справа № 361/5363/20
провадження № 2/361/942/21
28.01.2021
Іменем України
28 січня 2021 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретаря Зазимко А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила:
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 11 січня 2018 року в розмірі 3000 доларів США, визначити з цієї суми до дня ухвалення судом рішення та стягнути на її користь в доларах США суму боргу 2 % за користування коштами позики щомісячно та 3 % річних як компенсацію;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 28 березня 2018 року в розмірі 1000 доларів США, визначити з цієї суми до дня ухвалення судом рішення та стягнути на її користь в доларах США 3 % за користування коштами позики щомісячно та 3 % річних як компенсацію.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 січня 2018 року вона надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 3000 доларів США, які остання зобов'язувалася повернути їй до 11 березня 2018 року, про що власноручно написала розписку. Також відповідач зобов'язувалася виплачувати їй 11-го числа кожного наступного місяця проценти у доларах США в розмірі 2 % від вказаної суми за користування цими грошовими коштами. 15 березня 2018 року ОСОБА_2 повернула їй 100 доларів США як суму 2 %, про що власноручно зробила запис на розписці, а також запис про те, що продовжує користуватися коштами в розмірі 3000 доларів США та зобов'язується повернути їх на вимогу.
28 березня 2018 року ОСОБА_2 взяла у неї в позику ще 1000 доларів США під 3 % щомісячно у доларах США від цієї суми за користування цими коштами, які зобов'язувалася повернути їй на вимогу, про що теж власноручно написала розписку.
Проте ні 11 квітня 2018 року, ні у подальшому відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань не виконала, жодних грошових коштів їй не сплатила, посилаючись на скрутне матеріальне становище, запевняючи її у тому, що після продажу належної їй (відповідачу) земельної ділянки вона повністю з нею розрахується, однак цього не відбулося, тому вона змушена звернутися до суду з цим позовом про стягнення грошових коштів.
Крім зазначених сум позики та щомісячних процентів за користування грошовими коштами, відповідач ОСОБА_2 згідно із вимогами ст. 625 ЦК України повинна також сплатити на її користь 3 % річних від прострочених сум, як компенсацію за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала, при цьому позовні вимоги зменшила та уточнила. Просила суд не стягувати з відповідача ОСОБА_2 3 % річних від прострочених сум позики в розмірі 3000 доларів США та 1000 доларів США як компенсацію за несвоєчасне виконання нею зобов'язань, а також сплачений нею (позивачем) при подачі до суду цього позову судовий збір.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь за договором позики від 11 січня 2018 року суму боргу в розмірі 3000 доларів США та проценти за користування сумою позики в розмірі 2000 доларів США, а також за договором позики від 28 березня 2018 року суму боргу в розмірі 1000 доларів США та проценти за користування сумою позики в розмірі 990 доларів США.
Також пояснила суду, що згідно із розписками проценти за користування відповідачем ОСОБА_2 отриманими від неї грошовими коштами нараховуються за кожен місяць, при обчисленні суми процентів за договором позики від 11 січня 2018 року нею враховано сплачену їй раніше відповідачем суму процентів у розмірі 100 доларів США.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначені вище позовні вимоги визнала повністю, про що надала суду відповідну заяву, у якій зазначала, що не заперечує проти стягнення з неї на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 11 січня 2018 року в розмірі 3000 доларів США та 2000 доларів США (процентів) та заборгованості за договором позики від 28 березня 2018 року в розмірі 1000 доларів США та 990 доларів США (процентів).
За змістом ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З'ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, враховуючи, що визнання відповідачем позову закону не суперечить, прав, свобод чи інтересів інших осіб не порушує, суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 січня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позивач передала відповідачу грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 3000 доларів США, які відповідач зобов'язувалася повернути позивачу до 11 березня 2018 року. Також за умовами цього договору позики відповідач ОСОБА_2 зобов'язувалася виплачувати 11-го числа кожного наступного місяця проценти в розмірі 2 % від суми позики у доларах США.
Факт укладення сторонами договору позики, його умов та одержання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 3000 доларів США підтверджується власноручно написаною відповідачем 11 січня 2018 року розпискою, оригінал якої зберігається у позивача.
15 березня 2018 року відповідач ОСОБА_2 повернула позивачу 100 доларів США як суму 2 % процентів, про що власноручно зробила запис на вказаній розписці, а також запис про те, що продовжує користуватися сумою позики в розмірі 3000 доларів США та зобов'язується повернути їх на вимогу позивача.
28 березня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 був укладений ще один договір позики грошей, за умовами якого позивач передала відповідачу грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 1000 доларів США під 3 % на місяць у доларах США, які відповідач зобов'язувалася повернути позивачу на вимогу.
На неодноразові усні звернення позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 щодо повернення сум позики остання ухиляється, посилаючись на скрутне матеріальне становище.
У ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст. ст. 1046, 1047 ЦК України свідчить про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник (позичальник) видає кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання ним від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні правові висновки зроблені і викладені Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
У ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У ч. 1 ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон України заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав не встановлює.
За змістом ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі позики, чинне законодавство теж не містить.
Тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством на позичальника покладається обов'язок повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зроблено правовий висновок та зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд встановив, що всупереч вимогам закону та умовам укладених сторонами договорів позики від 11 січня та 28 березня 2018 року відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань за цими договорами належним чином не виконала, суми позики за вказаними договорами в розмірі 3000 доларів США та 1000 доларів США позивачу ОСОБА_1 не повернула, узгоджені сторонами проценти за користування отриманими в борг грошовими коштами в розмірі 2 % та 3 % від сум позики відповідно щомісячно не сплатила.
За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи надані суду позивачем заяви про зменшення та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь за договором позики від 11 січня 2018 року суму боргу в розмірі 3000 доларів США та проценти за користування позикою в розмірі 2000 доларів США, за договором позики від 28 березня 2018 року суму боргу в розмірі 1000 доларів США та проценти за користування позикою в розмірі 990 доларів США.
Відповідач ОСОБА_2 зазначені вище позовні вимоги у суді визнала повністю, про що надала суду відповідну заяву.
Оцінивши дослідженні у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договорами позики від 11 січня та 28 березня 2018 року, визнання нею повністю зменшених ОСОБА_1 позовних вимог, відсутність заборони на укладення та виконання цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 ґрунтується на вимогах закону та підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики від 11 січня 2018 року в розмірі 5000 доларів США, з яких: 3000 доларів США - сума позики, 2000 доларів США - проценти за користування сумою позики, та сума заборгованості за договором позики від 28 березня 2018 року в розмірі 1990 доларів США, з яких: 1000 доларів США - сума позики, 990 доларів США - проценти за користування сумою позики.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій просила суд не стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь сплачений нею при подачі позову судовий збір.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 141, 206, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 11 січня 2018 року в розмірі 5000 (п'ять тисяч) доларів США, з яких: 3000 доларів США - сума позики, 2000 доларів США - проценти за користування сумою позики.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 28 березня 2018 року в розмірі 1990 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто) доларів США, з яких: 1000 доларів США - сума позики, 990 доларів США - проценти за користування сумою позики.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.