18 травня 2021 року м. Дніпросправа № 160/16362/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року (суддя Сидоренко Д.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 у грудні 2020 року звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року до 01 серпня 2020 року включно із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та обмеженням нарахування в сумі 104426,68 грн. (сто чотири тисячі чотириста двадцять шість гривень шістдесят вісім копійок); зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_3 за період з 01 травня 2020 року до 01 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 104426,68 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з травня 2020 року по липень 2020 року включно із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та обмеженням нарахування в сумі 102626,22 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_3 за період з травня 2020 року по липень 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 обіймає посаду судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із встановленням посадового окладу відповідно до штатного розкладу та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.
У період з 01 травня до 01 серпня 2020 року ОСОБА_3 нараховано та виплачено суддівську винагороду відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
ОСОБА_3 вважає, що дії Головного управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо виплати суддівської винагороди з урахуванням обмежень, визначених законом, є такими, що вчинені всупереч прямим нормам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та порушують її право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача, дійшов висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Проте суд апеляційної інстанції вважає наведений висновок суду першої інстанції помилковим в контексті з обставинами спірних правовідносин.
Так, судом першої інстанції вірно визначено, що згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) наведену норми Закону визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Проте судом першої інстанції не надано належної оцінки іншим нормам чинного законодавства в розрізі з заявленим предметом спору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача та висновком суду першої інстанції, що суддівська винагорода може бути визначена виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Натомість поза увагою суду першої інстанції залишено, що відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 149 Закону передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Аналіз наведених норм закону дає можливість дійти висновку, що суди в Україні є бюджетними установами, які фінансуються з Державного бюджету в порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
За визначеннями, наведеними у статті 2 Бюджетного кодексу України: головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень; розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.
Згідно зі ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Статтею 47 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ст. 48 БК України).
Відповідно до приписів статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно зі ст. 121 БК України посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом. Порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.
З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.
Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем надано інформацію щодо бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороду протягом спірного періоду, з якою вбачається, що у 2020 році фінансування за КПКВК 0501020 було забезпечено на 60%, за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» на 76%.
Таким чином відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв межах законодавства, чинного на час спірних правовідносин.
З наведено вбачається, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», спростовується положеннями Бюджетного кодексу України.
Також судом першої інстанції не враховано, що саме Конституційний Суд є органом, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв в межах законодавства, чинного на час спірних правовідносин, та був позбавлений можливості розсуду щодо меж його застосування.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суддівську винагороду за період з 01 травня 2020 року до 01 серпня 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідні норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX втратили чинність на підставі рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020.
За правилами, встановленими статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суду України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином правові підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії поза межами закону, чинного на час спірних правовідносин, відсутні.
Щодо можливості застосування у спірних правовідносинах постанови Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, суд зазначає, що у вказаній постанові суд касаційної інстанції не висловив правову позицію щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову в контексті подібних правовідносин. Верховний Суд констатував, що виплата суддівської винагороди не може бути обмежена законом про Державний бюджет, що відповідає висновкам суду апеляційної інстанції, викладеним у даній справі. Також колегія касаційного суду дійшла висновку, що суди не перевірили певні обставини, які мають значення для справи, що стало підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20 викладено висновок, відповідно до якого не може слугувати прикладом застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах судове рішення, яким суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення.
Враховуючи сукупність викладених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що тягне за собою його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року в адміністративній справі № 160/16362/20 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з 18 травня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повна постанова складена 18 травня 2021 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров