зобов'язанням та 2278,13 гривень штрафу
Також в ході проведення перевірки посадовими особами відповідача встановлено неправомірне декларування ФОП ОСОБА_1 витрат за відсутні будь-яких первинних документів, а саме за 2016 р. на суму 1107818,92 гривень, за 2017 р. на суму 243373,21 гривень, за 2018 р. на суму 10620,30 гривень.
Заперечуючи проти виявленого порушення, позивач посилався на те, що під час перевірки ним було надано всі первинні документи у підтвердження правомірності формування витрат.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Також первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 ст. 20 ПК України визначено, що контролюючий орган має право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 85.8 ст. 85 ПК України передбачено, що посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Вказаному праву контролюючого органу кореспондує обов'язок платника податків надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Також ст. 85 ПК України визначено, що при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач посилався на те, що під час проведення перевірки, посадовими особами контролюючого органу двічі направлялись на адресу ФОП ОСОБА_1 запити про надання документів та пояснень, а саме №1045/10/14-29-13-05-08 від 18.02.2019, №1312/10/14-29-13-05-08 від 01.03.2019, в яких зокрема витребували “Структура витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу за 2016, 2017, 2018 роки”. Проте, ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надав структуру витрат, які були визначені у декларації про майновий стан і доходи, внаслідок чого контролюючим органом самостійно на підставі наданих до перевірки документів банківських виписок визначив структуру витрат з наданих документів.
Судом першої інстанції встановлено, що запити, на які посилається позивач, як доказ ненадання документів на підтвердження витрат на суму 1107818,92 гривень за 2016 р., на суму 243373,21 гривень за 2017 р. та на суму 10620,30 гривень за 2018 р., стосувалися надання позивачем документів податкового обліку загалом.
При цьому, становлено, що на відповідні запити відповідача ФОП ОСОБА_1 були надані документи, про що свідчить лист від 05.03.2019 року, а також опис використаних документів під час перевірки на 12 сторінці Акту.
Дослідження запитів відповідача свідчить про те, що відповідачем не ставилось питання про надання документів на підтвердження витрат на суму 1107818,92 гривень за 2016 р., на суму 243373,21 гривень за 2017 р. та на суму 10620,30 гривень за 2018 р., а лише запитувалась “структура витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу за 2016, 2017, 2018 роки”.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що структура цих витрат, безпосередньо визначена п.177.4 ст.177 ПК України, та відповідно до п.177.10. ст.177 ПК України, повинна бути відображена у Книзі обліку доходів і витрат. При цьому, встановлено, що саме за такою структурою ФОП ОСОБА_1 надано інформацію на запит контролюючого органу листом від 05.03.2019 року та саме за такою структурою витрати обліковані у Книзі обліку доходів і витрат, яку також було надано на перевірку, про що зазначено на 12 сторінці Акту перевірки.
В акті про ненадання документів від 12.03.2019 року зазначено про ненадання позивачем документів стосовно не підтверджених, на думку відповідача, витрат на суму 7640498,90 гривень за 2016 р., 8601627,34 гривень за 2017 р. та 8394574,16 гривень за 2018 р., тоді як в акті перевірки перевіряючі посилались на не підтвердження первинними документами витрат на суму 1107818,92 гривень за 2016 р., на суму 243373,21 гривень за 2017 р. та на суму 10620,30 гривень за 2018 р.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність чіткого формулювання запитуваної відповідачем інформації, зокрема, сум у підтвердження яких відповідачем запитувалась інформація, за обставин надання позивачем сукупності первинних документів у підтвердження формування витрат та Книги обліку доходів да витрат, свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про ненадання позивачем документальних підтверджень понесених у 2016-2018 роках витрат.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №00025651305 від 16.04.2019 на суму 245126,24 гривень за податковим зобов'язанням з податку на доходи фізичних осіб та 61281,55 гривень штрафу, а також податкового повідомлення-рішення №00025681305 на суму 20427,18 гривень за податковим зобов'язанням з військового збору та 5106,8 гривень штрафу.
Що стосується правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання на доходи фізичних осіб з окремих видів доходів, відмінних від здійснення господарської (незалежної професійної) діяльності, також правомірності формування податкового кредиту внаслідок купівлі продажу транспортних засобів, слід зазначити наступне:
В ході проведення перевірки встановлено, що у 2016 році ФОП ОСОБА_1 придбав у ТОВ “КИТ-Т” два легкові автомобіля TOYOTA RAV4 та TOYOTA LAND CRUISER 200.
Продавцем автомобілів були виписані на адресу позивача податкові накладні від 19.05.2016 №256, від 28.07.2016 №303, від 07.07.2016 №168, від 13.07.2016 №169, від 04.08.2016 №9, від 03.08.2016 №8, від 20.07.2016 №170, від 30.03.2017 №339, від 31.03.2017 №340, від 19.07.2018 №272, від 25.07.2018 №367, від 26.07.2018 №407, від 03.08.2018 №2, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
ФОП ОСОБА_1 врахував кошти сплачені за ці автомобілі у податковому кредиті за 2016-2018 роки на загальну суму 1373414,17 гривень за відповідні періоди.
Контролюючий орган посилався на неправомірність включення позивачем зазначених сум до складу податкового кредиту з огляду на те, що вказані транспортні засоби не використовувались позивачем у господарській діяльності. Перевіряючі посилались на те, що зазначені вище легкові автомобілі TOYOTA RAV4 та TOYOTA LAND CRUISER 200 жодним чином не відносяться до видів діяльності позивача: вантажний автомобільний транспорт, роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, прісноводне рибальство, роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах, а тому витрати на їх придбання не можуть бути включені позивачем до складу податкового кредиту.
Заперечуючи проти вказаних висновків посадових осіб контролюючого органу, позивач зазначив, що автомобілі TOYOTA RAV4 та TOYOTA LAND CRUISER 200 були придбані для використання в господарській діяльності, зокрема для загальновиробничих та адміністративних цілей: використовувались для перевезення працівників, документів, перевезення запасних частин для вантажних автомобілів, з метою виїзду керівника для здійснення перевірки якості робіт, виїзду керівника для проведення зустрічей з контрагентами, укладення договорів, відвідування державних установ та ін.
У підтвердження вказаних доводів позивач надав докази введення розглядуваних автомобілів в експлуатацію, а саме: акти приймання-передачі (переміщення) типової форми №ОЗ-1, закріплення за вказаними автомобілями відповідальних водіїв з числа найманих працівників ФОП ОСОБА_1 .
Також позивачем надані подорожні листи та товарно-транспортні накладні, які оформлювались при перевезенні вантажів.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.п. “г” п. 198.5. ст.198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Відповідно до 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що фізична особа-підприємець, має право на віднесення до податкового кредиту сум сплачених продавцю за придбання автомобілю, за умови, що цей автомобіль в подальшому буде використовуватися у господарською діяльності фізичної особи-підприємця.
З огляду на надані позивачем у підтвердження фактичного використання у власній господарській діяльності придбаних автомобілів первинні документи, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо не доведення використання придбаних автомобілів у власній господарській діяльності.
Таким чином позивач мав право на врахування коштів, сплачених за придбання легкових автомобілів, у податковому кредиті, оскільки документально довів підтвердження використання автомобілів у господарської діяльності.
З огляду на викладене суд дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019 року не може вважатись правомірним в частині визначення позивачу податкового зобов'язання на суму 1373414,17 гривень та штрафу в сумі 343353,54 гривень, як і податкове повідомлення-рішення №00025681305 від 16.04.2019 року в частині визначення податкового зобов'язання на суму 9112,5 гривень за податковим зобов'язанням та штрафу.
Також в ході проведення перевірки було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом січня-серпня 2016 р., отримав на розрахунковий рахунок 46912 гривень від ТОВ “Трексім”, ПРМТ ДП “МТП Южний” та ФГ “СП-ЮГ2”, в якості оплати за транспортні послуги, за послуги з проведення рибалки та за автопослуги з перевезенню ячменю, однак, податкове зобов'язання при отримання цих коштів на суму на суму 7818,67 гривень. Відображено в податковому обліку не було.
Згідно ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Таким чином, дата зарахування коштів від ТОВ “Трексім”, ПРМТ ДП “МТП Южний” та ФГ “СП-ЮГ2” за надані послуги є подією з якою чинне податкове законодавство пов'язує дату виникнення податкових зобов'язань з ПДВ у позивача.
З огляду на невідображення відповідних податкових зобов'язань у податковому обліку, відповідач дійшов вірного висновку про наявність підстав для донарахування їх згідно податкового повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019 на суму 7818,67 гривень та 1954,67 гривень штрафу.
Доказів у спростовування вказаних висновків контролюючого органу позивач не надав.
Також в ході проведення перевірки контролюючим органом було встановлено, що за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 придбавав вантажні автомобілі, напівпричепи, які були включені до податкового кредиту. Також, встановлено, що деякі вантажні автомобілі, напівпричепи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 були реалізовані.
Так, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 15.01.2016 року придбано, а 17.02.2017 року реалізовано напіпричеп RENDERS, 18.11.2017 року придбано, а 08.02.2018 року реалізовано автомобіль DAF XF, 13.12.2017 року придбано, а 24.02.2018 року реалізовано автомобіль MAN TGX, 04.05.2017 року придбано, а 28.03.2018 року реалізовано автомобіль DAF XF, 08.06.2018 року придбано, а 20.06.2018 року реалізовано автомобіль MAN TGX, 13.12.2017 року придбано, а 20.06.2018 року реалізовано автомобіль MAN TGX.
При цьому, при суми сплачені за придбання вказаних автомобілів були включені позивачем до складу податкового кредиту, а факт продажу автомобілів не знайшов відображення у податковому обліку позивача. Позивачем не були задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ внаслідок продажу зазначених вище автомобілів.
Пояснень щодо вказаного порушення, виявленого під час проведення перевірки позивач не надав, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019 в частині визначення податкового зобов'язання на суму 242889,67 гривень та 60722,42 гривень штрафу.
В ході проведення перевірки було встановлено не включення ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у повній мірі до податкових зобов'язань сум коштів отриманих за проданий товар (алкогольні напої, тютюнові вироби) через реєстратор розрахункових операцій, а також на поточний рахунок через екваринг в загальному розмірі 104067,45 гривень.
Позивачем також не спростовано вказані висновки контролюючого органу, ані під час перевірки, ані під час судового розгляду справи.
З огляду на зазначене підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №00053561305 від 10.07.2019 в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 20813,56 гривень та 5203,39 гривень штрафу відсутні.
Під час перевірки податківцями встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2016, 2017 та 2018 років отримував доходи, відмінні від здійснення господарської діяльності, та які згідно з Податковим кодексом підлягають включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи поряд з доходами від підприємницької діяльності.
Встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 окрім отриманих доходів, обов'язок щодо відображення яких у податковій декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, фактично отримував дохід за ознакою 105 - продаж (обмін) рухомого майна (автомобілів).
Також, ревізорами встановлено, що ФОП ОСОБА_1 отримував доходи, які не відображені у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, а саме: за 2 квартал 2016 р. сума отриманого доходу склала 80000 гривень, за 3 квартал 2016 р. сума отриманого доходу склала 1000 гривень, 1 квартал 2018 р. сума отриманого доходу склала 130910 гривень, 2 квартал 2018 р. сума отриманого доходу склала 139140 гривень, 3 квартал 2018 р. сума отриманого доходу склала 43070 гривень.
Обраховано недоїмку зі сплати податку на доходи за 2016 рік на суму 4050 гривень, за 2017 рік на суму 63915,75 гривень, за 2018 рік на суму 15656 гривень. Крім того, обраховано недоїмку зі сплати військового збору за 2016 рік 1215 гривень, за 2017 рік 19174,73 гривень, за 2018 рік 4696,80 гривень.
Заперечуючи проти вказаного порушення. Апелянт посилався на помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб в цій частині, з огляду на те, що в акті перевірки відсутні відомості стосовно того, які саме транспортні засоби були продані, на підставі яких документів гуртуються такі висновки та на підстав яких обраховано суму отриманого позивачем доходу.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що на сторінці 69 акту перевірки відповідачем перелічені транспортні засоби, яку були продані протягом 2016-2018 років: RENDERS N4TS31, DAFXF 105.410 2 шт, MAN TGX - 3 шт. Крім того, в акті перевірки міститься посилання на відомості Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00025671305 від 16.04.2019 року та №00025691305 від 16.04.2019 року.
Також під час перевірки, контролюючим органом, встановлено факти не складення та не реєстрації позивачем податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 1916489 гривень за період з січня 2016 р. по грудень 2018 р., внаслідок придбання у ТОВ “КИТ-Т” двох легкові автомобіля TOYOTA RAV4 та TOYOTA LAND CRUISER 200, взаємовідносин з ТОВ “Трексім”, ПРМТ ДП “МТП Южной” та ФГ “СП-ЮГ2”, придбання та реалізації вантажних автомобілів, напівпричепів та ін.
Відповідно до ст.198.5 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартістьу разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого-шостого пункту 120-1.1 пункту статті 120-1 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу.
За наслідком розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що в більшості правопорушень, виявлених контролюючим органом мова йде про неправомірне формування податкового кредиту, а не порушення вимог ст.198.5 ПК України в частині визначення і податкових зобов'язань, а тому підстави для застосування передбаченої 120-1 ПК України штрафної санкції відсутні.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що у випадку, придбання та продажу транспортних засобів, у платника податків виникає обов'язок, як врахувати отримані при продажу кошти у податковому зобов'язанні, так і скласти та зареєструвати податкову накладну. З огляду на викладене, відповідач правомірно застосував штрафну санкцію 50% на суму зобов'язань з проданого автомобільного транспорту та причепів - 242889,67 гривень, а саме на суму 121444,83 гривень. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №00053551305 від 10.07.2019 є протиправним в частині визначення штрафу на суму 836799,67 гривень, а в частині визначення штрафу на суму 121444,83 гривень, вказане податкове повідомлення-рішення є правомірним.
Відповідач посилався на те, що у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" про внесення змін до пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК, податкове повідомлення-рішення № 00053551305 від 10.07.2019 року було скасовано та прийнято нові податкові повідомлення-рішення форми «ПС» від 02.04.2021 року № 279614290713 та форми «ПН» від 02.04.2021 року № 279514290713.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На момент розгляду справи судом першої інстанції та постановлення рішення, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00053551305 від 10.07.2019 року було чинним та йому правомірно було надано оцінку судом першої інстанції, а тому підстав для скасування судового рішення в цій частині немає.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 14.05.2021 року.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук